Немезіс

Немезіс – це покарання або поразка, котрі є закономірними, заслуженими і неуникними.
Wictionary

Парламентські вибори закінчилися. В Україні, яка перебуває в глибокій економічній і соціальній кризі, напередодні очікуваного падіння гривні, катастрофічно непопулярна влада "розвела котят" – і перемогла.

Партія регіонів після переговорів з "самовисуванцями" може сама сформувати більшість у 232 мандати, ситуативно залучаючи комуністів за потребою. Конституційна більшість – менш можлива, та якщо зрада стане масовою (37 депутатів), то й це – реально.

Я голосував на цих виборах за опозицію – але це не дає їй імунітету від критики. Вона – програла, і тому має змінюватися.

Її терзатиме привид "канівської четвірки"-2015. Чи зможе вона піти до людей, бути з людьми, захищати людей, чи політиканство з"їсть всю репутацію, силу і час?

Хуцпа влади 

Перемога регіоналів зроблена грошима, кадрами, медіами і репутацією мажоритарників – "незалежних", "господарників" і навіть "опозиціонерів". Такої хуцпи, себто нахабної брехні, Україна ще не бачила. 115 власне ПР-івців і ще 40 з гаком "самовисуванців" – це найбільша сила нової Ради.

Єдність адмінресурсу і монополії в медіа, шулерство з законом про вибори, контроль над судами зробили своє на Сході і Півдні, а особливо – в центрі України.

"Молоді вовченята" типу одіозного Колі Лєвченка і Азарова-молодшого, безкарний "тендерівець" Антон Яценко, антиукраїнці Ігор Марков і Вадим Колесніченко, десятки нових "Лозінських", нахабних феодалів, котрим можна все – цей склад парламенту шокуватиме ще не раз.

Втім, за жадібність і нахабство ПР чекатиме розплата. Війна між "сім’єю" і новими депутатами, котрі хочуть свій шматок пирога, роз’їдатиме ПР зсередини. Паростки зради посаджено 28 жовтня – і з часом ПР заслужено і неуникно піде у небуття, як НДП і СДПУ(о).

КПУ, політичний партнер ПР, виграла минулим, вдало спіймавши емоцію і анти-"регіональну" кон’юнктуру. Та зараз, після союзу з ПР в Раді, їхня хуцпа стане явною: рейтинг комуністів зникне, як свого часу у Соцпартії Мороза.

Привид Сталіна знову блукатиме кулуарами Ради... Та йому недовго лишилося: ця віртуалія уже втрачає свою силу.

Лебідьракощука опозиції

Мінімум 230 мандатів, опозиційний голова ВР, опозиційний прем’єр і Кабмін – такими мали б бути наслідки більше 50% голосів, отриманих опозицією. Та перемоги не вийшло: її вбили кілька разів.

По-перше, коли 18 листопада 2011 року опозиція дала за закон про вибори 98 голосів. Далі – питання техніки: і нарізка округів, і формування комісій, і використання адмінресурсу, і підкуп виборців, і "підрахунок".

По-друге, коли УДАР і ОО-ВО"Свобода" пішли на мажоритарку один проти одного.

Відповідальність за це – на обох сторонах. Спочатку вони програли час: переговори і заміри треба було проводити ще до висунення кандидатів. Ті, хто хотіли проскочити "на бренді", без біографії, без впізнаваності, без репутації, не повинні були йти на вибори.

Їх програш знаним на місцях "господарникам" був очевидним, а "викидання за борт" сильних опозиціонерів Стецьківа, Донія, Філенка – огидним.

Якщо б ОО-ВОС прийняли пропозицію УДАР-у щодо праймеріз, то, як показують результати виборів, виграли б щонайменше 80% спірних округів: УДАР-івські мажоритарники виступили набагато слабше.

Жовтневий процес узгодження "єдиних" був політичним: кандидати уже витратили великі суми, на них опиралася партійна кампанія, мережі спостерігачів і членів ДВК...

Відтак, УДАР зняттям 32-х своїх подарував ОО 14 опозиційних мандатів, а 26 знятих "батьківщинівців" вилилися у 5 мандатів УДАРу. Програно ж ще мінімум 30 округів, від №120 на Львівщині до №170 у Харкові.

Третій момент програшу – змістовий. Ганебна ситуація з "мовним законом" висунула на передній план етнічні аргументи, і таким чином відрізала потенційного виборця на Сході і Півдні, для якого влада стала "поганим, але своїм".

В цілому, опозиція програла програмно, не запропонувавши свій порядок денний, а скоріше зіграла другим номером у двобої з владою.

І четвертий крок – це "мочилово" УДАРу в останні два тижні з боку ОО і ВОС, котре демотивувало опозиційний електорат і знизило явку як мінімум на 5-10% на Галичині, Волині і в Центрі.

Стала очевидною глибока і тотальна деградація опозиційних штабів, складених з лінивих і некомпетентних "заробітчан", багато з яких прямо допомагали конкурентам за гроші або, як мінімум, бездіяли. Це – ще одна причина програшу "мажоритарок".

25% голосів ОО – це результат огиди до влади і безальтернативності, аніж "нової якості опозиції" Яценюка-Турчинова, котрій ще треба доказати, що вона – одне ціле, а не політичний "сіамський близнюк".

На цьому фоні тактично виграла ВО "Свобода" – вони боролися самовіддано, згуртовано, організовано, ефективно. Три мотивації дали їй, як мінімум, ще 5% голосів: "не пройдуть-втратять голоси для опозиції", "потрібна протидія ПР", "мають хоч якусь ідею і є партією".

Та заяви Ірини Фаріон про "штрафи за російську мову" уже сьогодні, впевнений, урізали її підтримку.

Чи повторить ВО "Свобода" долю Партії Зелених 1998-го? Наслідки перемоги ВОС для України і її можлива еволюція, втім, вимагають окремої статті.

Тактичною перемогою можна вважати і проходження УДАРу. Та чи вдасться цій силі втримати свою цілісність після того, як стало ясно, що Кличко не гратиме першим номером на виборах-2015?

Як результат – коаліція різнорідних конкурентів, котрі повні недовіри один до одного, із замахом на черговий розкол 2015-го, без жодних перспектив на спільну програму дій – тільки глуха оборона і "антирежимність".

Влада, можливо, і впаде їм в руки на президентських виборах – та чи будемо ми мати зміни?

Що робитиме опозиція із цим спадком поразки? Мірятиметься навкулачки з "регіоналами", все більше дискредитуючи парламентаризм? Втримуватиме своїх членів від "тушкування"? Реагуватиме на чергові "Харківські угоди" і "мовні закони"?

Перетягуватиме між собою ковдру, змагаючись, хто "опозиційніший", "українськіший", "народніший"?

Якщо так, то програш Януковичу у 2015 році буде заслуженим і неуникним, як і поразка 2012 року.

Суспільство: анемія

Гроші і примус, жадібність і аморальність, втома виборців зіграли на владу. Це виборці обрали оцих "господарників" – без них ніякі фальсифікації не помогли б.

Не обдурюймо себе: велика частина нашого народу – темна і неосвічена, жадібна і боягузлива, амнезійна і пасивна. Це вони продавали свої голоси, це вони організовували фальсифікації, це вони чекають подачок і "сильної руки".

Це вони обирали депутатів за принципом "хто красивіший" і "хто більше дасть".

Більше 40% виборців не прийшло на вибори. Це – вирок сучасним політикам: ці люди не бачать того, хто б їх представляв – ні у владі, ні у опозиції, ні у самовисуванцях.

Страшно і соромно було дивитися на діяльність церкви. Кандидати купували прихильність цілими єпархіями; на окремих округах агітували навіть митрополити.

Церковна корупція стала невід’ємною частиною кампанії: непрозорість фінансів церковної громади і слабкість мирян сприяла цьому.

Страшно було дивитися, як громада дає кандидатам право маніпулювати її символами і її цінностями. Одіозні персонажі "примазувалися" до героїв, до пам’ятних місць перемог і поразок, купували підтримку інтелігенції – поетів, істориків, музейників.

Громада не попросила звіту у "колишніх" – але без пам’яті нема відповідальності. Поки не шукаємо найкращих поміж себе – обиратимемо поміж поганими і ще гіршими.

Покарані поганим управлінням і розкраданням суспільного ресурсу, люди мусять дійти "дна" і почати самоорганізовуватися.

Нахабство, організованість, чітке усвідомлення власного інтересу, навіть незважаючи на окремі непорозуміння, дали Януковичу перемогу.

Та основним фактором закономірної і неуникної поразки суспільства була байдужість людей, розчарованих і втомлених як владою, так і опозицією – політикою в цілому.

Надія

Олесь Доній, Олег Медуниця, Андрій Парубій, Леся Оробець, Віктор Чумак, Павло Різаненко, Валентин Наливайченко, Леонід Ємець, Ростислав Павленко, Валентин Королюк, Ігор Гузь і десятки інших – люди, а не структури, гідні того, щоб представляти своїх виборців у парламенті.

Київ, Бровари, Ірпінь, Сумщина – виправдали і навіть перевершили надії.

Ігор Луценко, Тетяна Чорновол, Василь Гацько, Тетяна Монтян, Тарас Стецьків, Сергій Василюк, харківські, донецькі, запорізькі опозиціонери і десятки інших, хто не здобув перемоги – але здобув повагу і славу за свою безкомпромісну боротьбу і чітку позицію.

Тепер головне – не зникати і не забувати, а працювати на майбутню перемогу-2015 і -2017.

Перші спроби ведення кампаній за новими стандартами – прозорий збір коштів, волонтери, альтернативне позиціонування – були безрезультатними, бо не опиралися на сильні інституції і, відтак, не були ефективними.

Та час грає на них: ефективно організована довіра стає все більш важливою, гроші втрачають свою "всемогутність".

План перемог на найближчий час видно вже зараз: вигравати вибори-2013 в Київраду.

Кадрово і організаційно готуватися до місцевих виборів-2015, щоб вигравати парламентські-2017. І – найголовніше – докласти зусиль, щоб Янукович не став президентом вдруге, навіть якщо з перспективи сьогоднішнього дня це виглядає на межі можливого.

Насамкінець

Я потребую правого центру, котрий буде готовий боротися за свої переконання так само, як "Свобода" бореться за свою етнократію.

Я потребую тих, хто свободу людини не протиставляє долі нації, хто готовий свідчити християнські цінності своїми діями.

Я шукаю тих, хто хоче будувати державу як церкву, податки – як пожертва на спільне благо. Тих, хто хоче жити в соціальній ринковій економіці якості і гідності.

Тих, хто хоче прагматично рахувати наші гроші, творячи спільне громадське майно і простір.

Тих, хто хоче знаходити один одного, захищати один одного, збирати повагу і довіру, виробляти спільні правила, цінувати спільне, шукати і поширювати радість і творчість.

Я вірю, що поразки можуть вчити і можуть очищувати. Я маю надію на те, що в Україні нарешті появиться більше партій, які матимуть силу і репутацію. Я вірю, що об’єднання задля виборів реальне – але хочу і єднання задля розбудови.

І тоді нехай наша перемога стане закономірною, заслуженою і неуникною.

Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП