Ігри патріотів

На носі вибори, тож знову почалися ігри патріотів. При чому в них успішно бавилися по обидва боки барикади на Грушевського, яку охороняв щільний кордон спецназівців.

В записі побачив "борців із злочинним режимом в дії". Гарненько так стояли під стіночкою. Поки що – стінкою Верховної ради, поки що – недоторкані.

Потім "чесно" сказали: "Ой, вибачте, ми не зорієнтувалися". Лише один чомусь зметикував, як діяти. Звичайно, голови інших були ущерть забиті думками, як врятувати неньку Україну, де ж тут слідкувати за якимись голосуваннями.

Потім один з депутатів із старшого покоління, який ще не розучився говорити правду, сказав: "Минулого разу (24 травня) ми самі все зробили і вийшло, а сьогодні нам казали чекати вказівок керівництва". Дочекалися.

Втім як і з ратифікацією Харківських угод, коли саме вказівки керівництва опозиції зупинили зрив голосування.

Інше я протягом дня спостерігав вже безпосередньо під час мітингу. І це інше теж не було боротьбою, а лише грою.

Як інакше назвати те, що у момент голосування принаймні кілька народних обранців замість того, аби відстоювати переконання своїх виборців у залі, полум'яно промовляли до натовпу на вулиці?

Мітинг проти ганебного закону Ківалова-Колісніченка дізнався про прийняття цього акта з вуст одного з чільних керівників опозиції Олександра Турчинова. Той вже кільканадцять хвилин стояв не у парламенті, куди він неодноразово потрапляв при бажанні і де міг надихати своїх колег, а на імпровізованому "броньовику" "Останньої барикади". І отримавши повідомлення про результати голосування телефоном, поділився новиною з мітингувальниками.

За кілька хвилин, розштовхуючи захисників мови руками своїх дебелих охоронців, на "броньовик" піднявся ще один революціонер, в дорогому костюмі та взутті, явно не призначених для гарячих суперечок у стінах парламенту.

Арсеній Петрович впевнено переконував присутніх, що "ми зупинимо цю банду, друге читання не пройде" і закінчив полум'яним "Слава Україні!". Тож не треба розчаровуватися, варто лише дочекатися появи в парламенті Яценюка в спортивному костюмі чи навіть кімоно, яке означатиме, що і він очолювана ним опозиція врешті готова до бою.

А цього дня бойові дії треба було показати на вулиці. Тому Олександр Турчинов із групою своїх охоронців спровокували безглузду бійку спочатку на Грушевського, а потім на Майдані.

Бойові дії не лише показували – їх ретельно фіксували. Все, як має бути: "Камера, мотор, дубль третій". Отже, незабаром на екранах: "Рішуча опозиція проти бандитської влади". В головних ролях – головні опозиціонери, в якості масовки і гарматного м'яса – протестанти.

На носі вибори, тож знову почалися ігри патріотів. При чому в них успішно бавилися по обидва боки барикади на Грушевського, яку охороняв щільний кордон спецназівців.

На жаль, поняття патріотизму в Україні далеко не однозначне, тут побутують як мінімум три його версії. У першій, найбільш очевидній, патріотизм – це любов і повага до України як до своєї держави, з її історією, мовою, культурою. У другій – це любов до частини колись могутнього СРСР, і Україна тут вже лише географічне поняття, "малая родіна".

Тому тут повинні бути представлені всі мови і культури, своє скромне місце серед них, принаймні на деякий час і лише певною мірою, може зайняти й українська. І врешті третій патріотизм, який проявляється в любові до цієї землі, як до частини "русского міра", де, звісно, немає ані української історії, ані мови, ані культури.

Тому і Калашніков з одного боку барикад і Турчинов з іншого дуже вправно проявляли патріотизм для свого електорату. Дуже вправно відволікали увагу громадян України від того, що політичні сили, які вони представляють, однаково бездарно керували країною. Що в обох не залишилося аргументів, аби повернути свій електорат крім розмов про "мову" та "язик".

Вівторок для обох закінчився ідеальною ситуацією "win-win", тобто перемоги двох сторін. Партія регіонів зробила важливий крок до виконання бодай однієї своєї передвиборчої обіцянки, опозиція – отримала легкозаймисту тему для мобілізації свого електорату.

Тепер тема єдності у боротьбі з режимом, яка є інструментом демонстрації гасла: "всі, хто не з нами – проти України" , буде освячена ще й відстоювання української мови.

Що лишається тим, кому справді небайдужа доля мови, культури, країни загалом? Гадаю, старе бандерівське: "Опора на власні сили".

Володимир В'ятрович, історик, учасник Самоврядної альтернативної мережі (САМ)