Шлях твіттераста
Парламентські вибори 2012 року вже програні. Але не тому, що всі не зібралися біля ЦВК, не агітували за єдиних опозиційних кандидатів, а тому, що не були до них готові.
(Не)Встановлення результатів виборів в п’яти найскандальніших округах – хіба має велике значення в масштабі всієї країни? Вже кілька виборів поспіль найбільш дисципліновані громадяни йдуть на виборчі дільниці з розуміння того, що мають обирати з найгірших наявних варіантів.
А як казав один з героїв телесеріалів: "Обираючи з двох зол менше, ти все одно залишаєшся на боці зла".
Чи потрібно було брати участь в облозі кількох ОВК на всю країну, зібранні біля ЦВК – велике питання. Адже часи, коли треба було брати під контроль телеграф, пошту та залізничний вокзал давно вже минули. Проблема зовсім в іншому: ми ніби прагнемо змін, але нічого не готові для цього зробити.
Нещодавно, я спілкувався із своїм приятелем. Ми за старою українською традицією потихеньку скотилися до славнозвісного скиглення. Бензин дорогий, купівельна спроможність грошей зменшується, курс національної валюти під великим сумнівом, а ще стільки усього треба зробити.
І раптом ми запитали в себе, а що ми реально робимо, щоб ситуація могла розвиватися якимось іншим чином окрім деградації? А, власне, нічого.
Ми приходимо з роботи, вечеряємо, дивимось 40 хвилин чергового серіалу і йдемо у ліжко. При цьому нам би вже хотілося б, щоб наші інтереси хтось відстоював і іноді цікавився нашою думкою.
А на гречку з цибулею та салом в нас вже є і від партійного календарика ми зовсім не збуджуємось.
Ми хочемо, рівних тротуарів у місті – щоб дитина не просиналася на кожній грудці асфальту, щоб на вулицях було світло, у дворах чисто, а міліція приїздила кожного разу, коли сусід о третій годині співає улюблену: "А на том берегу...". І ще можна трішечки знизити ставки єдиного податку, наприклад.
Щоб зрозуміти наскільки готова людина змінювати своє життя, не треба проводити довжелезних опитувань. Наприклад: "Чи готові ви приділяти роботі в НУО, ОСББ, партійному осередку, тощо сім годин на тиждень?".
Звісно ж ні! Я теж. Працюю весь день і після роботи хочу до столу, до монітора і до ліжка. А якщо: "Чи готові ви підтримувати організаційно чи фінансово діяльність НУО, ОСББ, партійного осередку, тощо, яка б відстоювала ваші інтереси?".
Теж ні? Звісно, "це ж їхня робота, я вже плачу податки! Чьо це я маю ще шось платити?".
В такому випадку треба дослухатись до поради Миколи Яновича – взяти лопату до рук і припинити скиглити.
Комізм ситуації полягає в тому, що наше суспільство не має іншої альтернативи окрім інститутів громадянського суспільства. Так, тих самих інститутів, які намагалися побудувати на "гроші західних капіталістів", які заохочувалися "помаранчевою заразою".
Ми потребуємо поступового об’єднання "знизу" – адже "верхи" цього ніколи не захочуть. Звісно, наші зусилля не зупинять завтра розкрадання бюджету, дерибан державних активів, навішування боргів на бюджет… Багато чого повернути вже не вдасться. Але інакше не можна сподіватися на якісь альтернативи, на сценарії розвитку та прогресу.
З чого почати? Та хоча б прочитати закон "Про громадські об’єднання" та "Про місцеве самоврядування". Так, це важкий довгий шлях сповнений принижень, знущань, насмішок, образ, але інакше кількість електоральних зґвалтувань буде нескінченною.
Данило Нестеров, спеціальний кореспондент ЕП, для УП
