Мовне питання як інструмент зовнішньополітичного торгу
Ціна на блакитне паливо для України досягла в ІІ кварталі цього року рекордних 450 доларів за тисячу кубометрів. При цьому українська сторона не втомлюється наголошувати на несправедливості чинних контрактів із Газпромом та вустами вищих державних посадовців висловлює сподівання на якнайшвидший перегляд контрактів і встановлення економічно обґрунтованих для України цін на стратегічно важливий енергоресурс.
Щоправда, регулярне озвучення подібно до мантри власних сподівань, та не сприяє перетворенню бажаного на дійсне. Москва вже неодноразово демонструвала свою неготовність переглядати контракти без суттєвих зустрічних поступок із боку Києва в питаннях, що становлять інтерес для російської сторони.
Тривалий період після підписання славнозвісних Харківських угод 2010 року, представники російського владного тандему, очікуючи подальших переконливих кроків української влади на шляху до "братського єднання", активно лобіювали вступ України до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану. Проте, українська сторона висловлювала свою однозначну неготовність ставати частиною проросійського наднаціонального об'єднання, шукаючи при цьому альтернативні варіації співробітництва з Митним союзом у форматі "3+1".
Щоправда, подібні напівінтегративні пропозиції Києва, що залишали б для останнього простір зовнішньополітичного маневру, не знаходили підтримки в російській столиці. Так, малорезультативні двосторонні перемовини зайшли в глухий кут, оскільки сторони не могли дійти компромісу – кожна сторона вимагала преференції для себе, незважаючи на зустрічні побажання іншої сторони.
Офіційне обрання Володимира Путіна на президентську посаду в цьому році не дає вагомих підстав очікувати суттєвих зрушень у газовому питанні для України, за збереження існуючого статус-кво у двосторонньому діалозі між Києвом та Москвою.
Назріла необхідність іти на реальні поступки. І ця необхідність стосується, у першу чергу, України, яка сьогодні однозначно має значно слабшу позицію в порівнянні з російською. Адже Росія успішно запустила газопровід Північний потік і планує побудову Південного потоку.
Цілком можливо, що представники українського владного істеблішменту в якості поступки вирішили використати гуманітарне питання, свідченням чого може слугувати ініційований нещодавно мовний законопроект Ківалова-Колесніченко.
Очевидно, що українська влада сьогодні не може піти на реальні поступки Росії в економічній площині двосторонніх відносин – вступ до Митного союзу, приватизація російським бізнесом українських підприємств тощо. А відтак мусить поступитись в "нематеріальній" площині, у якій, власне, і лежить питання статусу та функціонування регіональних мов, ініційоване в гучному законопроекті. У першу чергу, російської мови.
Популярною є теза про те, що законопроект Ківалова-Колесніченко був ініційований задля мобілізації східного російськомовного електорату України та, водночас, дискредитації об'єднаних опозиційних сил, які, цілком прогнозовано для влади, виступили рішуче проти ініційованого законопроекту. Тим самим влада сподівалась затаврувати опозицію як націоналістично налаштовану по відношенню до російськомовного населення східних регіонів країни.
Попри логічність подібних аргументів, не можна не визнати, що використання владою такої стратегічної політтехнології, як мовне питання, аж за 5 місяців до парламентських виборів – виглядає дещо недоречним.
Адже потенціал агресії східного електорату ПР, якщо такий матиме місце взагалі, як наслідок "утисків прав російськомовного населення", – ризикує вичерпати себе вже найближчим часом, і суттєво не покращить позиції провладної політичної сили в східних регіонах.
Таким чином, розігрування сьогодні мовної карти в Україні можна пояснити саме прагненням владних еліт надіслати належний зовнішньополітичний меседж новому очільникові Кремля, засвідчити останньому готовність Києва йти на поступки – якщо не в економічних питаннях, то, принаймні, у гуманітарному блоці двосторонніх відносин.
Проте, відкритим залишається питання про результативність задумів Банкової.
Чи вдасться представникам української владної верхівки розчулити прагматичного Путіна мовними реверансами? Чи матиме це якийсь суттєвий вплив на газовий діалог із Москвою?
Якщо вірити українському прем'єрові Азарову, який на днях заявив про "готовність Росії розв'язати всі гострі питання російсько-українських відносин", то карколомні перемоги на східному фронті вже не за горами.
Руслан Кермач, спеціально для УП
