Суспільства і технології
На ранок засухинської ночі як виборець округу № 94, Обухівщина й Васильківщина Київської області, взяв участь у мітингу на захист народного волевиявлення.
Доки чекали на приїзд кандидата в народні депутати Віктора Романюка, який протягом всього тижня перемагав на окрузі з відривом у 8 тисяч голосів, а потім, внаслідок судових рішень та анулювання понад 26 тисяч голосів, раптом виявися на другому місці після "регіонали" Тетяни Засухи, мав змогу спостерігати за тими, хто поруч зі мною був на місцевому майдані.
Зауважу, що це здебільшого були люди середнього віку, вдягнені у європейського штибу casual, а прибули вони на автомобілях світових марок.
Наголошу також на тому, що про подію вони, як і я, у більшості дізналися із Інтернету.
Таким чином, технології – брудні виборчі, сучасні інформаційні, у сфері автомобілебудування й легкої промисловості – зібрали півтори сотні українських громадян, щоб відстояти споконвічне прагнення людини до суспільної справедливості.
Технології лише загострили це почуття та дали сучасній людині більше засобів, щоб відстояти свої права.
Новий майдан тепер набуває ознак мережевого, не обмеженого Україною.
Реакція європейських і світових політиків та організацій – тепер також частина нового українського майдану, як і зруйноване наметове містечко у Первомайську чи мітинги в Обухові й Каневі.
Влада це відчуває, і з власних міркувань встановлює веб-камери, думаючи, що вони забезпечать їй тотальний контроль. Насправді руйнуючи закритість влади.
Технології оголили нерв нашого суспільного життя. Здається, саме цю особливість нинішня влада в Україні й випустила із уваги. Виборці й медіа, а не політики, цим скористалися.
Був такий канадійський вчений Маклюєн, який вважай, що найбільшого впливу під час оперування суспільства новою технологією зазнає не окрема галузь, а суспільна система загалом.
Тож завдяки новим комунікаційним технологіям в Україні означився зсув участі громадян у вирішенні суспільно-політичних питань.
Хоча б на тому рівні, що одну подію фільмують на смартфони чи планшети одразу десятки людей й змагаються, хто швидше поширить.
Бачимо своєрідний феномен – політичний краудсорсинг, базований на нових технологіях – соціальних мережах. Спільну участь у ньому спонукали брутальні дії виборчих комісій, контрольованих владою.
Однак технології завжди будуть лише продовженням людини. Ситуацію може змінити або політичний клас, або особистість, або громада. Від першого й другого досі в Україні бажаного не дочекалися, доведеться апелювати до народу.
Зробити це здатні інтелектуали, молодь, першочергово університетська, а також нові лідери, яких, у чому є позитивний результат, вивела на політичну сцену мажоритарка.
Кілька громадських рухів, які вправно залучили нові комунікаційні технології, можуть сприяти переходу суспільної енергії із простору віртуального до справ реальних. Перш за все маю на увазі рух ЧЕСНО, ініціативу "Campus 3.0" та мережу ОПОРА.
Як на мене, саме вони демонструють прагнення якомога ефективніше осідлати нові технології, а з їх допомогою і згаданий політичний краудсорсинг.
А вже, скажімо КВУ, що є безсумнівним старожилом серед громадських організацій, котрі опікуються спостереженням за політичними процесами, виглядає менш технологічним. Тому й його ініціативи й не виглядають такими креативними.
Залишається питанням кількох днів, чи переросте повстання мажоритарників у нову блогерну революцію українського зразка.
Сергій Даниленко, для УП
