Вищий спеціалізований суд України у справі Тимошенко: тест на верховенство права
26 червня Вищий спецсуд з розгляду цивільних і кримінальних справ поставить крапку в "газовій справі" Юлії Тимошенко. Ухвала ВСС у цій справі, як суду касаційної інстанції, вважатиметься кінцевим судовим актом за національною процедурою судочинства й визначатиме позицію судової влади України щодо юридичної кваліфікації дій Юлії Тимошенко під час врегулювання політичної кризи у відносинах Росії та України в січні 2009 року.
Вердикт ВСС матиме ключове значення, оскільки безпосередньо від нього залежатиме перспектива руху всіх інших порушених відносно колишньої прем'єрки кримінальних справ. Крім того, у випадку скасування вироку, вона вважатиметься несудимою, зможе бути звільнена з-під варти й взяти участь у виборчій кампанії 2012 року.
Вирок Печерського райсуду в газовій справі використовується як "джокер" і владою, і опозицією. Тому важко визначити, кому більше потрібне ув'язнення Юлії Тимошенко: владі чи опозиції. Не виключено, що й для ЄС її справа теж стала своєрідним політичним джокером для створення перешкод на шляху євроінтеграції України.
При цьому опозиція створює видимість, що бореться за визволення свого лідера, влада створює видимість свого невтручання в судові процеси й наголошує на об'єктивності судового вироку, а ЄС створює видимість, що йому не байдуже ситуація, яка склалася в Україні в правовій та судовій системах, а також із кримінальним переслідуванням лідерів опозиції.
У резолюції від 24 травня 2012 року Європарламент висловлює жаль щодо засудження колишнього прем'єра Юлії Тимошенко, закликає українську владу розрізняти політичну й кримінальну відповідальність та внести відповідні зміни до існуючого кримінального кодексу. Європейські чиновники закликають українську владу вирішити ситуацію з політичними в'язнями до початку виборчої кампанії.
Зі змісту резолюції зрозуміло, що Європарламент, закликаючи до звільнення "політичних в'язнів", усвідомлює, що політичних в'язнів в Україні не може існувати, оскільки в українському кримінальному законодавстві відсутнє поняття політичної відповідальності як такої, що виключає застосування кримінального закону.
Тому заклики щодо негайного звільнення "політичних в'язнів" в Україні виглядають щонайменше популістськими.
У відповідь на резолюцію українська влада, розуміючи загальноєвропейські принципи невтручання в процес судочинства та абсурдність закликів щодо внесення змін до Кримінального кодексу, намагається забезпечити прозорість судового дійства, призначеного на 26 червня 2012 року, та переконати ЄС у незаангажованості та об'єктивності судової системи в Україні.
Для цього, за домовленістю прем'єра Миколи Азарова та президента Європарламенту Мартіна Шульца, до України прибули вповноважені Європарламентом наглядачі Кокс і Кваснєвський, які здійснюватимуть контроль за касаційним процесом у справі Тимошенко. Українська влада гарантує їм доступ до всіх необхідних документів у газовій справі, а також до прокурорів, адвокатів та посадових осіб.
Подібні заяви української влади та домовленості із представниками Європарламенту також виглядають популістськими. Адже процедура касаційного розгляду та доступ до матеріалів кримінальної справи чітко регламентовані КПК – а тому судді під час розгляду касації не можуть порушувати вимоги закону та відступати від процесуальних норм.
Роль європейських контролерів у справі Юлії Тимошенко зведеться виключно до прослуховування відкритого судового процесу, де зачитають касацію захисту та заперечення прокурора, а після наради суддів зачитають заздалегідь заготовлену ухвалу.
Ця вистава може тривати не більше однієї години.
Так звані контролери не зможуть брати участі в справі, досліджувати докази, висловлювати свої аргументи.
Таким чином, весь тягар та вся відповідальність за можливість вирішення політичного конфлікту правовим та цивілізованим шляхом – покладається на плечі колегії суддів під головуванням судді Олександра Єлфімова.
Перш за все слід зазначити, що судді касаційної інстанції не будуть зв'язані виключно доводами захисту засудженої; у цьому полягає їхня особлива відповідальність за результатом розгляду справи. Тому Тимошенко, хоча й стала заручником своїх адвокатів у виборі загальної стратегії захисту та визначення юридичних підстав для скасування вироку, – однак вона може мати надію на скасування вироку незалежно від кількості та обґрунтованості аргументів своїх адвокатів.
Таку надію їй дає 395-та стаття КПК, у якій зазначено, що суд касаційної інстанції має право вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.
Можна погоджуватись або не погоджуватись з доводами касаційної скарги захисту Тимошенко, зокрема, з аргументами щодо порушення права на захист, неповноти досудового слідства, юридичної оцінки директив кабміну як таких, що не мають статусу розпоряджень, є необов'язковими для виконання й не можуть бути підставою для укладення контракту та розцінюватись як втручання з перевищенням повноважень в діяльність НАК "Нафтогаз". Зазначені доводи є вірними, і могли би бути підставою для скасування вироку.
Проте слід передбачати, що в умовах політичної ситуації, яка склалася, та рівнем правосуддя в Україні, малоймовірно задоволення касаційної скарги з перерахованих вище підстав. Тобто з підстав, які прямо вказували б на невинуватість Тимошенко й відповідно на незаконність та упередженість дій генпрокуратури, судів першої та апеляційної інстанцій, що в подальшому могло б бути підставою для кримінальної відповідальності посадових осіб ГП та суддів.
Разом із тим суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційної скарги, і скасувати вирок із підстав, які не означатимуть, що Тимошенко не скоювала злочин, і не стануть підставою для закриття справи на досудовому слідстві, або ж підставою для виправдувального вироку під час нового судового або апеляційного розгляду.
Адже на даному етапі справи визначальне значення має сам факт скасування вироку, а не підстави, за якими його буде скасовано, – оскільки в такому випадку Юлія Тимошенко буде вважатися несудимою.
Отже, Вищий касаційний суд може вирішити проблему політичного конфлікту законним, правовим шляхом, зберегти лице влади, продемонструвати незаангажованість та видимість незалежності судової системи України, якщо скасує обвинувальний вирок Тимошенко за "компромісними" підставами.
Якими ж можуть бути ці "компромісні" підстави ?
Якщо не вдаватися до юридичних формулювань, Юлія Тимошенко під час газової кризи в січні 2009 року, взяла на себе політичну відповідальність та використала свій статус прем'єра, знайшла важелі впливу на Дубину та Діденка, щоб ті підписали контракти на поставку й транспортування газу.
Якими внутрішніми стимулами при цьому керувалася Юлія Тимошенко? Що є суб'єктивною складовою її дій? Про це можна лише здогадуватись або припускати.
Можливо, це вплив російської сторони через погрози відновлення кримінальної справи "ЄЕСУ – Міноборони Росії". Можливо це, як указано у вироку, бажання створити собі позитивний імідж політика за рахунок вирішення газової кризи. А можливо, і бажання не допустити драматичних наслідків для країн Європи, які потерпали від холоду, та уникнення міжнародної ізоляції України.
У будь-якому випадку, неможливо кримінально-процесуальними методами довести, який же із цих стимулів безпосередньо пов'язаний із діями Тимошенко.
Разом із тим, відповідно до 22-ї статті КПК, "прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого".
Це означає, що суд, прокурор, слідчий зобов'язані були дослідити, які б наслідки наступили для України у випадку, якби цей економічно-невигідний контракт не був підписаний, і Росія в особі ВАТ "Газпром" не відновила б поставки газу до країн Європи.
Тобто, дослідити обставини справи на предмет того, чи не діяла Юлія Тимошенко в стані крайньої необхідності. Адже в такому випадку, згідно закону, вона не підлягає кримінальній відповідальності.
І це могло бути тією обставиною, що її виправдовує.
Поняття "крайньої необхідності" означає, що службова особа, хоча й виходить за межі наданих їй повноважень, але робить це в зв'язку з надзвичайними обставинами, коли затягування часу для одержання спеціального дозволу потягло б тяжкі наслідки. Якщо дії такої службової особи в умовах надзвичайних обставин нормативно-правовими актами не врегульовані, вчинене необхідно розглядати з урахуванням положень про крайню необхідність.
Звісно, що касаційний суд не зможе за наслідками розгляду справи застосувати 39-ту статтю ККУ, "крайня необхідність" – і відразу ж виправдати Тимошенко, оскільки обставини крайньої необхідності не були об'єктом дослідження на досудовому слідстві, а також у судах першої та апеляційної інстанції.
Але сам факт уникнення аналізу цих обставин указує на невжиття всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, що є порушенням 22-ї статті КПК та беззаперечною підставою для скасування вироку.
Крім того, підставою для скасування вироку може стати відсутність належної юридичної кваліфікації дій голови правління "Нафтогазу" Олега Дубини та його заступника Ігоря Діденка, які, власне, і підписали економічно невигідні для України контракти.
Якщо Дубина та Діденко діяли в межах повноважень, передбачених статутом "Нафтогазу", а директиви, підписанні Юлією Тимошенко, не носили обов'язкового характеру, то не може бути й перевищення повноважень у діях прем'єрки. Але якщо Тимошенко, використовуючи свій статус, втрутилась в діяльність "Нафтогазу", змусивши його керівників перевищити свої повноваження, то їхні дії мають також бути предметом розслідування кримінальної справи.
Зважаючи на неповноту досудового слідства, відсутність досліджених обставин крайньої необхідності та непритягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, Вищий касаційний суд має скасувати вирок, і направити справу прокурору для проведення досудового слідства.
Отже, політичний конфлікт "Янукович-Тимошенко", що виник завдяки рішенню Печерського райсуду міста Києва, має вирішитись правовим шляхом через скасування цього рішення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Такий крок був би безболісним розв'язанням цього гордієвого вузла українського судочинства, який завдає непоправної шкоди іміджу нашої держави, та зупинив би процес перетворення України на міжнародного ізгоя.
Адже політичне протистояння та егоїзм двох політиків – не варті виїденого яйця й тих моральних, політичних та економічних втрат, яких від цього зазнають мільйони українських громадян.
Віталій Мовчан, адвокат, Центр правового аналізу і супроводження, спеціально для УП
