Далі про паспорти: 10 запитань депутату Грицаку

Дискусії з автором законопроекту про "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" депутатом-регіоналом Василем Грицаком не вийшло. Про анонсований ефір на "Радіо Свобода" депутат … забув. Тож розмова вийшла заочною, телефоном, та занадто емоційною з боку регіонала.

Чи не єдиною цінною інформацією, озвученою Василем Грицаком, стало повідомлення вартості одного нового внутрішнього паспорта громадянина України – 120 гривень. А також пряме зізнання про те, що обслуговувати Єдиний державний демографічний реєстр – нову мегабазу даних про усіх громадян України – буде міліція.

Щодо МВС – це не новина, бо і в самому законі передбачено, що ведення мегабази даних про всіх громадян України здійснюватиметься через це відомство, тільки написано це бюрократичною законопроектною мовою. От тільки від цього стає не легше, адже в державі з авторитарними тенденціями парламент дозволив міліції збирати максимум інформації про кожну особу.

А тепер про гроші. Методом простих математичних підрахунків можна встановити, що вже на першому етапі впровадження закону Грицака лише за рахунок видачі внутрішніх паспортів з електронними чіпами платники податків витратять на паспорти: 896 мільйонів 730 тисяч гривень. З розрахунку, що в Україні осіб до 16 років (включно) – 7 мільйонів 472 тисячі 750 осіб х 120 гривень.

Пізніше будуть нові мільярди заробітку на документах, адже за паспортами поступово прийдуть інші 38 мільйонів українців.

До речі, з тексту закону не ясно, хто буде платити ці 120 гривень – бюджет чи громадянин-замовник, адже у законі є лише норма про звільнення громадян від сплати державного мита при отриманні нового паспорта вперше.

Значна кількість населення також має посвідчення водія зразка СРСР, які теж доведеться міняти. Очевидно, його вартість буде не менша за 120 гривень, адже технологія виготовлення аналогічна. Тобто чималий прибуток очікується і від примусової заміни цих посвідчень, що має в авральному порядку відбутися до 1 січня 2014 року.

На жаль, інші запитання депутату Грицаку взагалі не вдалося поставити, або ж він на них не відповів. А запитань багато.

Яка мета створення інтегрованої бази даних – Єдиного державного демографічного реєстру, яка вже на першому етапі включатиме бази даних МВС/Державної міграційної служби, органів реєстрації цивільного стану, а згодом інформаційні системи інших державних органів?

Чи належать до "відомчих інформаційних систем" бази даних Мін’юсту, податкової, Мінсоцполітики, ЦВК і так далі? Чи розуміє депутат Грицак, що створення такої бази даних суперечить Конституції та міжнародним стандартам захисту персональних даних?

Для чого закон, що подається як крок у напрямку виконання Плану з лібералізації ЄС візового режиму для України, зачіпає документи, які не стосуються цієї проблематики, зокрема, внутрішній паспорт, посвідчення водія?

Чому перелік документів, які будуть виготовлятися з використанням Єдиного державного демографічного реєстру у законі не є вичерпним, закритим?

З якою метою Україні запропоновано дорогий за вартістю виготовлення і впровадження новий внутрішній паспорт з електронним носієм інформації?

Скільки коштуватиме отримання внутрішнього паспорта для громадянина? Скільки коштуватиме виготовлення та видача внутрішнього паспорта громадянина для бюджету?

Яке обладнання необхідне для роботи з новим внутрішнім паспортом? Скільки коштує одне робоче місце – апарат для зчитування інформації?

Скільки необхідно обладнання та, відповідно, коштів для забезпечення цим обладнанням органів державної влади, місцевого самоврядування, державних та комунальних установ, організацій?

Як здійснюватимуть ідентифікацію громадянина, встановлення місця проживання особи банки, роботодавці та інші суб’єкти?

Чому у внутрішньому паспорті України не передбачено обов’язкового зазначення інформації про місце проживання особи? Яким чином особа зможе підтвердити своє місце проживання, наприклад, для роботодавця або для контрагента, укладаючи цивільно-правову угоду?

Для чого примушувати громадян з посвідченням водія зразка СРСР до примусового обміну, якщо ці громадяни не планують подорожувати на авто за кордон?

Чи відомо, скільки таких громадян в Україні та скільки нове посвідчення коштуватиме для кожного, враховуючи також вартість отримання медичної довідки та інші пов’язані витрати? Чому на обмін відведено лише один рік?

Чому депутат Грицак проти того, щоб паспорти друкували державні підприємства? Чому друк паспортів, посвідчень водія і тому подібних документів держава не віддає на відкритий тендер?

З якою метою депутат Грицак ініціював зміни до Бюджетного кодексу в частині оплати адміністративних послуг? Чи означає це, що громадяни і надалі сплачуватимуть за адміністративні послуги державне мито, а також додаткові платежі сумнівної легітимності, встановлені актами уряду, "за оформлення та видачу паспорта…", "за бланк", "за бланк при оформленні паспорта у 10-денний строк" і тому подібне?

Чому у законі не визначено конкретної вартості кожного документа?

Чому у законі не врегульовані процедури видачі документів: перелік документів, що вимагаються від особи для отримання кожного документа, конкретні розміри оплати тощо?

Чому пропрезидентська більшість проігнорувала останнє Послання президента до Верховної Ради, де серед першочергових завдань було визначено потребу делегування органам місцевого самоврядування функцій з видачі паспортів, реєстрації місця проживання?

Звичайно, є багато інших питань. І до інших владних суб’єктів також. Але насправді лише в руках громадян залишається вибір: чи приймати знущання у вигляді подібних законів.

Віктор Тимощук, Центр політико-правових реформ, для УП

P.S. Центр політико-правових реформ однозначно підтримує потребу прийняття закону, що регулює вимоги до документів громадян України для виїзду за кордон, в тому числі з біометричними даними.

Але цей закон не повинен передбачати створення інтегрованої міжвідомчої бази даних, а також не повинен зачіпати інші документи, наприклад, посвідчення водія.

Такий закон повинен вичерпно регулювати процедуру видачі відповідних документів, насамперед, паспорта, чіткі розміри плати за видачу та розумний строк. Приміром, для паспорта – в межах 2-3 тижнів.

Реформа внутрішнього ідентифікаційного документа та системи реєстрації місця проживання потребує окремої підготовки та впровадження.