Іду на ви, або Глядацькі трансформації
В Україні мир, але не спокій. І я не йду війною на когось. Я просто йду на вибори, хоча наші вибори іноді страшніші за війну...
1 серпня з'їзд політичної партії "УДАР" висунув мене кандидатом на вибори по одномандатному мажоритарному округу №214 у Києві.
Чому не у своєму 212?
Думаю, у цьому є певна партійна логіка. І полягає вона в тому, що мені запропонували позмагатися не із цікаво екзальтованою самовисуванкою Тетяною Монтян, чи нібито фронтзмінівцем, але насправді прихованою "тушкою" Богданом Гребенюком, або з не зрозумілим та нікому не відомим регіоналом Фірсовим – а із цілком зрозумілим уособленням "гнучкого хребта" та "молодої команди" у Київраді, міліонером, відомою "гламурною дитиною" двох сімей ПР – Олесем Довгим.
Що я й зроблю з величезним натхненням та задоволенням.
Чому йду в політику?
Напевно, для мене прийшло усвідомлення того, що сьогодні настала пора не тільки оцінювати політичний процес – а й приймати безпосередню участь у політиці й брати частину відповідальності за її результат.
Я б міг ще довго розказувати, якою повинна бути політика.
Я б міг ще досхочу оцінювати політиків, які за своє суттю є не політиками, а циніками від бізнесу, що прийшли у владу для свого власного захисту та конвертації владних повноважень знов-таки у свій бізнес.
Щонайменше ще 5 років я б міг дивитися, що у Верховній Раді наявні не більше півсотні людей, які розуміють, що таке політика, а ще менше уявляють, як її розробляти та імплементувати.
І не важливо, що вони такі пишуть закони. Прийняття закону – це остання стадія політичного процесу, коли в кінцевий документ зводяться компромісні інтереси всіх зацікавлених сторін, що будуть його виконувати. Але більшість старих наших політиків ніколи не цікавила думка "інших зацікавлених сторін", окрім своїх власних амбіцій, апетитів та лобістських устремлінь.
У мене була, хоч і активна громадянська позиція, але все одне позиція спостерігача.
Тому я хочу змінити статус зі спостерігача, аналітика та коментатора – на діяча, який буде змінювати політику. Я знаю, що треба робити в українській політиці, і головне, як організувати цей процес. Тому що політика – це в першу чергу організована, зрозуміла для всіх процедура, єдині правила та стандарти, а не боротьба під ковдрою нанайських хлопчиків.
За роки роботи в аналітичному секторі, спочатку в Міжнародному центрі перспективних досліджень, МПЦД, а потім в Українському інституті публічної політики, УІПП – у мене, як у голові, так і в шухляді столу, назбиралося зо два десятка проектів змін до державних політик, що можуть суттєво покращити їхній стан та перспективи країни в цілому.
Настав час для їх втілення. І тому, депутатство для мене розглядається не як мета, або самоціль – а саме як інструмент реалізації аналітичної роботи, моєї та моїх колег на протязі останніх років.
Чому саме з УДАРом?
Так, це питання правильне.
Тому що, на мій погляд, у парламентських партіях гігантська криза людського потенціалу внаслідок відсутності внутрішньопартійних ліфтів та конкуренції.
Тому що метою старих політиків є "участь у процесі", а не суспільне благо, як результат цього процесу. Якщо їх і цікавить "благо" – то виключно як процес роздержавлення суспільного майна на власну користь.
Тому що списки політичних партій – як влади, так і об'єднаної опозиції – нагадують мені переварений бульйон, у якому більше ніж 90% інгредієнтів-кандидатів варяться в каструлі української політики по 10 та більше років.
Досвід – безумовно, річ, необхідна для політка. Якщо це досвід розбудови країни, чесної та відкритої політичної конкуренції. Але й біда в тому, що якість цього досвіду – це досвід, що базується на практиці кулуарних домовленостей, неврахування інтересів усіх зацікавлених сторін, протистоянь, відвертого лобізму та зміні принципових позицій.
Тому й вони, – старі політики – і не спромоглися на нову якість політики за всі роки незалежності. Процедури формування списків та висування кандидатів по мажоритарці від парламентських партій – тільки підтверджують цю тезу.
Вважаю, що оновлення української політики може пройти тільки завдяки появі у Верховній Раді фракцій ВО "Свобода", хоча їхня ідеологія та практика не співпадають із моїми ціннісними та світоглядними позиціями, УДАРу та, на жаль, дуже малої кількості мажоритарників.
Але для мене важливе оновлення не тільки й не стільки фізичне – а, що набагато головніше, оновлення змістовне.
Я плекаю велику надію, що саме з УДАРом таке оновлення відбудеться й дасть змогу змінити правила в український політиці. Із правил "розводу" політичних опонентів, "як кошенят" – на суворе та чітке дотримання, у першу чергу, парламентських процедур та запровадження європейських стандартів при прийнятті державних рішень. Саме на це я планую направити мої головні зусилля.
Я розумію, що прихід у парламент людей, яких веде за собою Віталій Кличко, є одночасно й великим ризиком, але й великим шансом. Ми не бачили їх у практичній політиці й не знаємо, чи зможуть вони докласти всіх зусиль аби проявити себе найкращим чином.
Я вірю, що це саме шанс, і нам удасться його використати.
Як співпрацювати з об'єднаною опозицією?
Опозиція виставила на вибори по 214-му округу народного депутата Ганущака Юрія Івановича – чесно кажучи, маловідомого для киян політика. Подейкують, його кандидатура на цей округ виникла тільки на ранок проведення з'їзду ОО, як альтернатива пустій клітинці при визначенні кандидатів на київські округи.
При всій моїй повазі, для Києва це поки що незнана кандидатура. Тому я не буду розтаскувати голоси "демократично налаштованого електорату".
Більше того, я сподіваюсь й закликаю Ганущака та керівництво ОО – об'єднати зусилля за результатами першого місяця кампанії для недопущення виграшу на виборах реального кандидата від ПР – "самовисуванця" Олеся Довгого.
Що робитиму?
Я не збираюсь давати обіцянки виборцям про "покращення, досягнення, зростання, відбудову, ремонт, подарунки, фестивалі" тощо.
Я не збираюсь купувати їхні голоси, як у кожного окремо за "гречку та олію", так і в спосіб "колективного підкупу" через виступи доктора Комаровського та попсових зірок.
Я скоріше візьму на себе чіткі зобов'язання зрозумілого змісту – що я обов'язково зроблю у ВР, і що я обов'язково робити не буду. І підкріплю ці зобов'язання документом юридичного характеру.
Але це буде потім.
А поки-що, я йду на ви...бори.
P.S. Як завжди, мало не забув про найголовніше. Зміна ролі передбачає й зміну моїх стосунків зі ЗМІ.
Хочу офіційно оголосити про те, що я з радістю готовий і далі коментувати та аналізувати для представників ЗМІ політичну ситуацію в Україні. Але до кінця виборчої кампанії робитиму це вже не як сторонній спостерігач, а як заангажований учасник процесу.
Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики, кандидат на вибори по одномандатному мажоритарному округу №214 у Києві від політичної партії "УДАР" Віталія Кличка", спеціально для УП
