На чиєму боці серце "Чорного ворона"?

Вельми мене потішило, але й водночас засмутило інтерв’ю Ірини Славінської з письменником Василем Шкляром.

Автор маловідомого (для посполитого люду) симпатичного роману "Ключ" і нашумілого (серед посполитого люду) роману "Чорний ворон", поділився своїми думками про власну можливу роботу в одному з мажоритарних одномандатних округів, де він ітиме на вибори від Української платформи "Собор".

Письменник і політика

"Політичні" відповіді Шкляра на поставлені Іриною запитання – це наївняк повний. Чого лише вартує конфуз щодо обізнаності з партійною програмою сили, від якої доведеться податися на мажоритарну. Або чого вартує "часничкова" нацдемівська риторика, притаманна колись трибунним бабуїнам. Любителі політичного ретро можуть з насолодою відтягнутися.

В Олександра Ірванця є дотепна новела, в якій кожного року на 9 травня з могил вилазять померлі ветерани ВОВ, щоб знову зібратися у стрій на параді Дня Побєди. Начитавшись "політичних" ідей Шкляра, я мимоволі подумав, що з політичних могил почали вилазити політичні трупи наших націонал-демократів, які упродовж 20 років систематично про*ирали, продавали, торгували, підлабузнювалися, прислужувалися і підбирали крихти зі столу "українсько-неетнічних" можновладців, що успішно роблять і сьогодні.

Тому й у нас "існують" прекрасні протекціоністські закони, які захищають українську книжку, українське кіно, українську науку та інтелектуальну власність, тому у нас всі щасливі: від видавців до читачів.

Шкляр каже: "Ми фактично повернулись на початок дев’яностих. Тоді теж у політику пішли письменники". Так, у складі Верховної Ради України першого скликання було близько 30-ти письменників – ну ціла тобі "краснописьменна" фракція!

Справді є чим пишатися: в парламенті не було бодай одного-єдиного українського Лєшека Бальцеровича, зате ціле стадо писарчуків, книжки яких навряд чи хтось сьогодні пам’ятає.

Хоча якось по-людськи зрозуміти українського письменника можна: задрало бідне життя, постійний геморой думати, де взяти гроші, а тут на обрії перспектива довічної депутатської пенсії.

"Державне" мислення і мажоритарний романтизм

"Конституція 1996 року. Вона була дуже доброю, однією з найкращих у світі" - обмовився Василь Шкляр. Справді, в певному сенсі ця Конституція була однією з "найкращих", зокрема для розбудови незалежної авторитарної держави.

Це і зробив Кучма, продавивши Основний закон. Із тих пір "право" захищає лише обраних та заклало підвалини перетворення України в олігархічне Приватне Підприємство, з чим уже жодні "зміни" та "політреформи" впоратися нездатні (привіт республіканізму Шкляра!).

Ляпати язиком про конституції в умовах постколоніалізму майстрам красного слова я б узагалі не радив, особливо коли нема жодних (тобто навіть студентських і рефератних) уявлень про конституціоналізм, конституційне право та конституційну демократію. Не кажучи про політологію, соціологію, політекономію, політичну філософію, а також про політичну історію України, совєтологію та бодай такі-сякі ази східноєвропейських студій. Але це не біда Василя: 99 відсотків українського політикуму про це не має жодних уявлень.

Але навіть не про це йдеться, а про роботу в полі – про мажоритарку Шкляра. Наскільки я знаю, Василь усе життя працював у видавництвах і газетах, коректором і літредактором. Хоча, може Шкляр планує створити в новому парламенті примусові курси для депутатів щодо грамотного оволодіння українською мовою? Як кажуть галичани, то було б не зле, але чи цим має займатися народний обранець?

От мені цікаво, що він, наприклад, як філолог і письменник, буде говорити під час зустрічі з виборцями, зокрема з мешканцями "хрущовок"? Як він їм допоможе?

Гнилі труби, сморід із підвалу, геть убитий дитячий майданчик, розтрощені під’їзди, пиячки і наркомани, пасивна міліція, зношені канали водопостачання, "дохла" ЖКГ, несправедливі та корупційні тарифи. Чи закряче його ворон? Або ж чи тямить він про різницю, скажімо, між тими випадками, де людям краще допомогти створити будинковий комітет, а де ОСББ?

Які механізми він їм запропонує? Пафос про "міцну Україну" та цінності "етнічної нації"?

Цим нас уже годували імпотенти-нацдеми у 90-х, годували і використовували, щоб потрапити до владних корит. Шкляр каже, що в нього є група невідомих активістів. Так і хочеться сказати: анонімних алкоголіків. Словом чекайте: Тимур і його команда спішить вам допомагати!

Чи з якими "меседжами" Шкляр виступатиме перед селянами або представниками аграрного сектора? В чому взагалі бодай трішки тямить цей колишній коректор республікансько-партійної газети? Я про те, що митець у парламенті, якщо доля виявилася немилосердною і його туди занесло, має серйозно спеціалізуватися бодай на одній із тем, яку він постійно ритиме, мов трактор.

Судячи з інтерв’ю Шкляра, він узагалі дуже мало читає світоглядних, аналітичних чи "інструментальних" текстів, які можна застосувати в депутатській чи законотворчій діяльності. Про загрозу "русского міра" та "Крим як гангрену" - ой, ну про це говорять навіть політичні лузери на кшталт аля ліля григорович, не кажучи про пиячків на кожній комунальній кухні.

Як можливий мажоритарник Шкляр зізнається, що готовий усіх засипати своїми книжками "Чорний ворон". Тут на днях один шнурок-мажоритарних дітям дарував морозиво і це обізвали "підкупом виборців".

Також Шкляр у перспективі планує отримати "найкращу квартиру", та поділити її між кількома міськими громадами свого виборчого округу. Навіщо в такому разі за нього голосувати громадам інших міст, на які не впаде дарунок його квартирно-депутатських квадратних метрів? Де логіка?

Якщо він у такому важливому, іміджевому, інтерв’ю (широка читацька аудиторія "Української правди" принаймні на подібне мала б спрямовувати героя інтерв’ю) виявився повним "му-му-Герасимом", то де гарантія, що і його виборча програма не таке ж повне безмістовне муркотіння?

І чого виборці та платники податків мають за власний кошт упродовж цілої каденції парламенту утримувати ще одного "проффесіонала"? А це шалені кошти… Помножте одномісячне утримування народного депутата, з усіма транспортно-відпочинковими преференціями, на місяці 5 років - і від суми ви просто прозрієте…

Серце і реальна політика

Василь Шкляр, звісно ж, - це лише наочний приклад. І річ навіть не в ньому. Він типовий продукт свого часу, який, судячи з його інтерв’ю, має "статичне" уявлення про теперішній світ, і це уявлення в нього загалом не змінилося з початку 90-х.

Мене вже наперед лякають такі ймовірні "народні обранці" - і не тим, що вони "погані" чи "хороші". Тобто йдеться не про етико-моральну шкалу оцінювання. Якраз у цьому сенсі до Василя в мене жодних претензій бути не може. Він себе нічим не зганьбив. Ну були якісь "симпатії-непонятки" з Ганною Герман під час його "висунення – відмови" від Шевченківської премії з відповідним листом до гаранта.

Але не про це йдеться. А про те, що за двадцять років незалежності люди духовно-гуманітарних (чи духовно-загумінкових?) ремесел, які мають намір стати політиками, так і не второпали про таке симптоматичне поняття, як "Realpolitik" (реальна політика).

Багато письменників на цих виборах трохи поплутали свій книжково-читацький рейтинг із електоральним. Сто тисяч примірників книжки – це, якщо перевести в електоральну цифру, можливо 0,02 відсотка, а можливо й менше. Соціологи, певно, усміхаються. Чудові стартові умови для технічного кандидата.

І десерт на завершення. Як відомо, Павло Жебрівський, натхненник Української платформи "Собор", був політичним поплічником Петра Олексійовича Порошенка, теперішнього міністра уряду "регіоналів". Колись, потрапивши у список "Нашої України", Жебрівський належав до його групи впливу.

Не знаю, чи любить Василь Шкляр чудову продукцію "Рошен" так, як люблю її я - неполітично. Втім, у цій історії значно цікавішим є не любов до цукерок, а інше: навіщо комусь партія з не електоральним, а книжково-читацьким рейтингом? Очевидно, не для того, щоб відтягувати голоси у сильніших гравців – Об’єднаної Опозиції, УДАРу чи навіть тієї ж "Свободи", а для того, як каже Шкляр, щоб "голосували серцем".

І тут починається найцікавіше: Шкляр так прагне стати депутатом, що відмовляється йти (зізнається!) у список Об’єднаної опозиції, натомість іде на ризиковану мажоритарну.

Багато ума не треба мати, щоб зрозуміти навіщо він так сильно надуває свої націоналістичні щічки перед не менш націоналістичним західноукраїнським округом. Запуск Шкляра як технології має намір нейтралізувати опозиційних кандидатів. Танцюємо танго з Ганною Герман?

І поки у Шкляра повний підсос із власним виборчим штабом, баблом, керівником і стилем кампанії, я дарую безкоштовно йому виборчий спіч: "Голосуйте за "Чорний ворон" і дух нашої давнини зійде на вас".