Не даймо себе "розвести"!

Конфлікт на нижчому рівні створює стабільність на вищому.
Друга максима Кататаксису 

Вони хочуть, щоб ми визначали своїх за мовою, а не за свідомістю. Щоб для нас мова стала кольором шкіри, групою крові. Щоб ми думали лише про свій егоїстичний мовний інтерес і хотіли перемоги будь-якою ціною.

Вони хочуть, щоб від відчаю ми взялися за зброю або, принаймні, побили шибки – і радітимуть, коли так станеться. Тисячі професійних силовиків для протидії цьому тренувалися усе своє життя.

Вони хочуть, щоб ми прийняли їхні правила гри: ділилися і боролися самі проти себе. Щоб агресія і злість не дали нам думати спокійно і холодно, щоб ми були натовпом бездумних крикунів, що не мають плану і дисципліни. "Розводи і владарюй", – їхні засоби, відомі з давніх-давен.

До російськомовних друзів

Шумно что-то у вас по поводу языка... Как-будто в Украине больше проблем нет. Ни коррупции, ни кумовства, ни откатов.  
Репліка з ФБ.

Не сварімо "мозок" (мову) зі "шлунком" (економікою і соціалкою)! Це – різні виміри, кожен із них важливий, але їх не варто змішувати: ми ж не сперечаємося про те, що важливіше – їсти чи думати?

Хто хоче побачити як працює "двомовність" – поїдьте у Білорусь. Білоруська як "перша", котра стала "другою", а зараз, по суті, зникає – більш ніж яскравий приклад.

Не будьте циніками – розмови про "ринкову" (у якої, наприклад, 95% книжкового ринку) і "неринкову" мови – це чистої води рівні правила для вовка і ягняти: зразу відомо, хто тут кому шашлик.

"Вільний" вибір мови рекламодавцями, кінотрансляторами, органами влади – це банальне виключення української із обігу.

Русифікація була і є сьогодні – визнаймо цей факт. Признаймо за українською право на її існування, її право на захист як слабшої!

Головне завдання – це знести кримінальний режим, котрому смакує дерибан України. Дамо себе поділити – будемо рабами, що цькують одні одних на розвагу і користь хазяїв. Але давайте обійдемося без цього.

До україномовних друзів

Документально зафіксували поділ України за мовною ознакою. Ну, не є ті люди українцями. І все. За походженням та паспортом – так, але не за мовною, культурною, політичною та ментальною ознакою... не люблять вони ні мову, ні культуру й історію та традиції. Бо воно їм чуже. Це нормально.
Із ФБ

Переносити Колесніченка і Ківалова на всіх виборців ПР – як мінімум, ідіотизм. Ці звичайні люди народилися у російській мові і живуть у ній зараз, так що говорити про "зраду" чи "дегенератство" – така ж дурниця, як розказувати про "австро-німецький" проект галицької мови.

Чи можемо ми адекватно розвінчати регіональні страшилки про "насильницьку українізацію"?

Інша справа, що історично складена реальність є пост-колоніальною. Що найбільшою російськомовною групою є саме російськомовні етнічні українці – і з цим теж треба щось робити. Тільки от без їхньої доброї волі – не буде нічого. Як ми можемо цьому сприяти?

У Києві склався цікавий білінгвізм, коли ніхто не переходить з мови на мову і не змушує до цього співбесідника. Стратегії "не розумію російської" і "если уважаешь – говори со мной по-русски" – однаково шкідливі. Повага є ключем до миру.

Силами тільки україномовної України ми режим не змінимо. Консенсус щодо демократії як правил гри повинен іти понад мовні дискусії.

Конструктив

Я хочу громадський мовний конгрес, де адекватні україно- і російськомовні вироблять спільні правила гри, зручні для обидвох спільнот. Не можна віддавати таке важливе питання на поталу морально нікчемній владі.

Мені потрібно моє "і": українською як державною, і мовою меншини – за потреби. Без "і" мовою, котру розуміють на всій території держави, стане російська, а українська стане "регіональною", а в перспективі – зникаючою.

Я хочу бачити у цій дискусії не дві, а двадцять дві мови. Тоді ми вийдемо із двомовного тупика на ширшу перспективу.

Насамкінець

Я не хочу бути "професійним українцем". Моя українськість – це не партійність, не племінність і клановість, не контркультурність. Я просто хочу бути собою, і хочу, щоб мої діти не чулися емігрантами у своїй країні.

Я не боюся російської мови і не хочу виключати російську із свого інтелектуального обігу: гетто не перемагає.

Я хочу Великої України – різної, складної, інакшої. Я бачу у ній потенціал змін.

Я хочу адекватної, нормальної розмови на тему того, яке місце має займати російська мова в Україні. Давайте разом протистояти цьому "гоп-стопу", а спільну мову ми точно знайдемо!

Остап Кривдик, політолог, активіст, для УП