Мова розбрату-2: хто нажився на черговому "покращенні"?
Леся Оробець, спеціально для УП
Схоже, немає сенсу ламати списи, щоб визначити цінність мовного питання для українців. Суттєво більш важливим є інше – воно болить. І болить багатьом…
При цьому в українських реаліях не було і немає іншого дражливого питання, яким би політики маніпулювала більше і масштабніше. Вмикаючи або вимикаючи – винятково у власних інтересах. Як казав класик: якщо зірки запалюють – це комусь потрібно?
Якби нинішня влада відображала реальні потреби громадян – вона б дбала про захист етнічної толерантності.
Правди ради, агресія щодо вживання "не твоєї" мови принижує всіх однаково – чи то в Донецьку, чи то у Львові. При цьому хамство і примус у даній сфері ще ніколи не вели до більшого порозуміння чи любові. Швидше – навпаки.
Партія влади сьогодні переконує всіх усіма інформаційними засобами – виграв "наш", тобто провладний електорат. Якому перед виборами обіцяли "захистити" російську мову.
При цьому свідомо замовчується відверто замовний характер самого міфу про "незахищеність" прав російськомовних громадян. Який легко розвінчується елементарною статистикою і юридичним лікнепом.
З одного боку, ніхто й не забороняв громадянам спілкуватися з владою, зокрема, в судах мовами нацменшин або формувати в школах чи дитсадках групи чи класи з іншими, ніж державна, мовами викладання.
З іншого боку, саме державна мова у деяких регіонах країни знаходиться на межі виживання – і тим, насправді, стурбовані не лише українці.
До прикладу, в Луганській області державною мовою навчається близько 30% відсотків школярів, хоча етнічних українців в області більше 60%, а за переписом 1959 року майже 90% луганчан називали українську мову рідною.
Не випадково лідер меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемільов не лише вважає "мовний" закон неприйнятним для кримських татар, іменем яких, зокрема, прикриваються його автори, але й наполягає на публічному визнанні підсумків "злочинної мовної політики, яка була у Радянському Союзі щодо української мови, в результаті якої в багатьох регіонах переважає російська".
При цьому щонайменше 65% громадян бачить у законі піар з боку ПР і лише 24% з них оцінюють його як турботу влади про потреби громадян.
По суті питання
Скандальний закон нагадує класичну агітку, якою тицяють в очі народу, аби відволікти його увагу від інших – більш реальних проблем і викликів.
Інакше доведеться відповідати, чому замість обіцяних структурних реформ закривають школи і лікарні, підвищують пенсійний вік, скасовують нічні рейси і зупинки потягів – і в цілому "оптимізують" бюджетні витрати, збільшуючи ресурсну базу задля їхнього розкрадання. Адже лише на трьох своїх оборудках чиновники Укрзалізниці збиралися вкрасти з бюджету 835 мільйонів гривень – цього б вистачило для фінансування чотирьох сотень сільських шкіл.
Схоже, надто допекли владу запитаннями про малину для ДУСі по 627 гривень за кілограм – вона вирішила одним махом закрити тему. І саме під шумок "мовного" протистояння – тишком-нишком – протягли голосами 73 нардепів протиправне рішення, яким вивели з-під інформаційного контролю громадськості всі оборудки, на яких наживалися і будуть наживатися нечисті на руки чиновники. Тепер ніхто не матиме жодної інформації ні про угоди, за якими витрачаються державні кошти, ні про їх обсяги, ні про їх кінцевих отримувачів.
Насправді, чиновник-корупціонер із громадянами спілкується лише однією мовою, яку розуміє, – мовою купюр. У псевдо-турботі про "порушені" мовні права земляків його збуджує лише перспектива виникнення ще однієї – нової годівнички для собі подібних.
Адже переклади, перенавчання, супровідні витрати на впровадження у діловодство додаткових мов – це величезні суми, яких у бюджеті немає. Але є щонайменше два традиційні для влади шляхи – незалежно від політичних відтінків: або взяти їх у вчителів, медиків, шахтарів (себе, коханих, чиновники ніколи не образять), або змусити це зробити місцеві органи влади, які полізуть туди ж – у нашу з вами кишеню.
І насамкінець
Головний виклик скандального закону полягає в двох реаліях.
З одного боку, його було прийнято протиправно – із грубими порушеннями вимог української Конституції та Регламенту Верховної Ради. Без розгляду на профільному комітеті, без прийняття рішення про розгляд у сесійній залі, без особистого голосування нардепів і їхньої персональної відповідальності за прийняте рішення. Щонайменше 11-ро з них уже заявило, що голосування їхніми картками було фальсифіковано.
Рішення, прийняте у протиправний спосіб, безумовно буде переглянуто – або до виборів, або після них.
З іншого боку, надто дорого цей закон коштуватиме громадянам.
Який сенс у збільшенні груп у дитсадках із російською мовою навчання, якщо гроші на їх відкриття витрачено на переклади або просто вкрадено?
Який сенс у зміні мови лікарського рецепту, якщо в аптеках за ним нічого не можна придбати – або ліків немає, або ціни втричі вищі європейських.
Немає навіть упевненості в тому, що хворого довезуть живим до лікаря, який виписуватиме рецепт – розбитими міжрайонними шляхами на старезній швидкій – за 150-200 км від "оптимізованої" районної лікарні, гроші на яку списали на чергове "покращення".
Цього разу – мовних прав.
