Дорога до храму: народ є владою чи тільки її джерелом?

До цього часу жодна політична сила обґрунтовано не пояснила, чому при падінні рейтингу влади не спостерігається відповідного зростання рейтингу опозиції.

В народі відповідь лаконічна – всі вони однакові. Однакові, бо не йдуть тією дорогою, що веде до храму. А храм – це суспільно-політичний устрій, в якому держава для людини, а не навпаки, як це є в Росії чи, в м’якшій формі, на Заході.

В усі часи науково-технічний прогрес призводив до зміни соціально-політичного устрою. Кінець ХХ століття дав 80% відкриттів, зроблених людством за всю його історію. А найпередовіша на сьогодні ліберально-демократична система започаткована ще понад 200 років тому за абсолютно інших можливостей зв’язку та комунікацій.

Попри всю свою гнучкість і здатність еволюціонувати, ліберально-демократичний устрій у своєму вертикальному виконанні, покликаному до життя формулою "народ є джерелом влади", вичерпав свій ресурс і вступив у протиріччя з сучасним науково-технічним рівнем.

Протиріччя полягає в тому, що сучасні науково-технічні досягнення використовуються вже не всією спільнотою і не на її користь, а купкою обраних. Монополії, олігополії, зрощення великого бізнесу з владою, нерівномірний розподіл матеріальних благ, що загострює ситуацію в розвинутих країнах Заходу, в Україні набрали гіперболічного значення.

На Заході ситуація ще більш-менш вирівнюється громадянським суспільством, яке в Україні неможливе, бо громадянське суспільство – продукт психокультури найманого працівника, а не самодостатнього господаря.

Пояснення цієї різниці в психокультурах можна привести з порівняно недавніх часів – коли європейці ходили в кріпаках, українці ходили в козаках. Але коріння куди глибше і сягає часів переселень народів.

Урало-Каспійські ворота вели прямо в українські землі. З великої кількості племен і народів, що проходили Україною, тут залишалися лише ті, хто не хотів залежати від вождя, а покладався винятково на себе, тобто хотів бути сам собі паном.

Хліборобство таку можливість давало. А це означає, що українська нація творилась не навколо одного ядра, а навколо багатьох автономних центрів, з представників багатьох народів. Це і пояснює розмаїття української культури, інтровертний індивідуалізм, доброзичливе ставлення до іноземців, свободолюбивість, як, зрештою, і вроду жінок. Україна єдина.

Єдина не на рівні племені, а на рівні психокультури. Фактично українська нація формувалась, якщо користуватись теперішньою термінологією, як політична – з об’єднавчою базою "сам собі пан".

Змінити психокультуру нації, яка селекційно формувалася тисячоліттями, неможливо. На відміну від таких українських правителів як Мазепа, Ющенко і Янукович, Гітлер і Сталін це розуміли. А тому організували геноцид. Гітлер – Голокост для євреїв, Сталін – Голодомор для українців.

Євреї, які через історичні обставини навчились опановувати владні вертикалі інших країн, у кінцевому результаті опанували б і владну вертикаль Третього Рейху. Це і стало причиною Голокосту.

Українці, котрі ніколи не визнавали вождизму, були чужорідним тілом у створюваній Сталіним імперії казарменого типу, а тому були приречені ним на геноцид. Невипадково після війни Сталін зробив ставку на звиклих до покори і компенсаційної величі росіян.

Для сьогоднішньої влади, зрештою, як і для будь-якої попередньої, політика є брудна, а не тонка справа. Відповідний і добір виконавців, які надувають щоки, щоб залякати народ, а вже через страх привести його до покори.

Та даремно опозиція закликає народ не боятися. Народ і без її закликів цієї влади не боїться.

Нація на даному історичному етапі переживає процес переосмислення ціннісних дороговказів. Закінчується ера романтизму та покликаної ним до життя політичної тріскотні і демагогії, а натомість дуже швидко утверджується реалізм. Незабаром нація чітко поставить владі вимоги і виставить рахунок.

А тим часом через те, що українська нація архетипічно не сприймає владної вертикалі, особливо в її московському виконанні, де гідність людини приноситься в жертву ієрархії (з цього приводу Іван Дзюба сказав: "Я був більше радий, коли мене звільнили з посади міністра культури, ніж тоді, коли мене звільнили з тюрми"), владна вертикаль все більше опановується представниками нацменшин.

Оскільки табачники з саломатіними, як і азарови з колесніковими не хочуть, а радше психологічно не спроможні влитися в психокультуру української нації, маємо на виході результат: "один в луг, а другий в плуг". Бо сама нація до них може пристосуватися лише на рівні "тушок". Але яка користь нації з ялової худоби в політиці?

Всі ми тільки виграємо, якщо за весла козацької чайки візьмуться козаки. Недотримання цього принципу в сьогоднішній Україні призвело до зубожіння всього народу, а не тільки української нації, і до розкоші розбагатілих в неприйнятний для психокультури господаря спосіб олігархів.

На наступних виборах питання мови працювати не буде. Наживка у вигляді "гречки" може бути успішно подолана переходом від формули "народ є джерелом влади" до формули "народ є владою".

Технологічне обґрунтування просте: в час Інтернету і всеохопного зв’язку потреба в делегуванні своїх повноважень народом окремим особам відпала. Настав час всеохопного народовладдя. Такий підхід не тільки нейтралізує технологічні викрутаси з виборчим законом, але й переводить ці викрутаси у площину їх використання на користь народу.

Для впровадження всеохопного і глибинного народовладдя може бути продуктивним використання технологічної помилки чинної влади, пов’язаної з запровадженням мажоритарної частини виборів.

За сьогоднішньої системи "народ є джерелом влади" кандидати в депутати будуть доводити частіше матеріальним підкупом, хто з них краще захищатиме (від кого? хіба від них самих!) інтереси виборців.

В системі "народ є владою" виборець прикидатиме, котрий кінь краще попре плуга. Тобто, на таких виборах змагання будуть проходити між двома системами: "народ є джерелом влади" і "народ є владою".

Узгоджений список кандидатів у депутати від опозиції по мажоритарних округах є добрим першим кроком у потрібному напрямку. Другим і вирішальним кроком має стати узгоджене доручення від опозиції, наприклад, партії "Громадянська позиція" виступити в ролі ідеологічного координаційного центру з роз’яснення формули "народ є владою".

Саме під цим гаслом мають виступити всі мажоритарні кандидати від опозиції. Таким чином обрана партія вже за фактом виступить як представник об’єднаної опозиції.

З іншого боку, такі партії, як "УДАР" і ВО "Свобода", змагаючись між собою в системі "народ є владою", теж будуть сприйматись, а що ще важливіше – діяти в наступному парламенті як об’єднана навколо формули "народ є владою" опозиція – проти формули "народ є джерелом влади".

Те, що треба міняти саме систему, а не сподіватися на прихід чесної влади, як цього вимагає формула "народ є джерелом влади", незаперечно. Бо в середовищі депутатів все ще живе татаромосковське переконання, що аморальність влади – це нормально, що коли вдалося залізти на державний подіум, варто цим скористатися і накрасти на все життя.

Таке переконання, якого давно позбувся Захід, в Україні не помре своєю смертю. Система ж "народ є джерелом влади", використовуючи сучасні науково-технічні можливості, ставить усю чиновницьку рать, причому в режимі онлайн, під контроль роботодавця, тобто народу. Помінявши таким чином "поле бою", опозиція вибиває з-під ніг влади всі її технологічні заготовки.

Про бездержавність української нації можна почути доволі часто. Але жодного пояснення на предмет того, як вдалось бездержавній нації освоїти територію, котра порівняльна з територією всієї Європи.

Адже землі до Кавказу освоєні і заселені українцями. Поляки з цього приводу говорять, що українцям плугом вдалось досягти більшого, ніж їм шаблею. Вся сила українців в горизонталі – Україна в кожному дворі, в кожній хаті, в кожній душі, бо Україна – це і є природна сутність вільної та гордої людини.

Сила вертикалі позірна. Вертикаль валиться, якщо тектонічна плита – народ, на якій вона вибудувана, починає рухатись. А якщо це імперія, де тектонічних плит багато і вони починають розходитися, вертикаль летить у вогняне пекло. Так сталось з вертикаллю Совєцької імперії, так, в час пізнього Путіна, станеться з Російською.

Нинішня українська вертикаль нагадує сіамських близнюків, що зрослись так, що їх розділити неможливо, бо мають спільну кровоносну систему. Одна частина вертикалі – владна, друга – корупційна.

Лише горизонтальна Україна може покласти край цій сіамській потворі.

На сьогодні нема певності, що опозиція готова йти у владу, щоб служити народові, а не панувати над ним. Зате не підлягає сумніву, що на наступних президентських виборах саме формула "народ є владою" буде вирішальним аргументом для перемоги.

Василь Якуб’як, підприємець, спеціально для УП