Азаров: давай досвіданья
Роздвоєна в Миколи Яновича душа. Мабуть, страждає він через це, і повіряє свої найпотаємніші думки російським ЗМІ – то першому каналові російського телебачення, то газеті "Завтра".
"Я росіянин, – зізнається він московському "демократу" Володимирові Познеру, – 28 років живу в Україні. Звичайно, я вже себе відчуваю українцем, тобто, громадянином України". А ще Азаров відкрив російським телеглядачам, що Тарас Шевченко в побуті розмовляв російською, писав щоденники, листи й прозу російською мовою.
Улюблену тему він продовжив в інтерв'ю "Двє страни – одна душа" не такому "демократичному", як Познер, Олександрові Проханову, і пішов ще далі. Коріння Гоголя назвав малоросійським. Русь для нього була єдиним малоросійсько-великоросійським народом.
Не забув прем'єр знов поворушити Шевченкову тінь: "Я повинен нагадати вам, що великий Кобзар України Тарас Григорович Шевченко писав російською мовою. Уся проза його – російською мовою, усі листи його – російською мовою. Він, живучи в Петербурзі, намагався й вірші свої писати російською. Хоча, звичайно, його вірші, написані рідною малоросійською мовою, досконаліші й піднесеніше за петербурзькі".
Щоб пригасити негатив від таких "оригінальних" заяв, головний урядовий "шевченкознавець" доручив своїм підлеглим довести обґрунтованість його слів.
Департамент інформації та комунікацій із громадськістю секретаріату КМУ швиденько "напружив" Інститут літератури імені Шевченка НАН України й одержав відповідь від старшого наукового співробітника, вченого секретаря відділу шевченкознавства Олександра Броня: "Переважна більшість прози Тараса Шевченка, зокрема його повісті, написані російською мовою. Із численними українізмами та діалектизмами. Листи написані переважно російською мовою. Є листи, написані двома мовами – російською й українською та невелика кількість україномовних".
Для анонімних підлеглих Азарова головне – захистити його бронею псевдоакадемічної довідки від критиків, яких на урядовому сайті вони назвали неосвіченими й войовничими невігласами. А щоб ті переконалися в правоті Миколи Яновича, їм, мовляв, достатньо відкрити повне зібрання творів Шевченка, перед тим як "сідати писати гнівні заяви".
Що й казати, міцна броня в прем'єра.
А коли вони самі, кабмінівські чиновники, розгортали й чи взагалі розгортали "Кобзаря", не кажучи вже про повне зібрання Шевченкових творів? Невідомо.
"Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя".
Це Шевченко про вас.
А так, мудрость – азаровська...
До вашого відома, вельмишановні "кровосісі". 1842 року в листі до свого знайомого Якова Кухаренка Тарас Шевченко був недвозначним: "Переписав оце свою "Слепую" та й плачу над нею, який мене чорт спіткав і за який гріх, що я оце сповідаюся кацапам, черствим кацапським словом".
А через п'ять років 33-річний поет написав передмову до другого видання "Кобзаря", яке так і не побачило світ через арешт Тараса Шевченка та його однодумців у справі Кирило-Мефодіївського братства. "Чую, а іноді і читаю: ляхи дрюкують, чехи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі дрюкують, – пише він, – а в нас анітелень, неначе всім заціпило. Чого се ви так, братія моя? Може, злякались нашествія іноплеменних журналістів?
Не бійтесь, собака лає, а вітер несе. Вони кричать, чом ми по-московській не пишемо?"
Чи не нагадує образ "іноплеменних журналістів" тодішніх, та й теперішніх великодержавних російських писак?
Не щадить Шевченко й своїх земляків, для яких придумав геніальний неологізм "Кирпи-гнучкошиєнки": "Проміняли свою добру рідну матір – на п'яницю непотребную, а в придаток ще і -въ додали... А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово".
Як бачимо, і тут Шевченкові слова точні й, на жаль, актуальні. Йому достатньо однієї букви й одного твердого знаку – "въ" – щоб показати політику русифікації, яку тоді проводила московська влада, незалежно від того, як вона називалася... А сьогодні підхопила києво-донецька.
Правозахисник і колишній дисидент Василь Овсієнко, у статті "Варяги внутрішні і варяги зовнішні" дає вбивчу характеристику Азарову, Януковичу та іншим представникам відверто російської, чужої, ворожої українському народові влади, "яка вже здійснює тихий державний переворот", і для якої Україна – "не Батьківщина, а лише територія і населення. Для пограбування. А поки що – за нашою, панове виборці, мовчазною згодою! – вони будують в Україні Росію № 2. Малоросію".
Тарас Марусик, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міськорганізації товариства "Меморіал" імені Василя Стуса, спеціально для УП
