Поза межами можливого. Відвідайте щорічну премію УП 100

Мовчання "катят" або "папєрєднікам" тут не місце

Понеділок, 24 вересня 2012, 15:50

Те, що відбувається в Україні напередодні парламентських виборів-2012 надто вже скидається на сюрреалістичну антиутопію. Більшість виборців у більшості моментів відчуває опозиційність до наявного стану справ. Однак опозиціонерів прийнято методично лаяти за патологічну невідповідність легендам про ідеального політика.

У голову раз-у-раз закрадається підозра, що реальність навколо відверто "підглючує", постійно згадується той-таки Оруел з його безсмертними парадоксами "правда – то брехня", "друзі – то вороги", а "2+2=5".

Все у державі стрімкими темпами стає з ніг на голову, від цієї стрімкості часом аж дух перехоплює. Як діяти у несподівано нових умовах, зорієнтуватися відверто не легко. А може навпаки – легше, аніж будь-коли?

Влада, стовідсотково укомплектована з Партії регіонів та її сателітів, без жодних очевидних зусиль продовжує протискати будь-які вигідні для себе закони та рішення. Роботу провладної більшості у парламенті відлагоджено до автоматизму. І дарма, що нові закони часом прописані відверто похапцем. Головне, аби актуально і в дусі політичного моменту.

Від питань, сама згадка про які кидала у піт легкодухих "папєрєднікав", не здригається жоден м’яз на самовпевненому обличчі господарів країни.

Скандальний витвір одіозних Ківалова та Колісниченка відтепер – закон для громадян, яким державна мова дається принципово заважко. Мовою меншин стало можливим не просто розмовляти, а і вести документацію, судитися, навчатися і робити чимало чого ще. Треба тільки провести відповідне рішення через більшість у місцевій раді.

На практиці це поки що вдається виключно і тільки "радному русскаму". Носіїв угорської, румунської чи кримськотатарської, чиї законні права наче прописані нарівні з російською, парламентський диригент Чечетов інтелігентно називає "купками", чиї інтереси для його партії не пріоритетні. Аби отримати гордий статус регіональної меншини ці "купки" є майже завжди не достатньо великими.

Нині не менш енергійно оркестр імені Чечетова опрацьовує партитуру нового закону про наклеп. Один граційний помах і будь-яка думка, що не співпадає із офіційною гармонійно перепливе в розряд антидержавних дій.

А той, хто її виголосить, – будь він депутат-опозиціонер, журналіст чи, скажімо, історик – одразу ж перетвориться на героя по-українськи із наслідками, описаними у пісні Сашка Положинського "Я не хочу бути героєм України".

Вищеприведені новації – лише останні в реєстрі віртуозно розруханих.

Окремого нарису заслуговують резонансні Податковий та Пенсійний кодекси, підігнане під політичну доцільність виборче законодавство, довгострокова здача Росії Чорноморського флоту в обмін на так до кінця й незрозуміло що.

Нинішньої легкості, щоправда, досягли не одразу. Починати доводилося з кулаків та метання стільців в опонентів. Вести діалог зі стільцем опозиції не сподобалося, тому законотворчу роботу почали активно "ігнорити". Відтак "папірєднікав" почали гуманно просто "розводити". По красотє. Як "катят".

Найближчим часом на державу чекатиме випробування черговим ноу-хау. Представниками цілої низки карликових партій вкомплектували усі територіальні виборчі комісії, доручивши рахувати голоси рейтинговіших конкурентів, насамперед опозиційних "Свободи" та УДАРу, яким, за офіційною версією, просто не пощастило з жеребкуванням.

Досить юний вік багатьох отриманих в такий спосіб "підраховувачів" вкупі з їх анархічними та "рускоєдиними" поглядами має усі шанси на помітне місце в історії вітчизняного парламентаризму.

Для нових членів тервиборчкомів, чиїм ідеям все ніяк не вдається повести за собою маси, сама можливість віджахнути бодай частку цих самих мас у щасливішого конкурента – це, погодьтесь, уже не абищо.

"Катят" розводиться з кожним днем усе більше.. Владний цинізм перетворюється на повсякденну норму. Вони ж бо влада, вони все можуть. А ми? Та що там ми? …Можемо хіба дулю скрутити. І ту в кишені.

Опозиція у реаліях нинішнього часу мусила би тішитися смакуванням неминучої перемоги. Конкурент у них, здавалось би, просто створений для биття по усіх можливих місцях. Варто лише як слід розмахнутися… Втім, замашного стусана усе не виходить. На заваді не в останню чергу стає несподівана заковика: опозицій у нас хоч греблю гати!

Об’єднана опозиція, створена шляхом злиття "Батьківщини", "Фронту змін" та низки дрібніших націонал-демократичних утворень, нині красномовніше за Сашка Положинського демонструє, як можна максимально використати світлі образи героїв.

Фотографії незламних навіть за гратами Юлії Тимошенко і Юрія Луценка перетворилися на один з головних таранів владної фортеці. До того ж із героями, на яких прокуратура вішає щораз нові обвинувачення, не доведеться навіть кріслами у Раді ділитися.

Бути там вони нині не мають законного права, бути прапором – поки що мають. Прапороносці на свободі обіцяють звільнити Юлю та Юру, тих же, хто їх посадив – зупинити. Майданів співчуваючих ця ідея поки не збирає, моральний резонанс відчувається більше з-за кордону.

Однак його грізну тональність час, на превеликий жаль для президента і команди, абсолютно не лікує. Дались їм ті демократичні норми. Хіба ж то царська справа ускладнювати безхмарну дійсність якимось "базовими принципами".

На мітингах Арсеній Яценюк та Олександр Турчинов із нечуваним раніше апломбом озвучують цілу програму того, як вони крок за кроком нейтралізують Януковича, у кулуарах при цьому здебільшого бідкаються через наперед програні вибори. Виграти їх усерйоз, вочевидь, навіть не розраховують.

Інакше, чим пояснити мало кому відомі кандидатури на мажоритарних округах? Особливо за наявності цілої плеяди розкручених політиків, котрі так і не знайшли свого прохідного номера в ущерть переповненому списку.

Чим пояснити відсутність предметних перемовин про спільну підтримку найсильнішого опозиціонера на окрузі? Чому не говорять з тим же УДАРом та демократично налаштованими самовисуванцями?

Як зупинятимуть фальсифікації, у вірогідності яких не сумнівається майже ніхто? Щось подібне взагалі робитимуть?

Чому усі агітаційні меседжі скеровані виключно на базовий електорат західних та центральних областей, які і так проголосують? Хай подекуди і зціпивши зуби. Чому навіть не пробують боротися на території опонентів?

Східняки на всі заставки лають Партію регіонів, однак опозиції від того ні холодно, ні жарко. В її риториці потенційні союзники і далі подаються як "біомаса" та "п’ята колона". Сьогодні це неабияк підгодовує насамперед комуністів.

"Свобода" у нинішніх реаліях є таким собі націоналістичним додатком до Об’єднаної опозиції. З нею партія Олега Тягнибока узгодила своїх мажоритарників, а отже в одномандатних округах боротьби на знищення не буде.

В атмосфері ненападу цим двом силам куди простіше ділитися електоратом. Очевидно, що саме підкреслено ідеологічна "Свобода" сьогодні володіє максимальним імунітетом проти вірусу тушкування. Її список, заповнений перевіреними регіональними активістами, викликає найменше запитань аналітиків.

Попри однозначний актив, в офіційних соцзамірах рейтинг націоналістів вже рік не дотягує до прохідних 5%. Сам Тягнибок вважає ці показники виключно маніпулятивними, однак, зважаючи на відсутність свободівців у ТВК, відстояти можливу перемогу буде ой як не легко.

У перервах між боксерськими поєдинками час для політичного УДАРу підбирав також Віталій КличкоУкраїнський богатир, якого не вдалося повалити на землю жодному темношкірому велетню – кращого претендента на роль борця з темними силами годі й вигадати.

Бої минають – перемоги залишаються, навіть попри солідний спортивний вік чемпіона.

З політикою все поки далеко не так блискуче. Дається взнаки відсутність відповідного досвіду. "Політика може бути відкритою", "Політика може бути щирою" – ані інтриги, ані переконливості.

За подібними гаслами зручно ховатися безпринципним авантюристам-перебіжчикам. Катастрофічно бракує екшену та динаміки. Рейтинг одначе стабільно росте, тому до парламенту УДАР гарантовано прорветься.

Втім, прорив може бути далеким від прогнозованих 12-15%. Сподіватися на краще не дає відсутність "ударної" сили в тервиборчкомах, сумніви у достатній її присутності на Майдані у разі фальсифікацій, та надійність тих "темних конячок", які до фінішу все таки добіжать.

"Наша Україна" та "Радикальна партія" Олега Ляшка різні лише на перший погляд. З одного боку, суттєво відрізняється тональність озвучуваних ними заяв і політичний вік лідерів.

З іншого – і Ющенко, і Ляшко однаково нагадують класичного Дон Кіхота, борця за химерні ідеали, здатного викликати лише посмішку у далекого від цих ідеалів співрозмовника.

Різною буде хіба природа цих посмішок. Кожна з партій має шанс на представництво у парламенті виключно за рахунок локальних перемог на мажоритарці, а там, як не крути, доведеться змагатися, в тому числі, і з представниками вищеназваних опозицій.

Кожна з партій має по-своєму симпатичну рекламу, а відповідно – і певні шанси наростити електорат, щоправда, вірогідність перетнути рубіж у 5% в обох випадках відверто мізерна, а відтак кожен голос, відданий за НУ чи РП, зробить ведмежу послугу усім, хто щиро сподівається на реальну перемогу опозиції.

Партія "Україна – вперед!" та її лідерка Наталія Королевська про власну опозиційність до чинної влади заявляє досить ліниво, лише у випадку, коли надто вже спровокують.

Якщо ж за язик не тягнуть, говорить про "нових лідерів", "гідну зарплатню" та "доступну медицину" – фрази, хай і шаблонні, зате потужно розтиражовані і незмінно солодкі для обивательського вуха.

Поява у списку Андрія Шевченка, вірогідно, справить враження на молодих безтурботних уболівальників і вони таки підтримають його нову команду.

Не менш вірогідно, що піти у політику легендарного форварда хтось наполегливо попросив, адже раніше ознак громадянської активності він особливо не виявляв.

Хто саме, однозначно сказати важко, однак масштаб впливовості тих таємничих покровителів очевидно вражає і це зменшує сумніви у парламентському майбутті молодої партії. Як і у принциповості потенційної фракції. У боротьбі за її прихильність неминуче переможе сильніший. Ким би той сильніший не виявився.

Комуністи також в опозиції. І не треба скепсису! Україна ж бо, як не як, незалежна та й пам’ятник Сталіну стоїть лише у Запоріжжі, та й там за гратами комуністичного ж осередку. Хіба таке було би можливим у світлі часи дешевої ковбаси і смачного пломбіру?

Навіть коаліцію із владою олігархів червоний загін у парламенті вмудряється творити, не виходячи з опозиції. Звідти ж найгрошовитіший комуніст Ігор Калєтнік здійснює керівництво Державною митницею. Хтось побачить у цьому зраду ідеалів?

Хай так. Але тим кимось точно не стане специфічний виборець борців серпасто-молоткастих і та частина розчарованих у владі, яка і нині більше за всі земні блага прагне гарячих обіймів з братньою Росією.

Варіантів можливої коаліції у майбутній Раді небагато. Сьогодні про подальшу співпрацю з Партією регіонів прозоро натякають хіба комуністи. Партія Королевської таку перспективу поки офіційно відкидає, як буде далі і чи буде щось далі узагалі, побачимо.

Поближче до влади підсунуться також нові "тушки", без появи яких навряд чи обійдеться і більшість тимчасово самостійних висуванців, яких до такого кроку підштовхне можливість відбити ресурси, витрачені на передвиборчу агітацію.

Сумнівна перемога провладних сил іще більше натягне відносини з ЄС та США. Західні політики стануть рішучішими у відстоюванні демократичних цінностей у найбільшій країні Європи.

Рішення американського Сенату можна розглядати як перший тривожний дзвіночок про неминучі санкції. Владою це може бути подано як вимушена підстава для зміщення зовнішньополітичного курсу у бік Росії та керованого нею Єдиного економічного простору.

Остаточна відмова від євроінтеграції здатна радикалізувати значну частину електорату демократичних сил і навіть стати тим каталізатором, що нарешті випхає її на новий Майдан.

Європа ж бо вимагає просто грати за загальноприйнятими правилами, тоді як Росія – перетворити нас на свою фактичну частину, кордони з якою можуть бути хіба суто номінальні.

Втім, ефективність боротьби за демократію буде прямо залежною від кількості її прихильників під адміністрацією президента та ЦВК. Якщо таких не назбирається бодай кілька десятків тисяч, проблему легко вирішать кийками та водометами.

Іншим варіантом коаліції може стати союз Об’єднаної опозиції з УДАРом та "Свободою". Якщо зірки стануть сприятливо, можливо підтягнеться і та ж таки Королевська. Втім, поки що шанси на перемогу зберігаються хіба у пропорційній частині виборів.

У мажоритарній чудо навряд чи реальне, а якщо таки трапиться, є усі шанси повернутися до децентралізації влади часів Ющенка. Як це виглядатиме в епоху Януковича, так просто й не спрогнозуєш. Втім, лише за таких умов можна буде продовжити тернистий шлях до Європи.

Сама Європа нас силоміць нікуди не тягтиме. Для цього їй необхідно відчути реальний імпульс від народу, а якщо бути точнішим, то від нас з вами, які мусять нарешті остаточно визначитися, хто ми, звідки ми і куди йдемо.

В іншому випадку, напрямок обиратимемо не ми. Нас просто посадять у коробку з дірочками і понесуть, куди завважать за необхідне. Так, як те звичайно роблять з податливими і несвідомими "катятамі".

Максим Коломис, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:

УП 100. Поза межами можливого

"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.

Київ | 20 листопада
КУПИТИ КВИТКИ
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Реальність жінки під час війни

Час радикальних рішень та підвищеної відповідальності Реброва. 4 інтриги матчу Грузія – Україна

Які ініціативи для бізнесу запроваджує уряд разом із підвищенням податків

Як постраждали українські ґрунти за повномасштабну війну і чи можна щось зробити для відновлення

Покоління перемоги. Хто вони та чому ми не можемо собі дозволити їх втратити

Новий регламент для деревини: зелена революція чи криза для українського бізнесу