Країні потрібна одностайність
Якщо навіть фальсифікації на виборах-2012 будуть не такими масштабними, як 2004 року, ці вибори вже позначилися безпрецедентним розгулом використання "батога і коржика", тобто підкупу і залякування. Здійсненого переважно за потурання влади і в інтересах її кандидатів.
Адреналіну цілком вистачає. У виборчій кампанії вже є сотні побитих громадян, а напади на журналістів відбуваються ледь не щотижня. У кількох опозиційно налаштованих регіонах будинки ймовірних переможців підривали бойовими гранатами.
Чимало облич кандидатів від влади легко могли б прикрасити стенд "Їх розшукує міліція", адже судимості, переважно за злочини проти чужої власності, – "джентльменський набір" кандидатів від влади у низці виборчих округів.
За що війна? По суті, у країни є дві альтернативи. Перша – упевнено перемагає влада. Це означатиме, що буде отримано "добро" від виборців на продовження нинішнього курсу. В тому числі, на корупцію і монополізацію економіки, які є двома "стовпами" політики нинішнього режиму.
Земля, вочевидь, буде швидко приватизована в інтересах кількох родин, як це трапилося з рештою економіки країни. Те ж саме очікує на залишки державної власності. Тиск на суспільство зросте – адже "народові подобається".
Різко зросте можливість конституційних змін, які по суті можуть означати, що 28 жовтня були останні вибори. Влада нині розглядає три шляхи вирішення своїх економічних проблем – позичити в МВФ, девальвувати гривню, або продати ще щось Росії.
Швидше рано, ніж пізно критична маса продажів інтересів України досягне такої межі, що загрожуватиме самому її існуванню.
Друга альтернатива – якщо опозиції вдасться перемогти та залучити на свій бік чимале число мажоритарників. Корупція, швидше за все, буде обмежена парламентським контролем. І не тому, що опозиція така хороша, а через те, що найбезпечніші для людини комахи – стравлені між собою скорпіони.
Так працює система стримувань і противаг у всьому світі. Різко посилюється шанс, що земельна реформа влади буде реалізуватися з поправкою на громадську думку.
Частина бізнесу повірить, що в країні можливе інше майбутнє, що лібералізує моральний клімат в країні, атмосферу в ЗМІ, гальванізує увагу до порушень прав людини, та, відповідно, зменшить їх число.
Після фальсифікації жеребкування при формуванні виборчих комісій у низці округів, та після того, як безліч ДВК на 100% або трішки менше сформовані із залежних від влади людей, можна очікувати, що на частині території країни виборів як таких не буде. А буде "малювання" владою бажаних результатів виборів.
Попри це, ситуація далеко не визначена. Інакше б кандидати від влади ігнорували виборців, як у час між виборами, а не обіцяли золоті гори й роздавали по 200,500,1000 гривень.
Як колись жартував американський президент Джон Кеннеді, "не купуй навіть на один голос більше, ніж це необхідно. Будь я проклятий, якщо заплачу за солідну перемогу".
Тому 28-го жовтня і на третьому році президентства Януковича на більшій частині території країни виборці все ще обиратимуть альтернативу розвитку.
Нинішня виборча система відносної більшості тупо паразитує на анархічності народу.
Півтори тисячі років тому візантійський автор писав про предків українців: "Серед них немає одностайності, вони або зовсім не йдуть на угоди, або одні йдуть, а інші одразу порушують, оскільки всі тримаються різних думок, і жоден не бажає поступатися іншому. Оскільки у слов‘ян багато керівників, між якими немає згоди, не позбавлені сенсу спроби приручити деяких із них словами чи дарами, і тоді нападати на інших".
Здається, з того часу якщо щось змінилося, то лише вороги.
Ще грецький історик Фукідід писав про можливості мешканців української землі, нереалізовані внаслідок незгоди: "За військовими чеснотами з ними не може зрівнятися жоден народ не лише в Європі, але й в Азії; жоден народ сам по собі не в силах встояти проти них, якщо всі вони живуть між собою в згоді. Але в життєвих справах вони розуміються гірше інших".
Через дві з половиною тисячі років виборці мають шанс довести, що розуміються й у життєвих справах, зокрема вміють відрізняти як чорне від білого, так і різні відтінки сірого.
Українці часто в одній родині не можуть дійти згоди, за кого голосувати. Хоча здатністю згуртуватися суспільство здатне більш ніж будь-чим іншим змусити владу себе боятися, якщо не поважати.
Натомість, у нинішній виборчій системі анархія означає величезну фору владі.
До речі, в Україні завжди було чимало людей, які усвідомлювали вади анархічності. Усвідомити хворобу означає на половину вилікувати її.
Перед смертю Ярослав Мудрий сказав синам: "І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим".
Скіфський цар Скілур у ІІ столітті до нашої ери перед смертю запропонував кожному із своїх численних синів зламати пучок дротиків. Коли жоден з них не зміг це зробити, він на їхній очах легко зламав усі дротики по одному, пояснюючи синам, що діючи спільно, вони залишаться сильними, а розділившись і ворогуючи між собою, загинуть.
Цю логіку інстинктивно розуміє український народ, навіть тоді, коли її не розуміють політики.
На жаль, замість того, щоб допомогти суспільству побороти свої слабкі сторони, деякі політики воліють піти на дно і "гордо", а насправді безвідповідально, втопити за собою Україну, аби лише "принципово" не поступитися своїми "вавками".
Це як в одного російського письменника: "Или мир провалится, иль мне чаю не пить? Да пущай мир проваливается, но мне чаю всегда надобно пить!".
Історики досі задають собі питання: навіщо знадобилися посади політикам Центральної Ради в державі, коли була втрачена сама ця держава? Прем‘єр-міністр Директорії часів УНР Борис Мартос казав: "Як не буде України соціалістичної, то хай ніякої не буде".
Вона й згинула, разом із десятками мільйонів своїх громадян. Сьогодні у нас повно політиків, які так само по-зрадницьки кажуть – "Хай згине Україна, але я, Іван Іванович, нізащо не помирюся з Іван Никифоровичем".
Головне, що мало б бути забезпечено політичним класом – максимальна допомога виборцям розібратися.
Приміром, щойно в Великій Британії було ухвалено рішення про проведення референдуму про незалежність Шотландії. Паротягом року до референдуму, призначеного на 2014 рік, буде провадитися роз‘яснювальна кампанія. А спеціальна комісія на різних етапах роз‘яснювальної кампанії визначатиме, чи вповні населення зрозуміло сенс питання, і що треба зробити. І це щодо такої простого питання, як незалежність.
Тому що в Шотландії вибори і референдум – це спроба встановити думку суспільства. А в нинішній Україні – це спосіб його ошукати.
Адже в Україні влада олігархізувала вибори, свідомо й цілеспрямовано створила умови, коли все можна купити. Але грошей вдосталь має лише вона, внаслідок захоплення державної скарбниці та ресурсів.
Верхні межі виборчих фондів не встановлюються, дозволена необмежена телереклама. Усе це підмінило реальну конкуренцію кандидатів і їхніх програм конкуренцією грошових мішків і технологій.
Виборці в Україні щодня отримують вал інформації про те, хто кого облив яким лайном, безліч відволікаючих інформаційних приводів, "страшилок" та відвертої дезінформації.
Державна інформаційна машина за гроші платників податків працює як орган пропаганди партії влади, а про інформаційні машини олігархів і говорити годі. Поставлені в таких умовах, як українські, можливо, і шотландці проголосували б за Наталю Королевську. А українці – побачимо…
Якщо вже політичний клас не виконав своїх завдань, то виборці самі мають "нутром" відчути, хто з кандидатів найбільш здатен перемогти. Не можна в одній родині визначатися, кого підтримувати – красивих чи розумних.
Суспільству потрібний плюралізм думок, а не дій. На те, щоб перемогти хаотичними діями, і в найсильнішого сил не вистачить.
Треба чітко зрозуміти: "вставити" владу, відстояти власну гідність, і, ймовірно, врятувати майбутнє можна лише одностайно.
Олександр Палій, політолог, історик, кандидат політичних наук, для УП
