Раціональні покупці проти ірраціональних виборців

Дані соціологічних досліджень передвиборчих настроїв в Україні свідчать, що українців нічому не вчить історія і навіть власний політичний досвід минулих років.

Вони не навчились обходити політичні граблі, силу яких доводилось неодноразово відчувати на своєму чолі.

Натомість ці показники кажуть про інше: формування системи політичних симпатій громадян відбувається переважно на основі ірраціональних чинників, які радикально розмежовуються з критичним мисленням та елементами аналізу.

Але не слід впадати у відчай, така поведінка виборців характерна не тільки для України та країн перехідних демократій, вона, як не дивно, притаманна і для електорату європейських країн та Сполучених Штатів.

Власне, про те, що поведінка людей в момент вибору політиків не відповідає логіці зорового глузду, говориться ще з часів Античності. Але, здавалося, ця тенденція мала б поступово змінюватись із розвитком технічного прогресу та широкого доступу до інформації.

Наприклад, в книзі "Міф про раціонального виборця", яка свого часу викликала жорсткі суперечки в наукових колах США, американський професор економіки Брайан Каплан пише, що політичні погляди виборців формуються під домінуванням ірраціональних чинників, і чим більша кількість людей, яка приходить на вибори, тим менше шансів пояснити підсумки голосування раціональними мотивами.

Він наводить песимістичні дані рівня політичної освіти та політичної культури американців, які, в свою чергу, безперечно, впливають на виборчий процес в країні та її подальший політичний курс.

Зокрема, 70% громадян США не орієнтуються, яка партія має більшість в Конгресі, 60% не знають, яка партія має більшість в Сенаті, а 40% не можуть назвати жодного з сенаторів, що представляє їх власний штат. Лише половина громадян США можуть розповісти про те, як влаштована виборча система їхньої країни.

Звісно, приклад даних фактів – не аргумент на користь позиції, що політична сфера має визначальне місце в житті держави, і що всі громадяни країни змушені обов’язково мати високий рівень політичних знань.

Однак парадокс полягає в тому, що кожен виборець має раціонально виважену мету, вимагає максимальної реалізації власних інтересів від політиків і державних інституцій, але до їхнього вибору та процесу формування, як правило, докладає мінімум зусиль і ставиться з мінімальною відповідальністю, керуючись ірраціональними мотивами.

Під ірраціональними маються на увазі рішення, які визначаються чуттєвими характеристиками: інтуїцією, симпатією чи простою випадковістю.

Або, скажімо, лише на підставі того, що кандидат молодий/молода у нього/неї гарна посмішка чи зачіска і цей факт викликає почуття довіри.

Водночас, на рішення виборця не впливає знайомство з програмою кандидата, його біографією, досягненнями, оцінкою обіцянок та послідовністю вчинків.

Ще Аристотель наголошував, що під час вибору політиків громадянам потрібно ретельно зважати на всі ці факти, адже ми довіряємо їм наше майбутнє, а прийняття ними тих чи інших рішень здатне кардинально змінити наше життя, добробут і здоров’я.

Адже, до вибору лікаря або вчителя для своїх дітей люди ставляться більш прискіпливо, хоча обраний політик є не менш важливим для їхнього майбутнього.

Наразі більшість громадян хоче матеріалізації своїх інтересів відразу, щоб ефект від їхнього голосу настав миттєво, а не чекаючи на це в кількарічній перспективі, відповідно, вони погоджуються на "хабар" у вигляді гречки чи грошей від кандидата за власний голос.

Звісно, кожен має право діяти на власний розсуд в таких ситуаціях, але тоді не варто забувати про власну відповідальність. Той, хто погоджується на таку пропозицію, втрачає моральні підстави критики влади в подальший період.

Появу у владі непідготовлених і непрофесійних людей, які приймають нерозумні для країни рішення – це, на думку Брайана Каплана, результат того, що на вибори ходить менша кількість людей, які краще розуміють політичну ситуацію, які здатні робити мінімальний політичний аналіз, тобто, раціонально підходити до визначення власного вибору.

Водночас дана ситуація не свідчить, що інша частина громадян апріорі не здатна до аналізу чи критичного мислення, адже ці методи кожен з нас використовує щоденно в багатьох різноманітних випадках.

Наприклад, під час купівлі продуктів харчування, послуг або розваг ми виходимо з позиції отримання індивідуальної або групової максимальної користі, і в разі незадоволення цієї потреби через низку причин, ми більше не захочемо користуватися цим видом товарів.

Тобто в якості покупця кожен з нас постає як крайній прагматик-раціоналіст, натомість в якості виборця у більшості випадків така логіка не діє.

Можна не погоджуватись з прямим ототожненням формування і задоволення потреб в економічній сфері і політичній, але для з’ясування суті поведінки виборця та більш об’єктивного розуміння його мотивів не варто відкидати таку методику.

Виборцю притаманно "забувати" гріхи політиків чи політичних партій або виправдовувати їхню неспроможність, не зважати на невиконання їх обіцянок, а часом і прийняття рішень, які суперечать програмі.

В свою чергу, політикам в даній ситуації для того, щоб задовольнити нераціональні вимоги потрібно приймати популістські рішення, які є не зовсім вчасними або нереальними.

"На судження людей роблять сильний вплив емоції і ідеологія. Протекціоністське мислення складно викорінити, оскільки воно дає людям задоволення... Люди хочуть вірити в те, у що вірять інші", – переконаний Каплан.

Як він зазначає, припускається, що пересічний громадянин розбирається в політичній і економічній теорії і голосує відповідним чином, а випадкові помилки завдяки агрегуванню врівноважують самі себе. Але це спрацьовує тільки тоді, коли такі помилки є випадковими, а не систематичними.

Є суттєва частина громадян, яка вважає, що неучасть у виборах – це своєрідний протест проти системи, помилкової поведінки більшості, однак, на думку американського економіста, це також є нераціональною позицією.

Натомість, участь у виборах нечисленної, але підготовленої групи громадян може кардинально змінити ситуацію.

"Уявіть собі ситуацію, коли інформований тільки 1% виборців. Решта 99% настільки дурні, що голосують випадковим чином. Статистика показує, що при численному електораті кожен кандидат отримує близько половини випадкових голосів. Обидва кандидати можуть розраховувати приблизно на 49,5%.

Але для перемоги вони повинні сфокусувати зусилля на одній людині з 100, яка добре поінформована. Хто ж переможе? Той, хто отримає найбільшу кількість голосів добре інформованих виборців".

Олександр Саліженко, для УП