Вибори до Верховної Ради на місцях
Уже настав той час, коли всі політичні сили вийшли на низький старт виборчої гонитви, і кожен сподівається отримати найкращий результат згідно своїх можливостей.
Проте, які б не були сподівання політиків, результат на виборах до ВР у 2012 році залежатиме передусім не від кількості хрестиків за їхню силу чи прізвище в бюлетені, а від злагодженості та вміння суспільства й опозиційних сил протистояти державному апарату підконтрольному ПР, з його вмінням зловживати своїми посадовими можливостями та вести тіньову боротьбу з опонентами.
Очевидно, що для перемоги Партія регіонів та її сателіти мають якось "домалювати" собі результати, неспівставні з реальним волевиявленням громадян.
Ціль зрозуміла. А от тактика залежатиме від регіональної специфіки, зокрема, готовності територіальних громад захищати свій вибір.
У своєму бажанні "малювати", режим стикнеться з різною регіональною специфікою, яку, умовно, можна узагальнити в три різних макрорегіона. І до кожного з них застосовуватимуться свої, індивідуальні підходи та методи контролю.
Перша зона впливу
До першої зони впливу слід віднести ті регіони, де ще донедавна існувала широка верства громадян зачарованих обіцянками про "покращення життя вже сьогодні"; нині ця верства сильно "схудла".
Сюди також потрібно додати ті адміністративно-територіальні одиниці, де в чиновницьких кріслах уже давно засіли бувалі, закоренілі провладні лакеї, які готові прокручувати будь-які афери та махінації задля залишення біля тієї омріяної годівнички, з якої вони живляться останні роки. А якщо до цього всього додати ще й фінансову спроможність рекламної компанії в поєднанні з тотальною фальсифікацією – маємо відмінний результат.
Тобто всі інгредієнти для малювання результатів тут уже є, окрім хіба що реальної підтримки населення.
Проте, ця проблема не надто загрозлива для влади, з огляду на, поки що, відсутність готовності людей у цих регіонах активно захищати свій голос.
Саме тому, до дня виборів опозиція має вкласти максимум зусиль, агітуючи цих людей не так голосувати за себе – як не голосувати за ПР та боротися за свій власний вибір.
Друга зона впливу: територія нестабільності
Тут ситуація дещо складніша. У другій зоні впливу ПР уже не може покладатися на всеохоплюючий провладний чиновницький стрижень та на бодай якусь більш-менш вагому підтримку місцевої громади. Але все ж таки, люди тут, хоч і вже суттєво радикалізовані по відношенню до нинішньої влади, проте реальної загрози фальшуванню виборів у своїй більшості протиставити ще не можуть.
Виходячи з наявних обставин та специфіки місцевого населення, на таких теренах, – переважно центральна Україна – ПР робить ставку на три фактори: фальсифікація, багата реклама та пошук у тих місцях, де їх ще нема, авторитетних персон серед громади, які виконуватимуть роль рупора в руках синьо-білих.
Причому, досвід останніх місцевих виборів показав, що не обов'язково така авторитетна особа має бути членом ПР. Це зумовлено, м'яко кажучи, не дуже позитивним сприйняттям представників провладної партії в очах населення регіону. А, отже, щоб не дискредитувати "авторитета", який ще може знадобитись в майбутньому, в очах громадськості – приймається рішення, що він буде таким собі агентом під прикриттям із синьо-білою стрічкою за пазухою.
Найчастіше такі агенти позиціонують себе як незаангажовані, щирі особистості, які в результаті глибоких роздумів та на основі власного багатого життєвого досвіду зробили один-єдиний правильний висновок: "Тільки команда проффесіоналів зможе врятувати країну".
Але зрозуміло, що реальним каталізатором для місцевих ватажків у запряганні такої риторики є лише власні корисні мотиви. Спектр цих мотивів не знає кордонів – від страху втратити займану посаду, до отримання дозволів на незаконне будівництво в центрі міста з руйнацією житлових будинків.
Із всюдисущою рекламою все зрозуміло. Використовуючи владний ресурс та будучи головним олігархічним кланом в України, ПР як бур'ян глушитиме всі намагання опозиційних сил донести свої програмові засади до громади через ЗМІ на місцевому рівні.
Якщо зміст інформаційного простору в місцевих ЗМІ, які на пряму залежні від органів місцевого самоврядування та держадміністрації в передвиборчий період передбачити не складно, то на рекламні фірми, друковані видання та інші джерела інформації та пропаганди, які знаходяться в приватних руках, для висвітлення лише "потрібної" інформації, доведеться чинити шалений тиск. На зразок того тиску, який чиниться щороку перед кожним 14 жовтням на транспортних перевізників по всій Україні, коли націоналісти організовано з'їжджаються до Києва, аби відсвяткувати свято Покрови.
На додаток, уже зараз спостерігається масове перекриття кисню опозиційному підприємництву. Податковою, пожежною, санстанцією, СБУ, прокуратурою взято "на опрацювання" абсолютно всі комерційні структури, благодійні фонди, навіть громадські організації, які хоч якось пов'язані з опозицією та можуть скласти бодай мізерну противагу провладному фінансовому ресурсу в передвиборчий період.
Що до фальсифікації, то вона тут чатує виборчі бюлетені на кожному етапі їх проходження до ЦВК.
Те що не вдалося, за різних причин, зробити у ДВК, успішно "підмазується" в ОВК. А якщо в складі ДВК чи ОВК якимось дивом опинився "незручний" колега – його просто шляхом голосування або навіть силою витворюють за межі дільниці. Приклад – місцеві вибори у Вишневому.
Як показала практика останніх позачергових виборів по Україні, судове оскарження таких протизаконних дій теж навряд матиме результат, з огляду на тотальну підконтрольність судової гілки влади особисто Януковичу.
За таких умов опозиція має максимально ефективно організувати процес спостереження, щоб готовність великої кількості народу цих регіонів до дій не була змарнована. Спостерігачі та члені ДВК/ОВК від опозиції мають бути добре проінформовані та проінструктовані, їх має бути не один-два на дільниці, а достатньо для того, щоб провладний голова ДВК/ОВК тричі подумав, перед тим як вдаватися до фальсифікацій.
Треба, щоб активісти розуміли: головна їхня мета – це не отримати ікс гривень за роботу у ДВК, а захист свого власного голосу та голосу своїх близьких.
Третя зона впливу або "лінія фронту"
Проведення виборчої компанії в адміністративно-територіальних одиницях на цій території для ПР є таким собі "тест-драйвом" на виверткість, уміння досягати потрібного результату всупереч кардинально протилежним настроям місцевого населення. Тут нинішня влада стикнеться не тільки з її повним світоглядним не сприйняттям, але й із суттєвим бажанням місцевого населення активно й організовано боротися проти діючого режиму, навіть перед виборами та без прив'язки до виборчих фальсифікацій.
У такі гарячі точки ПР зазвичай делегує своїх найкращих віртуозів та ілюзіоністів, які пройшли не одну виборчу компанію й можуть похизуватися не абияким досвідом ведення підкилимної боротьби.
Але, незважаючи на майстерність когорти "професіоналів" у проведенні виборів "в темну", не дивлячись на потужну матеріальну базу з її рекламною спроможністю чи навіть на злочинно структуровані за змістом силові структури – тут територіальні громади вже готові, тією чи іншою мірою, відстоювати свій законний вибір.
Така готовність місцевої громади до всілякого повороту подій була яскраво проілюстрована на останніх місцевих виборах в Україні.
Радикальність, дієвість і стійкість місцевих активістів дали свій результат. Коли на членів виборчих комісій чинився постійний тиск із боку влади, яка змушувала їх фальсифікувати результати виборів, громадські активісти зуміли максимально, наскільки це дозволяє закон, своїм контролем забезпечити відповідність результатів виборів реальній волі людей. Як наслідок, виборча кампанія ПР по узурпації місцевого самоврядування на західних теренах України провалилася.
Виявилось: щоб зупинити владний бульдозер безчинства – потрібно було лише об'єднатися та перейти від нарікань до дій.
Висновки
Незважаючи на те що з кожним днем дедалі більше українців починають усвідомлювати те, що нічого просто так не дається, та розуміти, що за свої соціальні й національні права потрібно боротися навіть у незалежній країні – залишилось ще дуже багато роботи, щоб наблизити ситуацію в умовній першій зоні впливу ПР до третьої.
Але контратака української нації лише розпочинається, і це очевидно. Якщо раніше територіальним центром опору владній диктатурі вважалися західні терени України – то зараз це ядро народного спротиву, значною мірою, змістилося поближче до схилів Дніпра, і надалі продовжує свій рух у східному напрямку.
Україна прокидається.
Це вже не приховати навіть за проплаченими ефірами й псевдодемократичним замилюванням очей громадськості. Вогнища народного спротиву сьогодні спалахують на все нових і нових українських землях. Де ще вчора й думки не можна було припустити про якусь масову конфронтацію українців із нинішньою владою – там уже сьогодні серед простого люду на базарах, на вулиці, у транспорті чи на кухні відкрито лунають антирежимні гасла й заклики до боротьби.
Щоб цей перший вранішній промінь виріс у справжній світанок, кожен активний українець має докласти максимум зусиль, щоб по всій Україні люди не тільки були готові голосувати проти діючого режиму, але й до останнього захищати свій голос.
І тоді жодні гроші, схеми та банальні фальсифікації не допоможуть цій владі знову отримати "свій" парламент!
Ігор Степанченко, аналітична служба ВО "Свобода", депутат Сквирської райради, спеціально для УП
