Опозиційна імпотентність
46 секунд. Навіть не хвилина. Саме скільки часу вистачило режиму, щоб 5 червня 2012 року ознаменувався чорною датою українського державницького календаря.
46 секунд, які одним помахом руки перекреслили 20 років Незалежності, а самий законопроект Ківалова-Колєсніченка "Про засади державної мовної політики" №9073 поставили поряд із Валуєвським циркуляром та Емським указом російського імператора Олександра ІІ.
Різниця лише в характері колонізатора…
Усупереч гучним заявам, перешкодити прийняттю мовного закону опозиція не змогла. Навіть не намагалась.
Свідомо? Цілком імовірно.
Обмежившись театралізованою акцією спротиву, опозиційні лідери засвідчили власну безхребетність, політичну імпотентність й абсолютну нездатність взяти відповідальність за долю нації.
Неспроможність у критичний момент повести, показати приклад, запалити – легко пояснюється популізмом, корисливістю й непомірними політичними амбіціями медіа-політиків, які "опозиціонерами" звикли бути лише на голубих екранах.
Як наслідок, віртуальна жертовність модифікується якщо не в реальне плазування, то завершується втечею від самого себе.
Цю битву опозиція програти не могла.
Вона просто не мала морального права це зробити.
Та з легкістю зробила…
Перемога режиму була беззаперечною.
І нехай це була лише одна битва, вона виявилась показовою. Організаційно, технічно, тактично й стратегічно. Щоб у цьому переконатися, достатньо було лише поглянути у вічі багатьох із тих, хто прийшов до Маріїнського парку через переконання, а не за гроші.
Депутати ж у парламенті "не зорієнтувалися"...
Насправді – ганебно здали мову, ховаючись за примітивними відмовками.
А чи Турчинов із Кожем'якіним та іншими недоопозиціонерами вперше блокували роботу Ради?
Як наслідок, 234 з 248 зареєстрованих у сесійній залі народних депутатів відправили законопроект №9073 на друге читання.
Ще трохи, і регіонал Ігор Зварич матиме законне право із'яснятися в парламенті на "великому тисменицькому нарєчії", а вчитель української мови Володимир Личук одержить можливість не приховувати від широкого загалу свою калуську говірку.
Жарт, звичайно, але ці двоє виявились єдиними, хто серед прикарпатських нардепів підтримав законопроект Ківалова-Колєсніченка.
Насправді, таких достатньо в кожному регіоні.
А що ж інші?
Мовний законопроект набрав аж 2 "проти".
І як не дивно, єдиними, хто відкрито висловив своє критичне ставлення до плюндрування української мови, стали ті ж регіонали Орест Муц та Василь Чуднов. Щоб не казали щодо голого передвиборчого розрахунку, однак на такий крок ці двоє пішли незважаючи на зовнішній тиск та декларативні погрози Ківалова про виключення з парламентської фракції та партії в цілому.
Навіть якщо це була лише партійна індульгенція, їх прізвища все одне залишаться єдиними, хто не підтримав впровадження де-факто російської мови як другої державної.
Опозиція ж просто ухилилась від голосування. Соболєв, Власенко, Кириленко, Шкіль, Шлемко, В'язівський, Шкутяк, Тарасюк, Ткач, Матвієнко та десятки інших при голосуванні питання в сесійній залі значились як "відсутні". Й чи вони просто не скористались власними картками, а чи дійсно не були присутні, сьогодні вже не так важливо. Як і те, чи були вони в Маріїнському парку взагалі?!
Важливе інше.
Навпроти їхніх прізвищ мало б стояти категоричне "проти", а не розмите "відсутній".
Зрештою, нащадки оцінять. Чи ба – "потомки"…
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, спеціально для УП
