Примара Конституції. Або нотатки на полях Конституційної асамблеї
У цьогорічний День Конституції вперше не покидала думка: "це державне свято чи просто вихідний день"?
Такий дисонанс викликаний не зникненням поваги до Основного закону держави, а останніми "ритуальними танцями" президента Януковича у зв’язку з утворенням Конституційної асамблеї.
Причому, жертвою на цьому ритуальному канібалійському дійстві виступатиме сама Конституція України.
До речі, саме в Її день традиційно перекрили половину Києва, щоб влада поклала вінки до пам’ятників відомих і шанованих українців, які перевертаються в гробах від того, що Конституцію перетворюють на "фіговий листок".
У переддень Дня Конституції об’єднана опозиція провела круглий стіл на тему "Конституція, чи потрібні зміни?". Протягом усього заходу відчуття правильності кроку опозиції – не брати участі в фарсі під назвою Конституційна асамблея – тільки посилювалося.
Якщо президент утворив консультативно-дорадчий орган, який чомусь назвав Конституційна асамблея, то виникає запитання: а що цей орган повинен робити?
Ніхто жодного слова не почув щодо бачення Януковича, якою стратегічно повинна виглядати Україна його мрії.
Ні, звичайно, ми всі здогадуємося, якою. "Покращення" нападають ледь не щодня. Але мова йде про стратегічну лінію, яку президент зобов’язаний був публічно висловити ще до створення будь-яких консультативно-дорадчих органів.
Яка форма державного правління? Може все-таки монархія, щоб не мучитися у 2015 році? Яка форма державного устрою – унітарна чи повернення до "сєверодонецького федералізму"? Про політичний режим і державну мову мовчу – знаємо, відчуваємо…
Тобто Конституційна асамблея отримала від президента чистий аркуш паперу, "дармові" приміщення і чиновницький апарат, ну і завдання щось "едакое сварганіть".
Не хочеться при цьому образити багатьох шанованих справжніх (!) професорів, докторів юридичних наук, експертів, яких включили до Конституційної асамблеї і просто хочуть "втемну" використати.
Тому і доводиться обговорювати не предметні зміни до Конституції, якщо вони так потрібні, а сам процес, який комусь так потрібен.
Уся ця метушня навколо Конституції України викликає необхідність зробити кілька нотаток на полях Конституційної асамблеї…
Нотатка 1. Маніпуляції. Уважно прослідкуйте за всіма маніпулятивними спробами змінити Конституцію України, найчастіше "під себе" або через "страх програшу", і ви із здивуванням знайдете одних і тих же дійових осіб.
Нагадаю, процес змін до Конституції України 20 червня 2003 розпочав президент Кучма, внісши законопроект №3207. Прем’єр-міністром тоді працював Янукович, який хоч і дотично, але був точно в курсі щодо справжніх намірів внесення цього проекту.
Вже у вересні того ж року до Верховної Ради надійшли з перервою у 2 тижні одразу два законопроекти про внесення змін до Конституції – №4105 і №4180, авторський колектив яких був майже ідентичним.
При цьому цікаво, що в обох законопроектах автором значиться тодішній голова фракції Регіонів Богатирьова, яка ну просто не могла діяти без узгодження з своїм безпосереднім "шефом", тодішнім головою однойменної партії Януковичем.
Доля цих двох законопроектів виявилася дуже цікавою. Перший з них – №4105 був провалений у парламенті в квітні 2004 року не добравши всього 6 голосів народних депутатів до необхідних 300. Це голосування стало важливою перемогою опозиції і розвіянням міфів про всесильність "Банкової".
До речі, провал стався у зв’язку з неголосуванням групи мажоритарників, які до того моменту проявляли повну лояльність до режиму Кучми. У світлі цього – палкий привіт ініціаторам повернення до змішаної виборчої системи і всім майбутнім депутатам-мажоритарникам.
Другий законопроект – №4180 був таки проголосований у грудні 2004 року в розпал Помаранчевої революції, як так званий "компроміс" мирного переходу влади і визнання Януковичем своєї поразки на президентських виборах.
Зверніть увагу, що тодішній провладній більшості було абсолютно фіолетово, який із законопроектів приймати. Голосували за всі по черзі, сумлінно натискаючи кнопки.
Але чомусь, майже одразу після обрання Януковича президентом, він зі своїм "дітищем" дуже легко розпрощався і швидко розправився, коли Конституційний Суд фактично "узаконив" узурпацію влади і повернув Конституцію в редакції 1996 року.
Ні, звичайно, ми віримо у незалежність КС та всіх без виключень його суддів, які приймали це рішення, і не тільки це, абсолютно самостійно.
Саме тому дуже "логічними" виглядають кроки президента, який на цьому етапі створив Конституційну асамблею, щоб, як пояснив на згаданому мною круглому столі голова цього дорадчого органу Кравчук, виправити деякі недоречності.
Все логічно, тільки чому президент України у 2010 році не оголосив про порушення присяги суддями Конституційного Суду і не зупинив свою ж фракцію від внесення конституційного подання, щоб не було недоречностей, які зараз раптом треба виправляти?
Висновок з усього написаного напрошується прямо, як у пісні – "сам п’ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю".
Нотатка 2. Довіра. Ну не може змінювати Конституцію України влада, якій не довіряє 75% українського народу!
Звичайно, з цією тезою можна посперечатися. Мають більшість, буде 300 голосів у парламенті, чому б і ні. Але погодьтеся, що навіть ті, яким байдуже майбутнє української Конституції, не вірять у благі наміри ініціаторів цих змін.
До речі, а звідки довіра візьметься, якщо на початку 2010 року президента обирали з одними повноваженнями, а у вересні цього року він майже як у казці "явився нам" зовсім з іншими – помноженими в рази.
У тому числі й через це, абсолютно справедливо опозиція відмовляється від участі в Конституційній асамблеї з тими, до кого немає і не може бути довіри.
Нотатка 3. "Гарант". Якось з усім цим випало з уваги, що президент, виявляться, є гарантом Конституції. Саме тому нові сюрпризи навколо Конституції нам точно гарантовані.
Нагадаю, що Конституційна асамблея – це консультативно-дорадчий орган. З ним можна консультуватися і радитися, а можна і не робити цього. Я про результати напрацювання – тобто майбутній проект змін до Конституції.
Чи впевнені члени Конституційної асамблеї, що президент внесе до парламенту саме той проект, який вони напрацюють, а контрольована президентом більшість проголосує саме цей проект, не "відкоригувавши" його під час розгляду? Особисто я далекий від такої упевненості.
Гарантованості ні в чому немає, на те він і Гарант!
Ну і зрештою, щоб бути гарантом Конституції, зовсім не обов'язково видумувати до неї зміни, достатньо її дотримуватися самому і контролювати, щоб це робили інші.
У президента достатньо механізмів і повноважень, щоб у повній мірі виконувати нині діючу Конституцію, включаючи дотримання прав і свобод громадян. Але цього не спостерігається навіть на горизонті.
Безумовно, сьогодні складати реквієм по Конституції ще зарано. Історія доводить, що навіть дуже впевнені в собі ламали об неї зуби.
Хочеться єдиного, щоб День Конституції кожним сприймався як Державне свято, а не просто вихідних день. Для цього потрібно, найперше, припинити гратися з Конституцією, а почати грати відповідно до Конституції.
Іван Крулько, для УП
