Як перекроїти політичну карту України
Журналістові, для якого стало звичним жити в демократичному світі, захищеному від владного "бєзпрєделу", стає моторошно від нинішньої передвиборчої вакханалії в Україні.
Найстрашнішим є те, що перевиборчий бандитизм надихає й організовує саме владна верхівка та її кишенькова Партія регіонів, запрягаючи силові структури до розправи над інакшедумаючими.
Так що ж очікує Україну після виборів-2012, коли її громадяни не згуртуються навколо опозиційних сил і не проголосують за них?
Замість відповіді напрошуються слова давньої пісеньки: "То лі єщьо будєт, то лі єщьо будєт! Ой-йой-йой!".
А це значить, що авторитарні режими Путіна й Лукашенка здаватимуться милими квіточками в порівнянні з отруйними ягодами донецько-кримінального розливу.
Із наявної інформації про перебіг виборчої кампанії в Україні можна зробити вельми тривожний висновок: донецько-бандитські схеми, якими під час усіх попередніх виборів ПРУ заганяла у своє кримінальне стійло піддослідних мешканців біло-синього пояса, нині активно впроваджуються по всій Україні.
Однак слід додати, що схеми фальсифікацій виборів із приходом до влади Регіонів стають все агресивнішими й нахабнішими.
Уже сьогодні, за місяць до виборів, можна говорити про недемократичне, а радше кримінальне ведення передвиборчої кампанії Януковичем і Ко: закон про вибори народних депутатів прийнято Верховною Радою за відсутності альтернативи для опозиційних сил, повернення до мало контрольованої змішаної системи, застосування вибіркового правосуддя до опозиційних лідерів.
Також нарізання нових виборчих округів на користь ПРУ, повсюдне використання адміністративного ресурсу, невмотивовані переваги для ПРУ і КПУ при формуванні окружних виборчих комісій, залучення до жеребкування в окружних і дільничних виборчих комісіях маргінальних партійок, реєстрація двійників з метою зниження порогу проходження мажоритарників-опозиціонерів.
А ще масовий підкуп виборців регіоналами, їх сателітами та провладними мажоритарниками, використання кримінального елементу для недопущення до роботи в ДВК небажаних осіб, фіктивні заяви про вихід членів із ДВК із метою їхньої заміни, переголосування у ДВК задля виведення зі складу представників опозиції, залучення правоохоронних і органів судочинства з метою формування ДВК із лояльних до ПР осіб, а також для нейтралізації опозиційних мажоритарників.
А ще недопущення до розміщення опозиційних рекламних щитів, криваві розправи над кандидатами-мажоритарниками, владний тиск на незалежні ЗМІ, передовсім ТВі, аж до спроби їхнього закриття тощо.
Усе це свідчить про те, що в масштабах усієї України влада готується до небувалого розмаху фальсифікацій на виборах-2012. А значить, антинародну, антиукраїнську, антидемократичну владу потрібно негайно усувати від керма держави.
Не даремно демократичний світ все більше усвідомлює небезпеку, що таїть в собі авторитарний режим Януковича.
Нещодавно в Сенаті США пролунав передостанній дзвінок для президента України: візові санкції США для осіб, причетних до політичних переслідувань в Україні. Останній, нищівний дзвінок для керманича та його оточення прозвучить одразу ж після визнання парламентських виборів непрозорими й недемократичними.
Чи можна зупинити донецький бульдозер, який нищить всіх і все на своєму шляху? Можна і необхідно! Хоча й багато можливостей уже втрачено з часу приходу до влади донецького олігархічно-кримінального клану.
Яким чином? Відповідь: громадянською активністю.
Тільки громадянська активність є рушійною силою в будь-якому суспільстві. Саме громадянська активність на парламентських виборах-2012 дасть шанс усунути від керма держави ненависну владу.
Ідеться не тільки про масове голосування, але й про багатолюдне відстоювання результатів виборів під виборчими дільницями. А для цього нам, українцям, потрібно повірити у власні сили, потрібно подумати про майбутнє наших дітей-онуків!
Хочеться привести наочний приклад того, як громадянське суспільство здатне змінювати політичний ландшафт країни.
Для цього непотрібно занурюватися в аннали історії. Бо цей приклад лежить на поверхні сьогодення. Слід лише згадати про кардинальне політичне перекроювання, яке сталося в Канаді під час парламентських виборів 2006, 2008, 2011 років.
Хоч мені як великому симпатикові канадських лібералів хотілося б подати все у протилежному ракурсі. Але історія – річ невблаганна.
Знаю, якою невдячною справою є проводити порівняння між усталеною демократією Канади й авторитарним режимом Януковича. Одначе спробую.
Мова піде про Ліберальну партію Канади, яка урядувала в країні впродовж 12 років. Її підтримка населенням країни кленового листка була максимальною, оскільки тут традиційно культивувалися ліберальні погляди.
Отже перед виборами, які відбулися в січні 2006 року, над правлячою Ліберальною партією на чолі з чинним прем`єр-міністром Пол Мартіном (2003-2006) було політичне небо чисте, без будь-яких натяків на грозу.
Утім, за декілька тижнів до голосування журналісти "розкрутили" в ЗМІ корупційний скандал, до якого був причетний попередній прем`єр-міністр Канади Жан Кретьєн (1993-2003).
Ішлося, як для України, ніби про безневинну передачу державних коштів на культурний розвиток франкомовної провінції Квебек. Мета шляхетна: нейтралізувати сепаратистські наміри франкомовних радикалів.
Однак із часом частина грошей, скерованих на розвиток Квебеку, повернулася.
Ні, не в приватну кишеню – як це буває в Україні, а в партійну скарбницю лібералів. Ось і вся сутність корупційного скандалу.
За декілька тижнів до виборів електоральна підтримка лібералів впала більше ніж на 30%. Несподівано, цілковито непрогнозовано Консервативна партія перемогла на федеральних виборах-2006. До речі, остання перебувала в стані внутрішньої кризи – в партії відбувалася зміна поколінь.
Парламентські вибори-2006 в Канаді показали великий потенціал зрілого громадянського суспільства. І ця зрілість здатна вносити кардинальні корективи в розклад політичних сил. Так, консерватори взяли 36,27%; ліберали – 30,23%; нові демократи – 17,48%.
Федеральні вибори-2008 (консерватори – 37,65%; ліберали – 26,26%; нові демократи – 18,18%) підтвердили, що корупційні оборудки в демократичному світі піддаються суворому осудові та про них довго пам`ятають виборці.
Позачергові федеральні вибори, травень 2011, винесли остаточний вирок лібералам. Вони були подвійно покарані, вдруге – за волюнтаристське рішення партійних бюрократів висунути новим лідером надто контроверсійного Майкла Ігнатьєва.
Погром лібералів на виборах не забарився: консерватори – 39,62%; нові демократи – 30,63%; ліберали – 18,91%. Тож канадські виборці в 2011 повністю перекроїли політичну карту країни, закріпивши позиції консерваторів і водночас висунувши на чільне місце нових демократів – досі мало впливову партію.
У контексті усунення лібералів на третьорядні ролі хочеться зазначити, що в Канаді мало що міняється від приходу до влади тих чи інших політичних партій. Бо держава твердо стоїть на демократичних позиціях, відстоюючи верховенство права, вільне підприємництво, громадянські свободи, права людини та інше.
На відміну від Канади, парламентські вибори-2012 стануть для України вирішальними: європейська перспектива чи авторитарний морок із клептократичною династією Януковичів.
Парламентські вибори-2012 мають ще й політичний підтекст: слід визначитися за кого голосувати, щоб урешті позбутися в Україні кримінально окупаційного режиму.
Думаю, що потрібно віддати свій голос за тих, хто скопом не стане тушками, поповнюючи лави знахабнілих від безкарності та розжирілих від розбою регіоналів і таких же їхніх підручних.
А вибрати об`єкт для голосування допоможе здоровий глузд: треба підтримати на виборах ту політичну силу, провідники якої знаходяться в тюремній неволі, хто є найбільшою небезпекою для влади донецьких і кого вона прагне знищити, з ким повсякчас фізично розправляється тощо.
Вочевидь, уроки історії варто засвоювати, щоб остаточно не штовхнути Україну в прірву та не загубити життя найдорожчих.
Марта Онуфрів, журналіст, Торонто, для УП
