Духовна криза і українські вибори

У програмних документах Ініціативи 1 грудня її учасники констатували наявність духовної кризи, яка роз’їдає українське суспільство, відзначили вкрай драматичний його стан внаслідок морального і соціального занепаду, втрати життєвих орієнтирів.

Так вони започаткували національний діалог для пошуку шляхів вирішення спільних проблем.

Як свідчить історія людської цивілізації, духовна криза та падіння суспільної моралі приводять до соціальних катаклізмів, у результаті яких винищується національна еліта.

А суспільство відкидається на десятки років назад у своєму історичному розвитку, втрачаючи конкурентоздатність на глобальному рівні, перетворюючись з його повноправного Суб’єкта на об’єкт зовнішнього управління.

Духовність та суспільна мораль визначаються не переконаннями більшості людей, а тим, як ці переконання проявляються щодня під час взаємодії між членами спільноти.

Тобто коли йдеться про падіння моралі, то, очевидно, мається на увазі процес, який полягає у збільшенні частки взаємодій між учасниками спільноти, що виходять за межі прийнятих суспільних цінностей. Перебіг такого процесу протягом деякого часу приводить до їх зміни в гіршу сторону.

Таким чином, духовна криза, моральний і соціальний занепад, втрата у людей життєвих орієнтирів – це сукупність соціально-психологічних процесів, що полягають у поступовому виробленні та закріпленні під час групової взаємодії нових – негативних норм суспільної моралі, які виходять за рамки прийнятих суспільних цінностей.

Що ж прискорює таку сукупність соціально-психологічних процесів? Соціальна психологія доводить, що нашу поведінку в групах визначають ряд групових феноменів.

Зазвичай, такі групові феномени в реальному житті, коли контакти між людьми розтягнуті у часі, важко розпізнати. Проте, під час виборів відбувається збільшення кількості взаємодій між елітними групами та їх членами всередині цих груп, що дозволяє за короткий проміжок часу виявити переважаючі типи взаємодії та прослідкувати перебіг самих соціально-психологічних процесів, які протікають в цих умовах.

На схемі представлено структуру національної еліти та її внутрішні рівні рангування.

Представницька демократія і вибори, як основний інструмент її реалізації, передбачають конкурентну боротьбу за владу поміж елітних груп, що представляють інтереси різних верств, страт, класів, тощо.

Успіх у цій боротьбі визначають обрані елітними групами стратегії. Причому перемогу на виборах швидше забезпечують агресивні та негідні типи стратегій – "бої" без правил, формування образу ворога та дії щодо нього поза рамками суспільної моралі, застосування чорних технологій, гра на нижчих почуттях електоральних мас, які у довгостроковій та середньостроковій перспективі спричинюють духовну кризу та падіння суспільної моралі.

На Заході запобіжниками від обрання елітними групами таких стратегій є наявність кількох рівнозначних центрів впливу, що виробили відповідну культуру мирного співіснування за тривалий час становлення сучасного європейського парламентаризму, розвинутого громадянського суспільства, яке силою свого морального авторитету утримує представників елітних груп в рамках актуальних моральних цінностей, і загальновизнаної християнської етики, що довгий час домінувала в Європі та США.

В Україні, за відсутності рівнозначних центрів впливу, розвинутого громадянського суспільства та в умовах досить жорсткого міжконфесійного протистояння, вибори стають каталізатором духовної кризи, морального і соціального занепаду, втрати у людей життєвих орієнтирів.

Соціальна психологія досліджує та описує групові феномени окремо, створюючи для їх проявлення відповідні умови взаємодії в рамках експериментів. Натомість в реальному житті всі вони діють комплексно і головним експериментатором є поточна організаційна культура, що обумовлена цивілізаційною приналежністю даного суспільства.

Отже у виборчих перегонах беруть участь партії – організовані групи представників національних еліт, об’єднаних певними ідеологічними, матеріальними та іншими спільними цілями, які змагаються поміж собою за владу.

При цьому кожна партія, як велика група, сама поділяється на кілька груп впливу. Взаємодія таких груп на обох зазначених рівнях з точки зору етології визначається як міжгрупове рангування, а в соціальній психології описується ефектами приналежності до групи та групового фаворитизму.

Перший ефект полягає у тому, що людина, ототожнюючи себе з якоюсь групою, прагне оцінити її позитивно, піднімаючи таким чином статус групи і власну самооцінку.

З часом така людина починає реагувати на інших людей з позицій свого групового членства, а не з позицій окремої особистості, а відмінності між своєю і чужими групами стають помітними і значущими для неї.

Ефект групового фаворитизму – це тенденція яким-небудь чином сприяти членам своєї групи, на противагу членам іншої групи.

Ці ефекти посилюються в умовах конкуренції з однотипними групами, що й відбувається під час виборів – коли члени групи схильні пояснювати свій успіх внутрігруповими факторами – власним професіоналізмом, діловим якостям, а невдачу – зовнішніми факторами, перекладаючи вину на інші групи.

Таким чином поділ національних еліт на конкуруючі групи, які змагаються за владу у відповідності до правил, що визначені виборчим законодавством, запускає процес міжгрупового рангування і приводить до взаємної недовіри, ненависті, нетерпимості.

Аналогічно діють ефект групового егоїзму – спрямованість групових інтересів, цілей і норм поведінки проти інтересів, цілей і норм поведінки окремих членів групи або всього суспільства та ефект "ми і вони" – почуття приналежності до певної групи людей – ефект "ми" і, відповідно, почуття відстороненості від інших, розмежування з іншими групами – ефект "вони".

Соціально-психологічна енергія на міжгруповий конфлікт з’являється внаслідок проявлення ефекту соціальної фасилітації, згідно якого присутність інших спонукає людей до більш енергійної діяльності.

Конкуруючі елітні групи штучно посилюють цей ефект шляхом активного формування образу ворога, який включає маніпулятивний поділ людей за дражливими ознаками – мовними, релігійними чи територіальними та подальше провокування протистояння між великими групами, що сформувалися в результаті цього поділу.

Ефект конформізму сприяє встановленню однієї думки через груповий тиск, пригнічення особистості. Він обумовлює захоплення всієї повноти влади в групі харизматичними особистостями, які по суті одноосібно впливають на групові рішення силою свого авторитету.

Таким чином заручниками особистісних стосунків між лідерами стають всі члени організацій конкуруючих елітних груп – партій. Яскравий приклад – стосунки помаранчевих лідерів та членів очолюваних ними організацій під час їх перебування у владі.

Ефект групового мислення проявляється в згуртованій групі в умовах, коли пошук згоди стає настільки важливим, що починає переважати реалістичну оцінку можливих альтернативних варіантів рішень.

Таким чином, людина стає залежною від групи у своїх контактах з навколишнім світом і в переважній більшості випадків вона схильна поступатися групі. Навіть очевидні для людини речі можуть бути перекручені груповим тиском.

Формальні і неформальні лідери партій користаються цим ефектом для просування чорних технологій у конкурентній боротьбі та змушують рядових членів своїх організацій беззаперечно їх реалізовувати всупереч їхнім моральним цінностям.

Ефект "ореолу" – це вплив на зміст знань, думок, оцінок особистості специфічної установки, наявної в однієї людини по відношенню до іншої, що приводить до упередження в ставленні до неї.

Упередження – це специфічна установка в людей, що заснована на інформації про негативні якості іншої людини, організації, предмету, явища, тощо. Така інформація, як правило, не перевіряється на достовірність і надійність, а сприймається на віру.

Саме такий ефект сприяє маніпулятивному формуванню образу ворога та образу непомильного вождя – лідера власної організації.

Одночасна дія ефектів ореолу, конформізму та групового мислення приводить до швидкого формування негативної установки в членів однієї елітної групи щодо інших конкуруючих груп в цілому і їх членів зокрема, а також – до некритичного ставлення до членів власної групи та її лідерів.

Це посилює проявлення ефектів приналежності до групи, групового фаворитизму, групового егоїзму, ефекту "ми" і "вони" та фасилітації, що у сукупності приводить до вибору та реалізації негативних стратегій конкурентної боротьби між елітними групами під час виборів.

Таким чином, за короткий період виборчих перегонів комплексна дія описаних групових феноменів приводить до руйнування поля довіри в середовищі українських еліт, і, відповідно, у всьому суспільстві.

Це обумовлює стале відтворення організаційної культури "русского мира" – виділення лідируючої елітної групи з авторитарним лідером на чолі і запуск процесу знищення конкуруючих елітних груп.

В результаті зіткнення у конкурентній боротьбі ієрархічно структурованих елітних груп внаслідок сукупної дії описаних групових феноменів відбувається їх швидка моральна деградація, що обумовлює духовну кризу всього українського суспільства, його моральний та соціальний занепад.

Найбільш надійним способом подолання духовної кризи та морального і соціального занепаду українського суспільства є заміна жорсткої ієрархічної структури організацій українських елітних груп – партій, громадських організацій, рухів, об’єднань, тощо на сучасні змінні структури.

Такі структури принципово змінюють перебіг групової взаємодії та, відповідно, форми проявлення групових феноменів. Вони сприяють формуванню поля довіри в малих і великих групах та спонукають їх членів проявляти свої кращі риси і якості.

Змінні структури змушують учасників організацій кооперуватися та колективно виробляти, приймати і виконувати рішення, на відміну від ієрархічних організацій, де учасники жорстко конкурують за якомога вищі позиції ієрархічної драбини та максимальний вплив на вироблення та прийняття рішень.

Наступним за ефективністю способом є відмова від ідеології, як інструменту координації діяльності членів партії та електорату і заміна його стратегічним плануванням, яке застосовують сучасні бізнесові корпорації, залучаючи до процесу вироблення візії, місії, цінностей, стратегій, цілей та планів якомога ширше коло працівників.

Це переводить міжпартійну дискусію з ірраціональної в раціональну площину – адже візію, в сенсі – мрію, можна змінювати на відміну від ідеології, яка дуже близька до віри.

Ще одним способом подолання духовної кризи та морального і соціального занепаду українського суспільства є прискорене формування розвинутого громадянського суспільства, базою якого є чисельний середній клас.

Відомо, що збільшення чисельності і посилене структурування середнього класу є запорукою духовного зростання та процвітання будь-якого суспільства.

Проте цьому протидіятимуть українські олігархічні клани, які утримують в своїх руках реальну владу і які, незважаючи на загрозу переходу суспільного протистояння у безглуздий та безпощадний бунт, продовжують стискати пружину.

Найпростішим і доступним вже зараз, хоча малоефективним через амбіції партійних лідерів, способом подолання описаних негативних явищ є організація структурами громадянського суспільства широкого діалогу на усіх рівнях між представниками різних політичних партій з актуальної проблематики, у першу чергу – з конструювання спільного майбутнього.

Тарас Плахтій, товариство "Малого кола", для УП