Прокуратура чи "служба обвинувачення". Або "Как вы яхту назовете…"
В експертному середовищі зараз багато говорять про реформу системи правосуддя. Проте ця реформа не буде цілісною без вирішення статусу прокуратури, в тому числі, – і назви цього органу.
Однак, якщо про перетворення "міліції" в "поліцію" йдуть розмови давно, то назву органів прокуратури аналогічні дискусії оминають.
У відомому радянському мультфільмі "Пригоди капітана Врунгеля" є пісня, зі словами якої важко не погодитися: "Как вы яхту назовете, так она и поплывет".
Прикро, проте всі ці роки яхта під назвою "українська прокуратура" пливе не під тією назвою.
Треба згадати, що цей термін пішов від латинського "procurator" – керуючий; розпорядник; той, хто турбується про щось.
У Стародавньому Римі існували посади прокураторів провінцій і областей, які представляли і реалізували на місцях владу імператора. Переважно діяльність прокураторів полягала у реалізації виконавчих повноважень.
Таким чином, оперуючи поняттям "прокуратура", "прокурор", продовжуємо вважати відповідних службовців відповідальними за всі справи в межах району, міста, області, країни.
Натомість у європейських країнах як назва органів обвинувачення використовується найменування, яке спрямовує відповідні служби на захист публічних чи державних інтересів.
Наприклад, у Франції, Бельгії, Люксембурзі, Монако це – "Ministère public", що перекладається як "служба публічного представництва".
В Італії – "Pubblico Ministero", у Португалії – "Ministério Público", у Румунії – "Ministerul Public", у Нідерландах – "Openbaar Ministerie", у Чехії – "Státní zastupitelství", у Хорватії – "Državno odvjetnišvo", що також означає "служба публічного представництва".
У Німеччині, Австрії, Швейцарії, Ліхтенштейні – "Staatsanwaltschaften" – де "Staat" означає державу, а "anwalten" – представництво. У Данії – "Statsadvokaterne" – Служба державних адвокатів.
В ряді країн також використовують найменування, яке спрямовує відповідні служби виключно на державне, публічне обвинувачення.
Наприклад, у Великій Британії це "Public prosecution service", у Македонії – "Јавно обвинителство" – Служба публічного обвинувачення.
В Ісландії – "Ríkissaksóknari" – Служба урядового обвинувачення.
У Норвегії – "Påtalemyndigheten", у Швеції – "Åklagarmyndigheten", у Фінляндії – "Åklagarväsende", в Угорщині – "ügyészségi", у Боснії і Герцеговині – "Tužilaštvo" – Служба обвинувачення.
У Словенії – "Državno tožilstvo", у Чорногорії – "Državne tužioce" – Служба державного обвинувачення, у Сербії – "Republičko javnog tužilaštva" – Служба публічного обвинувачення Республіки.
І тільки у дев’яти країнах Ради Європи до цього часу зберігаються назви "прокуратура" і "прокурори". Це колишні радянські республіки – Естонія, Литва, Латвія, Україна, Молдова, Росія, Грузія, Вірменія, Азербайджан, три держави колишнього "соціалістичного табору" – Польща, Словаччина, Болгарія, а також Албанія.
При цьому українська ситуація у цій групі кардинально відрізняється через "своєрідне" сприйняття суспільством органів прокуратури: їм довіряє тільки кожен десятий українець.
Тому змістовна реформа прокуратури, яка сьогодні залишається останнім невиконаним зобов’язанням України перед Радою Європи, повинна бути поєднана зі зміною назви цього органу.
У щорічному посланні президента України до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2012 році зазначено: "…Основний напрям діяльності прокуратури має обмежуватися кримінальною юстицією: процесуальним керівництвом розслідуванням, підтриманням державного обвинувачення у суді та наглядом за виконанням судових рішень у кримінальному судочинстві.
Статус прокурорів у питаннях добору, кар’єри, відповідальності має бути наближений до статусу суддів".
З цього випливає, що реалізація ідей глави держави щодо реформи прокуратури призведе до перетворення органу прокуратури у Службу державного обвинувачення – слідом за Сполученим Королівством, скандинавськими і балканськими державами.
Таке перейменування стане корисним для усіх верств населення. Адже вживання терміну "служба державного обвинувачення" буде однозначно вказувати на специфіку діяльності цього органу – підготовка і підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні.
Однак такі зміни неможливо провести без внесення змін до Конституції України, оскільки у ній є Розділ VII "Прокуратура", а у низці інших статей використовуються терміни "орган прокуратура", "прокурор", "генеральний прокурор" тощо.
Водночас перейменування органів прокуратури не є чимось архіскладним.
Зокрема, таким шляхом у 1993 році пройшли Чехія і Румунія, перетворивши прокуратуру відповідно у "Státní zastupitelství" та "Ministerul Public". Було б бажання, чи то пак політична воля.
Олександр Банчук, Центр політико-правових реформ, для УП
