Закон про референдум: влада небезпечна для країни
Поцупивши щонайменше 20 депутатських мандатів, але так і не отримавши бажаних 300 голосів, влада ухвалила закон про референдум, який передбачає можливість ухвалення Конституції та внесення до неї змін на референдумі.
Інший варіант застосування цього закону – задіяти його під час чергових президентських виборів, коли чинний президент винесе низку гострих для України питань, аби мобілізувати свій електорат.
По суті, влада діє за рецептом Остапа Бендера: прагне ошукати "клієнта" за його формальної згоди і навіть співучасті, так, щоб ошукані залишилися задоволеними.
Головні зауваження до цього рішення наступні.
По-перше, чому Рада прийняла надзвичайно важливе рішення в останні свої дні, коли, програвши опозиції на пропорційних виборах, вона чітко показала, що не має підтримки суспільства для будь-яких доленосних рішень?
По-друге, статті 154-158 Конституції України вичерпно визначають, як можна міняти Конституцію. Все інше – узурпація.
По-третє, для організації референдуму влада створила вертикаль цілком підконтрольних собі "комісій". Щоб була така сама демократія, як на окрузі в Засухи?
По-четверте, закон про референдум має виключити можливість винесення на нього питань, що порушують незалежність країни. Адже країна – це зв'язок "і мертвих, і живих, і ненароджених", і ставити його під загрозу популізму не можна.
По-п'яте, із закону слід виключити можливість голосування на референдумі за відокремлення від України частин території, в результаті так званого ратифікаційного референдуму.
По-шосте, в законі слід чітко передбачити, що агітаційна кампанія навколо референдуму не може тривати менше, ніж півроку-рік. Приміром, у Великій Британії за два роки пройде рефрендум про незалежність Шотландії. Агітаційна кампанія триватиме рік. І це щодо такого однозначного питання, як незалежність. Інакше це маніпуляція і паразитування на необізнаності громадян.
По-сьоме, щойно ухваленим законом про референдум, передбачено, що висвітлення позиції президента і Верховної Ради щодо питань референдуму, не вважатимуться агітацією, а ЗМІ можуть висловлювати позицію "за" або "проти" питань референдуму тільки за гроші.
По суті, влада створила навмисні складнощі для контрагітації, щоб за умов заблокованої суспільної дискусії, проштовхувати бажані для себе рішення.
По-восьме, вкрай необхідно обмежити розмір питання для референдуму 8-10 словами, щоб усе було гранично ясно. Як свідчить практика референдумів, якщо мати можливість поставити запитання так, як хочеться, то можна гарантовано отримати потрібну відповідь. Тому дуже важливо обмежити фантазію тих, хто складає запитання.
Не можна виносити на референдум цілі законопроекти, бо в країні може пару відсотків населення здатні їх зрозуміти. Інакше це буде не менш цинічно, ніж вимагати в немовляти знання теореми Ферма.
По-дев’яте, вкрай важливо обмежити число питань для референдуму одним, максимум двома. Нині влада дозволила виносити необмежену кількість питань одразу, і навіть по кілька розлогих законопроектів одразу.
По-десяте, варто заборонити проводити референдум разом із виборами, аби ніяка партія чи політик, не мали можливостей мобілізовувати своїх виборців, провокуючими питаннями.
І насамкінець, варто передбачити у законі негативні наслідки референдуму. Якщо питання виносить і проштовхує якась партія, але програє на референдумі, вона має компенсувати витрати на його проведення.
А якщо президент або Верховна Рада, які ініціюють референдум і підтримують винесене на нього питання, отримують на референдумі негативний результат, вони мусять подати у відставку.
Приміром, у Франції в 1969 році тодішній президент де Голль програв референдум: 52% проти 48% і подав у відставку. Адже демократія – це влада більшості плюс відповідальність. Тоді буде значно менше бажаючих розбурхувати суспільство і ловити людей "в мутній воді".
