Кінець "противсіхства"?
Українська платформа "Собор" знялася з виборів. Можливо, люди, коли побачать, що в бюлетені під номером 1, за який олігархічні партії дали б великі мільйони, стоїть позначка "вибув", вони запитають себе – чому?
По суті, відбулася спроба заперечити як таке горезвісне "противсіхство".
Попри те, що опозиційність опозиційних партій значною мірою умовна, а віз їхніх компромісів, колишніх і нинішніх, нікуди не дівся.
Опозиція нині може виграти вибори за виборчими списками переважно через те, що її конкуренти – Партія регіонів і КПУ. Якби у неї замість таких конкурентів було порожнє місце, виграти вибори їй було б значно тяжче.
Між тим, це саме "противсіхство" – це параліч людей перед тяжким вибором: що гірше? Причому, переважно досить відповідальних людей, і саме усвідомлення відповідальності загнало їх у ступор, з якого легковажніші вийшли б значно легше.
Українські "противсіхи" більш ідеалістичні, мають вищі вимоги до змісту влади, ніж загал, тобто потенційно є хорошими громадянами. Один з аргументів "противсіхів" – вони не хочуть обирати між "купами лайна".
Назагал, образ українського "противсіха" цілком симпатичний. Проте, у нього є одна вада – інфантильність.
Річ у тім, що в політиці дуже рідко доводиться обирати між крайніми кольорами – чорним і білим. Найчастіше доводиться обирати між різними відтінками сірого. Це не означає, що не треба ставити ідеальних завдань, це означає лише, що не треба заплющувати очі на реальність.
Від того, наскільки світлішим є той чи інший відтінок сірого у політиці, можуть залежати мільйони доль.
Якось Авраам Лінкольн заявив: "можна довго обманювати небагатьох, можна недовго обманювати багатьох, але не можна нескінченно обманювати всіх". Але обманювати всіх і завжди в Україні й не треба – вистачить 30% раз на 5 років. І не факт, що через 5 років вам дадуть шанс навіть обманутися.
Залишитися в такий момент понад сутичкою навряд чи вийде без колосальних загроз для країни й своєї совісті. Тому вибір доведеться робити 28 жовтня.
Влада підготувалася до цієї дати. Вона написала виборчий закон таким чином, аби максимально спростити фальсифікації та паразитувати на психологічних властивостях народу.
Зокрема, було запроваджено 5-відсотковий виборчий бар‘єр – в умовах, коли українці часто в одній родині не можуть домовитися, за кого голосувати. На практиці це обмежує вибір лише двома-трьома альтернативами.
Крім того влада запровадила при виборах 225 депутатів мажоритарну систему відносної більшості.
Тепер остаточно перемагає кандидат, отримавши хоч і 1% голосів, аби лише більше за конкурентів. В умовах України це є цілковитим шулерством.
Така виборча система різко знизила роль громади, тобто, в остаточному рахунку – демократії, а, натомість, підняла значення інтриг і маніпуляцій, в тому числі, з "технічними" партіями і кандидатами, які лише вдають боротьбу, одурюючи й ошукуючи людей.
Крім того, система відносної більшості різко підвищила ціну фальсифікацій, адже фінальний результат у мажоритарних округах часто визначатиметься лише сотнями чи й десятками голосів.
Нині деякі експерти говорять: скільки там можна сфальсифікувати – 5-7%? При цьому вони забувають, що для цілковитої фальсифікації виборів, спотворення їхнього результату на 180 градусів, у переважній більшості мажоритарних округів більшого й не треба.
Варто визнати, що запровадження такої системи відбулося за бездіяльності опозиції, яка навіть не підняла голосу проти явного порушення принципів народовладдя. Це відбулося й за парадоксального мовчання громадських організацій, у яких чи то не вистачило компетенції оцінити загрозу, чи то на це гранти не виділили.
Щойно об‘єднана опозиція і УДАР взаємно знімали своїх непрохідних кандидатів, щоправда, з перемінним успіхом. Бо забезпечити, аби конкурентне середовище саме проводило селекцію через вибори у два тури, клепки не вистачило.
Крім того, влада надзвичайно олігархізувала вибори. Посадити фракцію у Верховну Раду нині лише трохи дешевше, ніж висадити її на Місяці.
ЗМІ фактично введені в таку систему, де вони з ходу підігрують олігархії. Чимало з них робили це із задоволенням. Вся агітація – лише за гроші. І кого ми після цього оберемо? Тих, хто накрав, щоб купити ЗМІ, одурити, обратися і знову обікрасти?
Зрозуміло, що ті "опозиційні" партії, які ідуть на вибори без шансів, одразу після них стануть політичними трупами. Адже вповні виявиться, що вони є лише попихачами влади.
Найгірше, що може впасти на їхні голови – відповідальність за рішення наступної Верховної Ради, через яку влада готується "протягнути" конституційну та інші антинародні реформи, загрозливі для самого існування України.
Чи може людина хоч із зерном відповідальності подумати про те, щоб піти шляхом екс-президента Ющенка і стати технічними кандидатами влади, яка смокче соки з країни?
Власне, те, що він пройшов "дуже почесний" шлях від народного президента до технічного кандидата влади, вичерпно пояснює, чому нині програла справа Помаранчевої революції. Хіба вона могла виграти з таким лідером?
У день виборів по вулицях давньогрецьких міст ходили службовці з батогом, вмоченим у червону фарбу, якою відзначали всіх, хто не поспішав голосувати. У Давній Греції тих, хто систематично не ходив голосувати, позбавляли громадянства. На той час це означало фактичне зведення до стану раба.
Обирати владу – це колосальна пільга і привілей вільних людей, який і в наш час мають далеко не всі народи. Вага вибору в політиці дуже велика, і, як свідчать події в Україні останніх двох років, це не жарт.
Нинішня влада – зло. Вона щодня свідомо робить шкоду країні, а коли не робить, вважає, що час пропав. Для більшості представників нинішньої влади неможливо зрозуміти, як це так: дихати – і не красти.
Сьогодні перед громадянами стоїть питання колосальної важливості: чи ми дозволимо знищувати країну, поставимо під загрозу саме її існування? Чи ми перейдемо в наступ – відвойовувати країну назад? "Противсіхи" мусять думати. Вибір доведеться робити…
Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП
