До терміну "участь партії у виборах"

Попри те, що поняття "участь партії у виборах" є конституційним за вживанням, про що й говориться у статті 36 Основного Закону – "політичні партії в Україні беруть участь у виборах", закон про політичні партії, ніяк його не уточнюючи, лиш повторює цю норму та додає каральне:

у разі невисування протягом десяти років політичною партією своїх кандидатів по виборах президента України та виборах народних депутатів Мін’юст "має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва цієї партії".

Разом з тим хоча Конституція прямим текстом і не забороняє участі у виборах для формування органів влади іншим об’єднанням громадян, цього, вважають законодавці, цілком достатньо, щоби право на "таку участь" мали лише політичні партії. Решта можуть хіба що спостерігати.

Свідомість вітчизняних законодавців ще не дійшла до того, щоб участь у формуванні органів влади саме на час виборів брали й, скажімо, об’єднання безпартійних виборців, як це робиться в цивілізованих країнах.

Тим часом жодного тлумачення чи уточнення терміну "участь політичної партії у виборах" в українському законодавстві ви не знайдете. Його нема.

Статистика нинішніх виборів щодо участі в них партій

За статистикою, взятою з офіційного сайта ЦВК, відкритого для всіх, у нинішніх виборах бере участь 87 політичних партій, тобто 43% від 202 зареєстрованих Мін’юстом. З них 22 партії знайшли сили і кошти висувати виборчі списки по загальнодержавному округу. Це 11% від їх кількості. 

Політичних партій, що зареєстрували в одномандатному окрузі лише одного кандидата (відмітились) набралося 24, ще 23 партії зареєстрували від 2 до 10 кандидатів, від 11 до 50 кандидатів мають по округах 24 партії.

Ще десяток партій – від 51 до 150 кандидатів. І лише 4 партії спромоглися на висування своїх кандидатів у більш ніж 200 одномандатних округах.

Незрозумілою є логіка політичних партій, які включили до свого списку далеко не повний склад кандидатів – більшість їх складає у списку від 26 до 150 висуванців. Хоча, власне, на розмір грошової виборчої застави кількість кандидатів у виборчому списку не впливає.

Цікаво, а що було б, якби, скажімо, через 5-відсотковий поріг народної довіри перебралися лише партії, які в сумі включили до своїх списків менше 75 осіб. А таке, судячи з кількості заявлених спискових кандидатів, теоретично цілком можливо.

І при цьому кількісний склад Верховної Ради разом з депутатами-мажоритарниками не добрав би двох третин від його повної кількості, що за Конституцією вважається критичним недобором, і вибори стають недійсними?

Чому тоді закон забув про цю конституційну норму, і умову недійсних виборів за недообранням Верховної Ради обійшов стороною.

А чому, хай би й теоретично, законом не передбачено, що жодна з партій може на набрати 5% підтримки виборців?

Партійний статус суб’єкта виборчого процесу

Отже, до двох виборчих бюлетенів, за якими 28 жовтня голосуватимуть виборці, матимуть відношення: 1) 22 партії, які висунули свій список по загальнодержавному округу, 2) партії, які висувають свого кандидата у відповідному одномандатному окрузі, та ще його самовисуванці.

Питання до творців закону: на якій підставі політичні партії, що не висувають свого кандидата в окрузі, мають право брати участь у формуванні його окружної комісії, а кандидат-самовисуванець у ньому такого права не має?

Чому партії, які не висувають своїх кандидатів по багатомандатному округу за своїм виборчим списком, і не висувають кандидата в одномандатному окрузі беруть участь у формуванні виборчих дільниць цього округу?

Як формуються ці комісії за участю 87 номінантів та ще представників кандидатів-самовисуванців?

П’ятірку партій-щасливчиків, які мають свої депутатські фракції у поточній Верховній Раді, такий бедлам цілком улаштовує. А самовисуванців?

За тією ж логікою кожний самовисуванець, як суб’єкт виборчого процесу, мав би рівне з усіма право формувати окружні та дільничні виборчі комісії скрізь по Україні. Чи це не є маячнею, затіяною "консолідованим прийняттям" такого закону усіма парламентськими політичними силами?

Чи не схоже це на те, що ця п’ятірка, сотворивши "майже ідеальний" виборчий закон, навмисне "забула" надати окремого статусу суб’єкта виборчого процесу партіям, що висувають кандидатів по загальнодержавному виборчому округу, та партіям, які висувають кандидата по одномандатному округу?

Але ж наскільки від цього замутилася "водичка виборчого процесу"! І які при цьому "мають свої лови" творці такого закону!..

Участь у виборах по-нашому

Таким чином, через те, що закон ніяк не уточнює зміст терміну "участь партії у виборах", маємо дещо кумедну ситуацію:

висунувши кандидата в одному одномандатному окрузі, партія в особі її лідера, який завбачливо оце й висунув себе кандидатом, цілком законно може вважати себе такою, що бере участь у виборах, і ще десять років бути спокійною за своє місце в мін’юстівському переліку політичних партій.

Таких кмітливих лідерів партій на цих виборах маємо аж 24.

А якщо, як і з прохідним бар’єром, орієнтувати участь партії у виборах на її реєстрацію кандидатів у депутати не менш як у 5% одномандатних округів (від 225 – це 12), то таких партій набереться ще 29.

Ну, і звичайно, 135 зареєстрованих Мінюстом політичних партій, які з тих чи інших причин взагалі не взяли участі у цих виборах. Та 10 років статусу партій законом їм ще гарантовано…

Чи не виглядає це дивним, панове-законотворці?

А як у людей?

Як буває не гірко орієнтуватися на сусідів, але, скажімо, росіяни у своєму законі про політичні партії, до речі, прийнятому з різницею з українським всього у три тижні, окремою статтею передбачили цілком конкретне визнання політичної партії такою, що взяла участь у виборах.

За законом РФ такою партією вважається та, яка висунула й зареєструвала кандидатів у депутати Госдуми 1) за загальнодержавним списком, 2) не менш як у 5% одномандатних округів.

Далі висунула й зареєструвала 3) кандидата у президенти, 4) кандидатами в губернатори не менш як у 10% суб’єктів Російської Федерації.

5) висунула й зареєструвала списки на виборах органів влади не менш як у 20% суб’єктів Російської Федерації, 6) висунула й зареєструвала списки на виборах органів місцевого самоврядування не менш як у 50% суб’єктів Російської Федерації. Все – чітко й зрозуміло.

І російським партіям не дається така воля як укрїнським – там карають за неучасть у виборах упродовж п’яти років.

А українці? Не хочуть вчитися? Бояться чи гордяться наслідувати? Чи і те, й друге, і третє?

А могли б

Чому б і в Україні не запровадити свої чіткі критерії участі політичної партії у виборах?

На відміну від росіян, чия структура влади підлаштована під федеральний устрій держави, в Україні з унітарним передбачається три рівні виборів: 1) президента як глави держави, 2) Верховної Ради як вищого законодавчого органу, 3) органів місцевого самоврядування (місцева рада і голова громади) як "влади на місцях".

Отже, і вимоги до участі партії у виборах слід поділити на конкретну її участь у виборах президента, парламенту і місцевого самоврядування.

Скажімо, вважати, що політична партія бере участь у виборах:

1) президента України, якщо вона висунула і зареєструвала свого кандидата;

2) Верховної Ради України, якщо вона висунула і зареєструвала свій виборчий список по загальнодержавному округу або кандидатів у депутати не менш як у 5% одномандатних округів (нині це 12 округів);

3) якщо вона висунула і зареєструвала не менш як 25% виборних голів громад;

4) якщо вона висунула і зареєструвала свої списки або не менш як чверть кандидатів місцевої ради не менш як у 25% від кількості представницьких органів самоврядування.

Ці критерії, звичайно ж, можна корегувати у межах логіки та практики.

І все стане на місце

Отож, для виборів до парламенту виборчий закон міг би забезпечити ці умови шляхом реєстрації тільки тих політичних партій, які висунули виборчий список по загальнодержавному округу. Нині, це 22 партії. Та які висунули своїх кандидатів не менш як у 12 одномандатних округах – нині це ще 10 партій.

За такими критеріями на нинішніх виборах мали б не 87 партій – суб’єктів виборчого процесу, а 32.

А суб’єктність у виборчому процесу прив’язати до кожного виду виборчого округу – загальнодержавного і одномандатного.

І жеребкування при формуванні окружних виборчих комісій передбачити для партій, які висувають свій виборчий список по загальнодержавному округу та свого кандидата по одномандатному округу, де формується окружна виборча комісія.

І не забути при цьому самовисуванців, які, як суб’єкт виборчого права, мають рівне на те конституційне право. Чого немає в нинішньому законі при формуванні окружних комісій.

Сергій Каденюк для УП