Що далі?

Під час проведення парламентських виборів 2012 влада зробила ставку на мажоритарну складову змішаної виборчої системи.

Пропорційну було пущено на самоплив радше за все тому, що в разі суттєвого відхилення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі від екзит-полів, приховати фальшування було б просто неможливо. Це, в свою чергу, могло викликати невигідне владі суспільне збурення.

Подібна тактика застосовувалась нинішньою владою і під час проведення останніх місцевих виборів. Тоді цей "гоп-стоп" себе виправдав і дозволив отримати ПР більшість навіть у "чужих" місцевих радах.

Так, партія влади "захопила" (Sic!) тоді 75% місць у раді столичної Київської області. І це при тому, що за партійними списками ПР отримала всього близько 20% голосів.

На мажоритарних одномандатних округах в хід тоді пішов весь "гоп-стоп"-арсенал: адмінресурс, фальшування, залякування, підкуп, вибіркове правосуддя, тощо.

Чи виправдала себе така тактика влади на парламентських виборах 2012? Частково так. Особливо на півдні та сході, де владна партія "виграла" практично у всіх чи переважній більшості виборчих мажоритарних округів.

У центрі, на півночі та заході країни картина дещо інша. А в Галичині – Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська області та в Києві ПР, висловлюючись фігурально, "пролетіла як фанера над Парижем".

Загалом, партії влади вдалося на багатьох виборчих округах змінити шляхом фальшування результат виборів на користь свого кандидата, що стало можливим за рахунок непропорційного представництва суб’єктів виборчого процесу в виборчих комісіях та їх непрозорій роботі.

Цілком зрозуміло, що кандидати в депутати по мажоритарних округах з числа мільйонерів-скоробагатьків могли запропонувати головам ОВК і членам виборчих комісій хабарі в розмірі, який деяким з них навіть не снився.

Думаю, що саме тому мала місце така "жорстока рубка" під час невиправдано тривалого підрахунку голосів у деяких виборчих округах, на яких влада намагалася підігравати вигідним їй кандидатам, зокрема й необґрунтованими судовими рішеннями, підміною протоколів та неправомірним використанням силових структур.

Надто висока ціна питання, адже обіцяної Азаровим більшості у парламенті ПР не матиме. Тому кожен депутатський мандат на вагу золота.

Однією з найбільших несподіванок для влади став виборчий спурт ВО "Свобода", близько 10,5% голосів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, якому багато хто не пророкував навіть проходження 5% виборчого бар’єру.

Успіх "Свободи" є, безперечно, захисною реакцією українців на відверто українофобську політику чинної влади, а останньою краплею, що переповнила чашу їх терпіння, став так званий закон "КаКа", Ківалова-Колесніченка, про засади державної мовної політики, що був прийнятий ВР з порушенням всіх можливих процедур і містить законодавчі норми, які порушують чинний Основний закон.

У свою чергу, "гарант" Конституції закон "КаКа" підписав, чим підтвердив "кришування" свавілля контрольованої ним Верховної Ради.

Та заявляти, що політичне середовище під час проведення виборчої кампанії та власне проведення виборів було цілковито неконкурентним, було б несправедливо.

Але те, що влада намагалася грати міченими картами, практично ні в кого не викликає жодного сумніву.

За винятком хіба що головних організаторів фальсифікацій в особі Януковича та Азарова.

Фактом також є те, що нинішні вибори є значним кроком назад у дотриманні Україною європейських виборчих стандартів, про що йшлося у висновках місій спостерігачів від ПАРЄ, ОБСЄ, парламентської асамблеї НАТО, Європарламенту та окремих західних країн, таких як США, Великобританія, Канада та Німеччина.

Нинішня влада України − де-факто "антиукраїнська влада"  − зовсім не намагалася забезпечити вільне волевиявлення виборців, а лише імітувала це.

Точно так же, як це має місце з забезпеченням нею основних демократичних свобод громадян. По суті триває повзуча "путінізація" України…

І якщо народ України не перепинить "бульдозеристам-гопникам" Януковича дорогу, то вже незабаром нинішня квазі-демократична форма державного правління може еволюціонувати в свою наступну стадію – авторитарно-тоталітарну "a la бацька Лукашенка"…

Чи поставить Європа шлагбаум перед Україною у зв’язку з недотриманням європейських виборчих стандартів? Не думаю.

Чи головуватиме Україна наступного року в ПАРЄ? Не певен.

Чи подаватимуть Януковичу руку для привітання лідери провідних західних країн? Сумніваюсь.

Можна бути переконаним лише в тому, що ставлення цивілізованої Європи та США до України стане іще більш прохолодним, а про угоди з ЄС щодо зони вільної торгівлі та асоційованого членства за цієї влади потрібно буде просто забути.

Тому що неможливо вступити до цивілізованої європейської спільноти намагаючись грати за власними, далекими від демократичних європейських правилами.

І це попри побоювання Європи, що неприйняття України до когорти цивілізованих держав кине її в обійми північно-східного сусіда, який так її любить, що ладен задушити у власних цупких хижацьких обіймах.

Але Україна є поганим учнем для Європи. А поганих учнів, як відомо, до наступного класу не переводять…

Таким чином, після проведення парламентських виборів, які вважалися на Заході лакмусовим папірцем на відданість нинішньої "української" влади демократії, Україна знову стоїть на розпутті, а питання з ким, куди і навіщо йти лишається як ніколи актуальним…

Насамкінець декілька слів щодо технологій проведення виборів.

У розвинених країнах під час голосування застосовуються сучасні електронні технології, які практично унеможливлюють викривлення волевиявлення виборців. Маються на увазі спеціалізовані електронні машини для голосування, а також персональні комп’ютери, планшети, смартфони з доступом в Інтернет.

Можна також проголосувати по пошті. Виборець сам обирає найзручніший для нього спосіб голосування.

Найбільш прийнятною на сьогоднішній день для України є швейцарська система голосування, яка хоч і використовує паперову технологію, але підрахунок голосів здійснюється автоматично після оцифрування бюлетенів шляхом сканування.

Беручи до уваги вкрай низький рівень суспільної моралі та продажність чиновників, в Україні потрібно забезпечити подвійний облік даних голосування, як це робиться в бухгалтерії – дебет-кредит.

Наприклад, надавати до ОВК опечатані ящики з виборчими бюлетенями та паперові протоколи підрахунку голосів у розрізі дільниць, а до ЦВК надсилати електронною поштою, чи просто он-лайн електронні копії цих документів, використовуючи сучасні захищені технології (шифрування, електронно-цифровий підпис, тощо), які забезпечують цілісність та автентичність даних, що надсилаються.

До того ж це не вимагає значних витрат, адже покриття провідних мобільних операторів наявне практично на всій території України.

Звісно, необхідно також внести зміни до чинного виборчого законодавства, забезпечивши невідворотне кримінальне покарання за фальшування народного волевиявлення на всіх етапах виборчого процесу, у першу чергу, йдеться про голів та членів ОВК.

За наявності політичної волі усунути саму можливість фальшування волевиявлення виборців є цілком реальним. Це можна було б зробити і на парламентських виборах 28 жовтня. Якби лишень влада мала бажання.

Але такого бажання просто не було. І не потрібно нікого дурити. Народ все бачить.

А заява Азарова про чесні та найкраще організовані вибори за всю історію незалежної України може викликати лише гомеричний регіт. І не лише у Львові чи Києві, а й в Донецьку чи Сімферополі.

Адже всі прекрасно усвідомлюють, хто є сьогодні "who" на владному Олімпі України.

Тим більше, що подібну "правдиву" заяву Азаров нещодавно публічно зробив і щодо буцімто оренди сином маєтку у Відні під час його належності до дипломатичного корпусу України в Австрії, що було офіційно спростовано МЗС.

А цільове виділення урядом мільйонів гривень на виборчі округи владних прислужників, на кшталт Литвина, чи дітей владоможців Пшонки та Азарова взагалі, певне, тягне на кримінал.

Звісно, що в умовах вибіркового застосування правосуддя організатори фальсифікацій виборів покарані не будуть. Хіба що окремі "стрілочники" для проформи.

Інакше нинішня влада просто втратить вплив на суб’єкти виборчого процесу, що де-факто рівнозначно усуненню від владного корита вже в короткостроковій перспективі – на президентських виборах 2015.

Народ не може вірити владі, основною метою якої є збагачення купки можновладців та їх найближчого оточення.

Сама ж імітація чесних виборів не передбачає їх чесного та прозорого проведення. Як і імітація демократії не гарантує дотримання основних прав та свобод людини.

Адже безперечним є те, що влада сфальшувала вибори принаймні на 13 одномандатних округах. Реально – на близько 30, організувавши там тотальну "засуху".

Не виключено, що саме це слово стане синонімом нечесного та непрозорого проведення виборів в умовах тотальної корупції та продажності всіх гілок влади.

Атож, громадяни України "мають що мають" і будуть це мати аж доти, доки "гопники" правитимуть в Україні, яка їм зовсім не "болить".

Певне тому на думку знову і знову приходить знамените гасло "Бандитам – тюрми" часів Помаранчевої революції. Певен, що український народ дочекається втілення цього гасла в життя! І тоді вибори будуть виборами, а не їх брехливою імітацією…

Валерій Степаненко, для УП