Обережно, провокація!

Понеділок, 28 травня 2012, 10:03
для УП

Ми стали свідками чергової бійки та скандалу в Верховній Раді. На цей раз з приводу української мови.

На мій погляд, мала місце чистої води провокація. Адже: чи могли регіонали та їхні союзники прийняти закон про мови? Однозначно могли б. І нічого їм би не завадило.

У діючої влади для цього є більшість. Слухняна та дисциплінована. І коли цій більшості дійсно потрібні голоси, то вона витягує в парламент навіть тих своїх депутатів, які роками там не з’являються.

Чи могли б насправді опозиціонери силою завадити провладним депутатам прийняти закон? Не могли б. Фізична сила тепер на боці влади. Це вже не раз було доказано. І кількість більша, і бійці жорстокіші та нахабніші, і відповідальності ніхто не боїться.

До речі, деякі відомі бійці-регіонали, які ймовірно тільки для таких випадків відвідують ВР, не приймали участі у бійці. Можна тільки уявити, як їм руки чесалися, та якого задоволення вони позбулися через те, що "режисери" цього разу не задіяли їх у ролику, який облетить весь світ.

Якщо провладна більшість могла прийняти закон, але не прийняла його, то значить не хотіла приймати і іншого пояснення немає.

Якщо законопроект вносився з тим, щоб його не приймати, то це й була справжнісінька провокація. Така ж сама, як і провокація на 9 травня минулого року у Львові. Всі наперед знали свої місця і ролі. Всі знали, якого результату потрібно досягти.

Спитаємо себе : навіщо провокація? Думаю, що це та стара пісня, яка вже не раз грала на руку представникам діючої влади. Вибори наближаються і найкращий спосіб притягти на свою сторону розчарованих виборців сходу і півдня – це знайти шляхи до нового протистояння з іншою частиною країни.

Раніше були мова і НАТО. НАТО відпало – залишилась мова.

Здавалося б, що дає таке протистояння? Як воно може збільшити кількість виборців? Але ж сказано, що "свій" ворог ближчий чужого друга. Свій – це той, який говорить тією ж мовою. А тут не тільки говорить, а готовий відстоювати її до крові.

За такого свого можна й проголосувати. Дарма, що у нього за спиною таке минуле, що мурашки по тілу… Та коли так складаються обставини, то голосувати за своїх – обов’язково, бо прийдуть чужі, що зазіхають на святе, на рідну мову, і силою нав’яжуть чужу – українську.

Стережімося провокацій. В спектаклі ж бо були задіяні не тільки представники влади а й ті, що вважаються українськими патріотами.

Натомість застосуванням сили до ініціаторів дійства опозиція зробила з них героїв, які захищають російську мову. Тобто опозиція допомогла їм досягти бажаного результату.

Втім, як не парадоксально, депутатська бійка дає нам надію. Надію, що майбутні вибори не будуть тотально сфальсифікованими. Бо тоді навіщо було владі збурювати суспільство, грати на його роз’єднання! Можливо під тиском Заходу влада не вдасться до повного фальшування народного волевиявлення? Хочеться вірити…

Олександр Мінович, для УП