Кілька міркувань про "взагалі"

Чому Саакашвілі програв? Чому грузини не оцінили його реформ?

Відповідь – очевидна: реформи у Грузії трималися на енергії практично однієї людини, хай навіть і сильної та харизматичної. Натомість хотіти реформ і працювати повинно ціле суспільство, транслюючи їх причини, актуальність і уявлення про наслідки в голови людей, у колективний світогляд нації.

Сподіваюся, що грузини звикли до хорошого і не хочуть повертатися в совок. А ми в Україні можемо і повинні зробити для себе висновки з того, що відбувалося у Грузії теж практично з 2004 року.

Там формалізація власності і побудова усіх прозорих реєстрів – власності, кадастрів, тощо – мала під собою дуже тверду основу – джерело фінансування для її придбання, яке було надане громадянам внаслідок ліквідації "солідарної" пенсії.

Саме неспожита і не відібрана частина заробленого є джерелом капіталізації. Вона є капіталом (!), це якщо коротко і по суті.

На жаль, в Україні більшість людей про це і чути не хочуть. Бо бояться "пуститися берега" в сенсі особистого розпорядження заробленими коштами, управління пенсійними ризиками....

Може б люди того й не боялися, якби хоч якісь політичні сили їм це пояснювали. Але ті не роблять цього з чисто меркантильних міркувань.

Адже тоді і вони, і їхні боси втратять і джерело для формування своїх статків, і, що ще більш важливо для них, – можливість маніпулювати свідомістю людей, які, внаслідок штучно організованої та постійно підтримуваної фінансової та організаційної необлаштованості, надалі залишаються інфантильними і легко піддаються маніпуляціям на своєму патерналізмі.

Для того, щоб виправити становище в Україні, треба зробити три речі, які, на авторову думку, треба визначити пріоритетними на найближчий час:

- ухвалити статути територіальних громад з визначеним переліком функцій, які можуть і повинні виконуватися на цьому рівні суспільної організації і не дублюються функціями держави;

- усунути "общак" "солідарної" пенсійної системи, якомога швидше припинивши утворення нового "солідарного" пенсійного стажу і профінансувавши залишок "солідарної" пенсійної потреби з прозорих джерел, відмінних від зарплати;

- усунути заборонні "навороти" в технічному регулюванні підприємництва та дозвільній системі.

Орієнтовно через сім років, не більше, ми згадуватимемо сьогоднішній стан суспільства, його економіки та держави, як страшний сон.

Усі "процедурні" питання, включно з реєстрами, – теж потрібна річ, але не вирішальна. Їх треба розглядати лише як додатковий інструмент.

Саме на цих напрямках необхідно зосередити увагу всіх політичних сил в Україні, окремих політиків та активних людей, її державних та наукових установ і окремих науковців.

Складна робота, але іншого виходу не бачу. Крім того, як на мене, завдання полегшується тим, що для реальної зміни суспільних настроїв треба вплинути на свідомість лише 5-7 відсотків активного населення. А практично – це молодь. Саме молоді люди повинні усвідомити причину проблем і шляхи їх подолання.

Володимир Щербина, Львів, Товариство "Мале Коло", для УП