Спроба Кличка
З дивовижною періодичністю окремим вітчизняним політикам раптом грайливо посміхається доля – і в них з'являється шанс щось змінити.
Інша справа, як ним вони користуються. Особливо ті, хто за останні кілька років підпадає з різних причин під означення "новий політик".
Згадайте, як у 2009 році почергово "лихоманили" країну Арсеній Яценюк та Сергій Тігіпко. У них був шанс – і, що не кажіть, вони скористалися ним. Народні очікування один конвертував, зрештою, у посаду й затишне місце в партії влади, інший – в омріяну роль лідера, щоправда, опозиції.
З огляду на сьогоднішні рейтинги обох, то далеко не всі попередні фани Яценюка й Тігіпка задоволені, як ці двоє розпорядилися їхньою довірою. Хоча зараз, звичайно, перший у куди кращому становищі, ніж останній. Принаймні, поки що.
Хай там як, але за Яценюком та Тігіпком тепер не надія та очікування українців – а стрункий електорат, партійна ієрархія, фінансово-промислові групи. А роль, яку до цього почергово виконували ці двоє, дісталася напередодні парламентських виборів Віталію Кличку.
Лідер УДАРу чекав на цей шанс раніше, зокрема, на виборах мера Києва. Але йому слід дякувати долі, що та відвернулася тоді й посміхнулася йому саме зараз.
Як не крути, але чимало українців справді побачили у Віталієві Кличку надію. Та природа злету довіри до нього інша, ніж у випадку з Арсенієм Яценюком та Сергієм Тігіпком.
Перший зачаровував молодістю, інтелектом та іншими рисами, які властиві яппі. Другий – прагматизмом та діловитістю.
Про Віталія Кличка нічого подібного не скажеш. Хоча його дії та заяви, як політика, – не менш грамотні та своєчасні, ніж у конкурентів. Поки що.
Старший із братів Кличків не вирізняється красномовством та харизмою. Боксер завойовує прихильників іншим. Схоже, рейтинг Віталія Кличка – це чиста віра в те, що він справді не такий, як решта: спортсмен, який досяг усього сам на ринзі, жертвуючи власним здоров'ям.
Як і в ситуаціях із попередніми надіями української політики, в основі популярності Віталія Кличка – відвертий патерналізм. При чому, куди більш небезпечний, ніж у випадку з Яценюком, Тігіпком та рештою. Насамперед, для самого лідера УДАРу.
Річ у тім, що в якийсь момент українці зрозуміють: Віталій не на ринзі, і відправити двійкою "джеб-апперкот" нікчемних політиків-корупціонерів у нього не вийде, а тому хороше життя в мить не настане. Відтак, доведеться шукати додаткові аргументи для довіри цьому політику. Їх уже повинен надати сам політик.
Чи це буде потужна команда? Чи партія, яка, нарешті, стане соціальним ліфтом? Чи серйозна аналітична робота над ключовими проблемами із чіткою експертизою щодо їхнього вирішення? Чи відвертий та постійний діалог зі звичайними українцями на вулицях? Нічого із цього поки нема.
Водночас, вигадувати щось нове не треба. Усе це пробували робити попередники, але здавалися. Не одна партія вже проводила праймеріз кандидатів та відкривала списки, тому особливого новаторства в співпраці УДАРу з "Чесно" нема.
Тепер черга Віталія Кличка спробувати.
Але йому замало зробити все інакше. Потрібно ще й обережно поквапитися, адже пасіонарні українці можуть у мить розчаруватися через найдрібніший проступок.
Із дивовижною періодичністю так ставалося досі з усіма.
Дмитро Тужанський, політичний оглядач, спеціально для УП
