Відторгнення

Четвер, 04 жовтня 2012, 17:00

Під комітетами Верховної Ради стояла бутафорія гільйотини, журналісти протестували проти прийняття закону про наклеп. А крізь натовп пробирався відомий телеведучий, завдяки якому образ інтелектуала на українському ТБ ще не повністю втрачено.

У певний момент на його лиці проступило щось болісне, схоже на спазм нудоти. Через півгодини спілкування з мітингувальниками я зрозумів, що нудить практично всіх присутніх – кореспондентів, операторів, редакторів. Звісно, не одне від одного, а від самої близькості влади. І не фізично, а ментально.

Все-таки, досі суспільство випробовували не на міцність (спецтехніка з водометами ще чекає в гаражах). Радше на адекватність рефлексів. Точніше – одного-єдиного рефлексу.

Бо майже кожна владна новація нагадує якусь антисанітарну пропозицію з подальшою перевіркою: схавають чи ні? І реформаторське меню ганебно скупе – переважно якась радянська тухлятина, типу тої ж статті за наклеп.

Примітивність панівного політичного дискурсу не залишає притомній людині шансів на інші реакції, окрім рефлексу відторгнення. Громадський актив уже втомився носити свою нудоту на печерські пагорби. Йому і хотілось би прийти туди з чимсь іншим, але влада неспроможна змінити свій червивий порядок денний. Досліднику нудоти Сартру такий багатий ґрунт для філософії навіть не снився.

Разом із тим, зрозуміло, що нинішня атмосфера країни є передусім наслідком народної неперебірливості, "волевиявленої" в 2010 році.

Тоді дванадцять з половиною мільйонів українців зневажили електоральну гігієну і схавали. Схавали весь цей нафталіновий дискурс вкупі з його бекґраундом із крадених шапок. Країні забракло саме того триклятого рефлексу відторгнення.

Його назагал і зараз бракує. Скільки не повторюй актуальний жаргонізм "риги", а соціологія останнім часом фіксує першість партії влади в парламентському забігу. Значить, здорові рефлекси на рівні мас пробуксовують.

Народи з невиробленим смаком і притупленим нюхом жорстко помиляються у виборі майбутнього. Німці свого часу так заковтнули Гітлера, що вибльовувати його довелося всім світом.

У нас, безумовно, не такий глобальний масштаб помилки, але соромитись є чого.

Ці мої звороти звучать дещо брутально. У галичан є делікатніше слово – "вертати", яке також вживається в потрібному нам контексті. Я знаю, що "вертати" під Радою стало обтяжливим для багатьох свідомих людей. Це колективне стояння завжди якесь некомфортне – не знаєш, куди діти руки і як поставити ноги.

Але бодай час від часу ми таки повинні "вертати" в безпосередній близькості до влади - тим більше, що результативність у процедури є, як довів випадок наклепу. Інакше одного дня можна непомітно для себе схавати новий закон про п’ять колосків.

Тарас Антипович, письменник, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Найпоширеніші міти про митницю та їх спростування

Наступного року будуть вибори

Реванш Кремля в Грузії – помилĸи, яĸі не варто повторювати Уĸраїні

За крок від прірви. Позитивна допінг-проба Мудрика: які наслідки варто враховувати вже зараз

Пияцтво і наркотики — це рак армії. Ті, хто обирає деградацію, не мають права бути тут

Реформи, які змінять автомобільні перевезення в Україні