За законом Архімеда
Три з половиною роки тому Блок Юлії Тимошенко вів переговори з Партією регіонів щодо створення конституційної коаліції у Верховній Раді. Якби ті перемовини не провалилися, то в Україні могла б виникнути двопартійна система політичного представництва, заснована на родинно-ділових зв’язках у замкненій касті політикуму.
Угоду тоді торпедувала ПР, віддавши перевагу змові з Віктором Ющенком. Він виглядав угодоздатнішим та менш небезпечним, за Тимошенко, конкурентом. На той час Ющенко вже майже ліквідував довіру громадян до себе та своєї партії "Наша Україна". Відтак, був слабким спаринг-партнером.
Наступні події показали, що розрахунок ПР виправдався.
Ще одну спробу домовитися про монопольний поділ політичного простору із ПР, опозиція – рештки БЮТу та "Нашої України" – зробила у листопаді минулого року. Тоді вони загалом підтримали закон про вибори, за яким сьогодні ці вибори програли ПР. Вже під брендом "Об’єднаної опозиції". Зумівши, проте, зберегти лідерство на протестному полі.
Розрахунок лідерів опозиції був нібито логічним: п’ятивідсотковий прохідний бар’єр, вилучення з виборчого бюлетеню графи "проти усіх", відсутність на опозиційному полі рівнозначних "ОО" гравців, зробив її найпривабливішим об’єктом політичних інвестицій та ведучим партнером для усіх претендентів на роль національних та ліберальних політичних сил.
Слід пам’ятати, що конструкція "ОО" має родові вади. Створена з кількох "заклятих" партнерів, вона нагадує спочилу у небутті "Нашу Україну". Також вона не пропонує консолідуючого кандидата у президенти, який би міг скласти реальну конкуренцію Вікторові Януковичу. У територіальних громадах "ОО" не працює над створенням єдиних організацій, отож не виступить консолідованим суб’єктом місцевих виборів.
Тим часом політичний проект "УДАР" перетворюється на новий центр політичного тяжіння. Чи є для цього реальні підстави, чи ні, скоро покаже практика діяльності "УДАРу", у статусі парламентської партії.
Віталій Кличко отримав публічний майданчик для ведення президентської кампанії, і йому вкрай важливо зберегти та примножити свій рейтинг завдяки роботі у ВР. З огляду на схильність українців до регулярного повалення політичних "кумирів", а самих "кумирів" до самознищення, це вельми нетривіальне завдання.
Отримавши парламентську трибуну та фракцію, "УДАРу" доведеться працювати над розбудовою власної партійної інфраструктури у територіальних громадах. Визначальним процесом тут буде підготовка до місцевих виборів 2014-го року і чергових виборів Київради та столичного голови у наступному році.
Доля президентських виборів значною мірою залежатиме від розгалуженості і якості партійних організацій на місцях. У "ОО" небагато шансів сформувати їх. ПР неспроможна до внутрішньої реформації та подолання одіозності в очах суспільства.
"УДАР", немов той Архімед із ванної, просто виштовхується своїми основними конкурентами на перше місце. Його примушують до лідерства, як із середини країни, так і ззовні.
Багато хто, також і з "ОО" може долучитися до команди сильного, гіпотетично, конкурента Януковича на майбутніх виборах президента.
Неприкаяні, після поразки своїх проектів на щойно минулих парламентських виборах, партійні функціонери, активісти на місцях і діячі "національного масштабу", також шукатимуть точки прикладення своїх зусиль у потенційно переможних проектах.
Головну небезпеку на висхідному шляху у цих політичних нетрях для партії Кличка становитиме час. Доведеться повсякдень підтверджувати своє право на лідерство ідеями та вчинками, а ці ресурси є найбільш дефіцитними в українській політиці.
Готовність, наприклад, домагатися у парламенті призначення виборів у Києві та зміни антидемократичного закону про столицю слугуватиме індикатором політичної спроможності та далекоглядності "УДАРу". Так само, як і великий набір необхідних, випереджаючих політичних ініціатив у майже всіх сферах суспільного буття – від вуличної торгівлі до євроінтеграції.
Утримати градус електоральних симпатій та політичного лідерства у наступні два роки Кличку буде вкрай непросто. Його четверо конкурентів зроблять усе можливе аби демотивувати чемпіона щодо подальшої політичної кар’єри.
Вони висвітять кожну помилку його партії, кожну сумнівну політичну оборудку, зроблять антирейтингове опудало з кожної "тушки" ударного походження".
Число чотири, це, так би мовити стартова позиція. Ближчим часом до гонитви за булавою долучаться нові учасники, "технічні", переважно. Втім, їх використовуватимуть, як для торпедування позицій лідера, так і для розкрути на перспективу нових політичних проектів.
Зневага та ненависть до політиків посилюватимуться в Україні й надалі. Поділ суспільства на: "ми" – "нормальні люди" і "вони" – начальство, телеполітики та їхня обслуга – поглиблюватиметься.
Ці настрої вже спричиняють ідеї позасистемних протестних рухів. Ідеї, наразі, безплідні, пасивні, але прискорення плину політичного часу, енергетика негативу до політиків може стимулювати попит на нових суспільних лідерів.
Чи будуть це "легальні", наділені політичним статусом респектабельні політики, а чи "позасистемні" активісти-"хулігани" будемо знати вже на весні.
У випадку виникнення "загальнонаціонального визвольно-демократичного" руху, в того, хто його очолить, з’явиться реальний шанс очолити і державу. Звісно, коли остання витримає випробування власною деградуючою політичною системою.
Костянтин Матвієнко, для УП
