Мляві вибори як тиха українська революція
Головне питання суспільно-політичного, а для нашого рівня політизації країни, і повсякденного життя громадян транзитивної держави у розпал виборчих перегонів – розгледіти політичну силу, що здатна запропонувати й очолити зміни.
Тому гасло про стабільність – не для цієї держави.
Ситуація в країні, особисто для мене, частково відтворює відому революційну формулу вождя світового пролетаріату. Частково, бо по відношенню до сьогоднішньої України її слід перефразувати так: "Влада не може, опозиція не хоче".
Питання майбутньої відповідальності визначає нині поведінку політичних акторів.
Відповідно, хтось сидить у засаді, а комусь дано наказ виповзати із окопів та йти "в последний бой".
Скажімо, більшість спостерігачів подивувала інформаційно-рекламна відвертість, з якою на цих виборах виступила Комуністична партія.
Раніше такого не спостерігалося, хоча ані ресурсів, ані спонсорів комуністам ніколи не бракувало. Скоріше за все, вірних ленінців змусили вийти на передній фланг інтереси нинішньої влади, яку турбує невтішна перспектива відповідати "за базар".
Таким чином комуністи чи не вперше від кінця 80-тих взяли на себе публічну відповідальність, за яку тепер доведеться врешті розраховуватися.
Лідери комуністів пішли на такий крок, розуміючи його ризиковані наслідки. Щоправда, верхівку КПУ це не надто турбує, з огляду на їх парламентський стаж і вік – наступні втрати їх не обходять.
Щодо інших найбільш згадуваних та рекламованих проектів, то "Україна – вперед!" – цілком нагадує кампанію під назвою "Ми".
Нового лише те, що лідери проекту вчинили на фініші кампанії спір із соціологами, що є так само програшним, як "зачіпатися" із журналістами.
Ми вже мали спробу СБУ викликати на допит вчених. Спецслужба виявилася більш далекоглядною і швиденько справу спустила на гальмах.
Ви скажете, то була така задумка кмітливих політтехнологів? Тільки часу на її реалізацію замало, за кілька днів публікувати соціологічні дані і так буде заборонено законом.
Примітно, що початку судової тяганини передувало зникнення із ефірів рекламних роликів із спортсменом та артистом.
УДАР цілком відтворює "Нашу Україну" зразка 2002 і пізніших років: сподівання без надії. Дивись, знову як у класиків – Contra Spem Spero, та й годі!
"Базові" опозиціонери з ВО "Батьківщина" чимось нагадують комуністів, які експлуатують образ СРСР, за втратою якого шкодують, а ОО сконцентрувалися на людині, яку по-людськи шкода.
То виникає цілком обґрунтоване питання, де ж ті політичні сили, що мають втілювати інтереси тих верств, які зацікавлені у суспільному поступі?
У медіа зараз дебатують про роль олігархів у ближчому майбутньому нашої держави. Постановка питання, як на мене, цілком слушна. Готовність одного з них, за його ж словами "вийти із тіні", може слугувати підтвердження цієї думки.
Якщо зірки запалюють… А олігархи говорять на камеру, то значить маємо підстави думати, що приходить їх час вийти на авансцену українського буття, відіграти свою роль.
Буває ж час, коли й кукловоди беруть участь у спектаклі. Тож ближчим часом спостерігатимемо максимально публічну сутичку олігархів, хай вони й називатимуться за версією політтехнолога Березовця "новою модернізаційною хвилею" на вкритому дрібним брижами українському політичному ставку.
Схоже, найбагатшим українцям зараз потрібно вирішити лише одне питання, як публічність зробити надійним захистом.
Підтвердженням цієї думки є факти того, що кожен із олігархів веде до парламенту свою групу мажоритарників, що часом є головними конкурентами для влади, Сім’ї. І що медійні ресурси олігархів вправно демонструють здатність відстояти інтереси своїх власників.
До того ж експеримент із мажоритаркою на цих виборах – це практичне відпрацювання політичними угрупованнями, близькими до олігархів, виборчого законодавства із відкритими списками. Ось тільки опозиціонери, нові і зі стажем, схоже, це проґавили.
А до чого ж тут революційна тематика у заголовку до цього тексту, запитає читач? Де притаманна революціям, за визначенням, зміна суспільних формацій, де рушійна сила?
Тільки після того, як відіграють й займуть свою позицію олігархи, тоді й зіграє достеменно той середній клас, якого в Україні, за оцінками тижневика "Кореспондент", вже чверть населення – 24,6 відсотка. Від "середньокласника" очікують завершення перетворень в країні.
Щоправда, на цих виборах середній клас також представлений, загалом на мажоритарних округах, де його окремі представники борються за мандати, як останню спробу зберегти власні статки у переддень, коли свою партії мають відіграти олігархи.
Зрозуміло, що якісний склад вчорашніх і майбутніх "середньокласників" буде іншим, оскільки способи й джерела формування їх заможності принципово різняться.
Отож, особливість наших суспільних трансформацій полягає хоча б у тому, що зміна виконавців головних ролей відбувається у нас багато швидше, ніж годиться в історії, зокрема європейських держав, де на це потрачено століття.
Тоді як для українського громадянина це вимірюватиметься життєвим шляхом одного покоління, та все ж життям цілком конкретних людей.
Сергій Даниленко, для УП
