Як партія самовисуванців воює за бренд опозиції
У Галичині риторика самовисуванців на виборах-2012 майже однакова. Мовляв, нас підтримує громада і тільки вона може визначити, хто має право представляти її інтереси.
Далі такі кандидати ставлять стандартні запитання: що таке політичні партії, яка у них підтримка? І каменя на камені не залишають від найбільш рейтингових опозиційних сил, які в майбутньому парламенті стануть основною загрозою для нинішнього режиму.
На кожному окрузі в Галичині можна зустріти по кілька відомих самовисуванців. Серед них народні депутати Тарас Стецьків, Володимир В’язівський, Іван Денькович, екс-нардеп Ігор Осташ, екс-чиновники адміністрації президента Ігор Пукшин та Сергій Сенчук, екс-командувач ВМС України адмірал у відставці Ігор Тенюх, а також десятки представників обласної владної та бізнесової еліт.
Серед самовисуванців – рухівець Ігор Корнат, член фракції "Свободи" в обласній раді Михайло Задорожний, директор державної шахти "Надія" Михайло Криштопа, керівник Львівської інспекції "Держбудархітконтролю" Михайло Сірків, колишній заступник голови Держмиткому Тарас Козак, проректор університету "Україна" Валерій Бебик.
Усі кандидати на Львівщині, за винятком "регіоналів", йдуть на вибори під прапорами непримиримої опозиції.
Видовище вражаюче. Екрани телевізорів, шпальти газет, агітаційні майданчики переповнені опозиціонерами. Стільки борців досі не збирали жодні вибори.
Бренд опозиціонера виявився найбільш актуальним для перемоги на виборах-2012. Хто на партійних угодах, хто на Біблії, хто перед хрестами священиків – усі клянуться після 27 жовтня йти на бій з режимом Януковича.
Витримку зберігає, як і годиться військовому, хіба що адмірал Ігор Тенюх.
За право називатися опозиціонерами розгорнулися справжні баталії. Галичани дивляться чергові дебати кандидатів у депутати парламенту і очам не вірять. Завзяті козаки і козачки лупцюють один одного, немов запеклі вороги.
Дрібніші партії теж воюють за звання крутого опозиціонера. У Львівському прес-клубі дебатували представник Об’єднаної опозиції, економіст Михайло Хміль та кандидат від УДАРу генеральний продюсер телекомпанії "ZIK" і журналіст Дмитро Добродомов.
Головна тема розмови – хто більш опозиційний.
Керівник комерційного телеканалу, за яким стоїть львівський мультимільйонер Петро Димінський, останніми тижнями спеціалізується на пониженні рейтингу опозиції. Найбільше перепадає Об’єднаній.
Щоб не робили її представники – з екранів телевізорів звучить дошкульна критика. То кандидатів не тих набрали, то плани на майбутнє не перспективні. Про об’єктивність ніхто навіть не згадує.
Власне, на Львівщині утворилося кілька опозицій. На першому плані, немов бульдозер, суне Об’єднана опозиція, керівник виборчого штабу якої Степан Кубів втомився від численних суперечок з представниками демократичного блоку.
У Галичині найбільш організовану опозиційну силу критикують більше ніж Партію регіонів.
Проти опозиційного "слона" об’єдналися десятки маловідомих організацій та партій, які прикриваються Комітетом опору диктатурі. Цей дискусійний клуб прагне диктувати свої умови. Саме під парасолькою КОДу опинилися самовисуванці, які активно експлуатують бренд опозиції.
Одна з їхніх вимог – громада повинна підтримати найбільш рейтингового опозиційного кандидата, всі інші мають зняти свої кандидатури на його користь.
В опонентів виникає запитання: хто відповідатиме за такого кандидата? Більшість з опозиціонерів йдуть на вибори самовисуванцями. Де вони опиняться після 27 жовтня, ніхто прогнозувати не може.
Хто виявиться "крайнім"? Дискусійній клуб КОД чи Об’єднана опозиція? Питання більш ніж риторичне, адже кандидатів від ОО підтримують вісім політичних партій та "Свобода". Це нині організована політична сила, що йде командою, кожному гравцеві якої відведена певна роль.
А що ті, хто не захотів співати в хорі, а став грати свою роль?
Самовисуванець, народний депутат Володимир В’язнівський у районній газеті переконував галичан: "Піду на вибори тільки тоді, коли стану висуванцем Об’єднаної опозиції, перешкоджати нікому не буду". Нині він активно воює з представником Об’єднаної опозиції по Сокальському виборчому округу Степаном Курпілем.
Самовисуванець з Франківського виборчого округу Тарас Стецьків час від часу кидає камінці в город свого конкурента з ОО. Народному депутату з двадцятирічним стажем пропонували кілька округів, але той намагався диктувати свої умови, тому опинився в ролі самовисуванця.
З нардепом Іваном Деньковичем все зрозуміло – колишній партійний функціонер БЮТ і "тушка" йде на Городоцький округ воювати зі своїм ворогом – бізнесменом Ярославом Дубневичем, який кілька років фінансував "Батьківщину". Згодом їхні дороги розійшлися й колишні друзі стали запеклими ворогами.
Пояснення самовисуванці знаходять схожі: не партії, а громада має визначити, хто гідний бути опозиціонером. Це риторика з арсеналу КОДу, один з модераторів якого нині керує штабом олігархічного кандидата.
Більшість самовисуванців – досвідчені політики, відкрито у бій не йдуть, а роздувають вогонь чужими руками. Добре розуміють, що переможуть лише тоді, коли розіб’ють щит організованої опозиції.
Львівський КОД, окрім серйозних опозиційних сил, зібрав десятки маловідомих громадських організацій та політичних партій. Частина з їхніх керівників – люди з минулого з дуже сумнівною репутацією, які втім завзято експлуатують нині таку популярну опозиційну риторику.
Вчора вони вимагали: "Великі партії повинні йти на вибори тільки за партійними списками, а округи віддати малим партіям". Нині вони хочуть визначати найбільш рейтингового опозиціонера.
У Львові пригадують, як одна з карликових партій моментально перестала критикувати облдержадміністрацію. Ціна любові – один вагон для поїздки делегатів на партійний з’їзд.
На Галичині кілька опозицій – об’єднана, національна, демократична, а незабаром може появитися соціальна… Вони не несуть суспільству нових ідей, а воюють за місце під брендом опозиції, своєрідної перепустки до парламенту.
Ігор Осташ, кандидат по Стрийському виборчому округу, так озвучив плани самовисуванців: об’єднатися і створити нову політичну силу чи громадську організацію самовисуванців.
Галичани бачать кілька професійних команд – від Об’єднаної опозиції, "Свободи" до УДАРу. І ще кілька десятків саомвисуванців, які хочуть грати свій футбол у вищій лізі.
Кожен, як мінімум, – зірка, яка претендує на роль Шевченка. Можете собі уявити команду, в якій гратимуть одинадцять Шевченків.
На виборах-2012 владним силам нічого не потрібно видумувати, лише зафіксувати на відео сварки опозиціонерів і прокрутити на всю Україну. Згодом запитати виборців: ви бачили, як вони поїдають один одного? Що вони завтра зможуть збудувати?
Найпідступнішу політтехнологію як зменшити рейтинг опозиційного табору запустили з подачі самовисуванців, а вже пізніше її роздують олігархічні ЗМІ. Та це тема іншої розмови, як "сірі кардинали" впливають на велику політику.
Богдан Кушнір, журналіст, Львів, спеціально для УП
