Мовний законопроект ПР – шлях до повної безправності українців на власній землі
Останніми роками українці постійно відчувають на собі всеохоплюючий тиск кримінально-олігархічного режиму. Українофобія влади тотальна – не лише культурно-історична, але й соціальна. Утримувачі режиму розуміють: знищивши духовні підвалини існування української нації, їм буде значно легше визискувати українців економічно.
Прагнучи перетворити українців на безправний і бездумний натовп, влада нищить їхню мову та культуру, топчеться по історичній пам'яті, робить українську націю упослідженою на власній землі.
Одним із головних елементів цієї політики є намагання режиму проштовхнути законопроект №9073 "Про засади державної мовної політики", внесений до парламенту відомими українофобами – депутатами від ПР Ківаловим і Колесніченком.
Законопроектом пропонується примусити органи місцевої влади та інші суспільні інституції офіційно використовувати так звані "регіональні мови" у своїй роботі, якщо на відповідній території не менше ніж 10% населення є носіями цих мов.
Більше того, положення законопроекту дозволяють не зважати навіть на цей абсурдний ліміт в 10%, адже "за рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації, такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає менше 10 відсотків населення відповідної території".
Отже, законопроект явно суперечить 10-й статті Конституції, де-факто впроваджуючи другу державну мову в багатьох регіонах України. Зокрема, регіонали планують надати російській мові статусу регіональної щонайменше в 13 з 27 адміністративно-територіальних одиниць нашої держави: у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, а також АР Крим, у Києві та Севастополі.
Зрозуміло, що, наштовхнувшись на спротив громадськості при спробі офіційно запровадити в Україні другою державною російську мову, українофоби із ПР вирішили діяти хитріше.
Під прикриттям балаканини про "захист прав національних меншин", вони прагнуть повністю витиснути українську мову з половини країни, і тим самим зробити вирішальний крок у напрямку остаточної русифікації України та повернення її в русло "руского міра".
Згідно із законопроектом, "посадові та службові особи зобов'язані спілкуватися … з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), – цією регіональною мовою". Зрозуміло, що ніхто із чиновників не буде вчити гагаузької чи, наприклад, караїмської мови. Проте, тепер у них з'являється можливість цілком легально, принаймні з формальної точки зору – ігнорувати державну мову, і, використовуючи цей закон, розмовляти із громадянами на "общєпонятном".
Адже після таких нововведень можна буде тільки спробувати покарати чиновника постфактум за небажання розмовляти українською. І при цьому ще буде потрібно довести, що ти сам справді розмовляв із тим чиновником українською мовою – а не, наприклад, суржиком, як він сам може заявити.
Так само під прикриттям "регіональних мов" передбачається й русифікація судочинства.
Ще одним наслідком прийняття законопроекту №9073 стане посилення окупації українського інформаційного простору, оскільки задекларована в законопроекті відмова від квот на україномовну продукцію в телерадіопросторі та кінопрокаті неминуче призведе до вже повної русифікації останніх.
Нібито невинна теза про те, що держава "...гарантує вільне використання регіональних мов або мов меншин у сфері культури, невтручання у творчу діяльність діячів культури", – в реальності означатиме усунення навіть сьогоднішніх мізерних перепон на шляху до тотального заповнення інформаційного простору України московською поп-культурою.
Загрозою для української мови є й повернення радянської практики вибору мови навчання батьками дитини в школах і студентами у ВНЗ, що посилює русифікацію системи освіти. Це створює абсолютно реальну загрозу виховання цілого покоління українців, які не знатимуть своєї рідної мови.
До того ж, у разі прийняття законопроекту Ківалова-Колесніченка, можна спрогнозувати активізацію угорських шовіністів – у Закарпатській, та румунських – у Чернівецькій області.
Окрім відвертого нищення української мови, прийняття даного законопроекту ще й призведе до величезних бюджетних витрат на дублювання "регіональними мовами" – а фактично російською мовою – нормативно-правової документації, документів органів державної влади та управління, табличок із назвами вулиць та інше.
Як бачимо, регіонали, не бажаючи належним чином фінансувати освіту та науку, водночас готові на будь-які витрати задля продовження русифікації.
З гострою критикою законопроекту виступили фахівці Інституту української мови, Інституту етнонаціональних і політичних досліджень, Інституту держави й права, Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук України, а також Академії наук вищої школи України, викладачі низки вищих навчальних закладів.
Фахівці Венеціанської комісії відзначають, що законопроект фактично спрямований на поширення мови лише однієї з етнічних меншин, а саме – російської. Причому це відбувається на шкоду як державній мові, так і мовам інших етнічних меншин. Тим часом, журналісти не знайшли підтвердження гучним заявам Колесніченка про підтримку його законопроекту викладачами й керівництвом кількох ВНЗ.
Очевидно, що законопроект Ківалова-Колесніченка є кричущим прикладом українофобії. Він переконливо засвідчує ненависть нинішнього окупаційного режиму до всього українського та його бажання тримати українців у рабському становищі на їх власній землі.
Тому, лише рішучий спротив цій владі дасть змогу зберегти українську мову, зберегти національну ідентичність. Сьогодні від кожного українця, незважаючи на його мову спілкування, залежить, чи вдасться зупинити цей кримінально-олігархічний бульдозер.
Бо якщо кожен із нас не повстане проти цієї сваволі – то спочатку вони знищать мову наших пращурів, а завтра вже змусять їм платити й за повітря.
Євген Костюк, кандидат історичних наук, аналітична служба Всеукраїнського об'єднання "Свобода", спеціально для УП
