Сидіть і не рипайтесь. Або: Чому скасування нічних поїздів – погана ідея для Януковича і Азарова
Щоразу, коли починається дискусія про доцільність "реформ" на вітчизняній залізниці, я нестримно хочу в Європу чи Америку. Де я не був, до речі, ніколи.
Зайти у славнозвісний супершвидкий експрес, один квиток на який коштує як моя офіційна зарплатня. Сісти у суперм'яке сидіння, відкинутись на суперкомфортну спинку й усвідомити: пасажирські залізничні перевезення – штука цінна, ба, навіть коштовна.
Й усіляким лузерам, неспроможним заробити на цю елітарну послугу, слід пересуватись електричками, а ще ліпше ховати свій нищебродський сором удома...
Можливо, тоді я збагну й логіку скасування запитаних, швидких і зручних нічних поїздів, що сполучали два головних міста мого життя – Львів і Київ.
З відкритих джерел про цю логіку відомо небагато. По-перше, низка заяв вельмишановних можновладців, які для пересування власних тіл на відстань до ста кілометрів надають перевагу автомобілям з мигалками, а більше ста – авіації, про те, що досить уже громадянам використовувати купейні вагони як готелі. Мовляв, уся Європа їздить удень і сидячи.
А відтак – по-друге – нічні поїзди обіцяють замінити швидкими й комфортними експресами "як у Європі", які домчать пасажира зі Львова до Києва усього лише за п’ять годин. Те, що раніше називалось "експресом", долало цей шлях за шість із половиною годин (і, до речі, половину його рейсів скасували через незадовільний, як вони висловлюються, "пасажиропотік").
Репресований нічний 91/92 – за вісім із хвостиком годин.
За покращення, звісно, доведеться трохи доплатити, але до цього вітчизняним пасажирам не звикати, адже "Укрзалізниця"" дбайливо підвищує ціни на квитки на 5-10% щокілька місяців.
Ви, певно, відчуваєте радість, не меншу за мою, від думки про те, що тепер поїздка експресом до Києва (Львова) й назад віджиратиме не тринадцять, а лише десять годин від світлового дня? Справді, експрес – найкращий варіант на випадок, якщо маєш у столиці справ на кілька годин. Документи заніс, візу забрав – і на поїзд.
А якщо вранці нарада? Якщо кортить із друзями побачитись, у музей чи на концерт сходити, просто погуляти в тіні каштанів? Правильна відповідь: резервуй готель.
По-третє, як недвозначно відповіли на офіційній Facebook-сторінці "Укрзалізниці" на запитання "чому скасовується 91/92 поїзд?" – "такі вагомі зміни… пов’язані з тим, що курсування поїзда № 91/92 Львів-Київ відміняється".
Він утонув. Нарікати на те, що щось там скасувалося, пасажири не мають морального права, адже, як нам мільйон разів було повторено, пасажирські перевезення в Україні нерентабельні.
Отже, держава їх дотує. А хто вас дотує, той і вирішуватиме, чи поїдете ви в поїзді вночі й лежачи, чи вдень і сидячи. І скільки вам це буде коштувати. А не хочете – їдьте автобусом, купіть авто, літайте літаками Коломойського.
Пропоную кілька відповідей на запитання "чому держава повинна дотувати пасажирські перевезення?". Можливо, жодна з них не наближає нас до Європи, шлях до якої, як ми всі вже давно зрозуміли, лежить через приватизацію "Укрзалізниці" донецькими філантропами та подальше впровадження принципів ціноутворення, успішно апробованих на внутрішніх авіалініях згадуваним у попередньому абзаці достойником.
Але це відповіді чималого прошарку українців, значна частина життя яких дотепер минала в поїздах. І думаю, що до думок, вимог і потреб цієї категорії "електорату" влада мала би прислухатись із міркувань якщо не совісті й здорового глузду, то хоча б інстинкту самозбереження.
Отже, державі варто дотувати пасажирські перевезення, бо…
По-перше, представники цієї держави так насмоктались, що, якщо не стравлюватимуть тиск, неодмінно луснуть.
Коли я чую про "собівартість перевезення пасажира в купе на рівні 100 доларів", завжди хочеться запитати, з урахуванням якої ставки відкату розрахована ця цифра.
Всі, хто колись мав нагоду познайомитись із системою постачання "Укрзалізниці" (я в тому числі), мали б зараз весело всміхатись разом зі мною: відкати там легендарні.
Доводилось чути про випадки, коли відкат становив від 50 до 90% сплаченої суми. В такий спосіб купується все – від коліс і рейок до гидотної мінералки та вафель "Артек".
Від п’яти до дев’яти гривень із кожної бюджетної десятки повертається до кишені чиновника. Ці речі настільки очевидні й загальновідомі, що їх давно не намагаються ані приховувати, ані заперечувати. Хіба що картинно борються – невпинним удосконаленням антикорупційного законодавства і тому подібним парламентаризмом.
Відомо, що секрет довголіття режимів, збудованих на корупції – здатність ділитися з народом або, крадучи, залишати бодай трохи "на розплід".
Я впевнений, що, якби система відкатів на залізниці була навіть не повністю, а бодай частково згорнута, пасажирські перевезення враз стали б значно рентабельнішими. Але ж наша влада хоче однією рукою доїти корову, а іншою смажити вирізаний з неї стейк.
По-друге, іммобілізація громадян – це потенційна загроза. Можливо, якась збочена логіка підказує владі, що, якщо змусити "електорат" не рипатись без крайньої потреби, ним буде легше керувати. Та насправді це стимулюватиме регіоналізм у геть не вигідних для чинної влади формах.
Мешканцям західних областей буде і дешевше, і швидше з’їздити (ба, навіть злітати!) до Кракова, Варшави, Праги чи Будапешта, аніж до власної столиці. Відповідно, й мешканцям прикордонних із Росією областей стане ближче до тамтешніх великих міст.
Дотепер буденна поїздка Львів-Київ, Харків-Київ чи Дніпропетровськ-Київ перейде в розряд "геморойних", на кшталт подорожі до Криму влітку.
У перспективі, звісно, це станеться не за один і не за два роки, тож чинна влада навряд чи доживе, транспортно ізольовані регіони неминуче ізолюватимуться й ментально.
Завдяки інтернету та іншим сучасним комунікаціям цей процес не буде надто драматичним і руйнівним, та в усякому разі навряд чи це рух у напрямку потрібному українській нації.
Якби ми не були цілковито впевнені в тому, що націєтворення не належить до сфери наукових інтересів професора Януковича та академіка Азарова, можна було б навіть припустити, що це робиться навмисно з міркувань divide et impera.
Такій різнорідній країні, як наша, внутрішній туризм життєво необхідний. Поїзд №91/92 та йому подібні, скасовані легкою рукою донецького найманця, зробили значно більший внесок у націєтворення, аніж усі державні органи разом узяті.
Адже завдяки їм львів’яни, одесити, закарпатці, кияни, харків’яни поступово ставали одне для одного не чужинцями, а людьми, що живуть на відстані однієї ночі в поїзді та пари сотень гривень. Це не звільняло від упереджень автоматично, але давало, принаймні, шанс їх позбутись.
По-третє, жваве транспортне сполучення пожвавлює й рух грошей. Автор не є великим знавцем економічних теорій, але добре пам’ятає останню поїздку з родиною до Одеси на вікенд. Звідти ми привезли море вражень, а там залишили пару сотень доларів, які навряд чи були б витрачені, якби ми залишились удома. Тобто, були б, але не на кафе, сувеніри та квитки в музей.
Звісно, з висоти нафтової вишки за $400 мільйонів особливої різниці між людьми, які їдуть до іншого міста на вікенд у купе фірмових поїздів і везуть туди свої $200, і тими, хто заощаджує на всьому й обирає найдешевші варіанти проїзду, не розгледіти.
Від "покращення" постраждають і ті, й інші – наприклад, скасовано поїзд Ковель-Чернівці, головною цільовою аудиторією якого є студенти, що їдуть на навчання й додому. Ну, це їхні проблеми, сиділи б у своїх Чернівцях або Коломиї і не перлися вчитись далеко від хати.
Натомість, пасажирами відносно дорожчого 91/92, як і його скасованих аналогів, були люди платоспроможні, готові доплачувати за комфорт відчутну, але не спекулятивну суму.
Дискусії навколо нещодавньої реформи транспортної системи у Львові засвідчили, що саме середній клас найспокійніше сприймає незручності, якщо вони тимчасові та раціонально виправдані.
А от із толерантним ставленням до ідеї руйнування найзручніших елементів інфраструктури, яке супроводжується поясненням "До уваги пасажирів! На прохання облдержадміністрацій Рівненської та Волинської областей у новому графіку руху поїздів на 2012-2013 роки передбачена зміна маршруту курсування поїзда №91/92 Київ-Львів (з Києва – о 16:40, у Львові – о 05:43)", якось не склалося.
По-четверте, позбавляти людей гідності – небезпечно. Влада в нас, авжеж, така, яку ми самі собі обрали, а держава – яку збудували. Та все ж не можу визнати заслуженим те приниження, яке супроводжує українця повсюди: на вулиці, в крамниці, в лікарні, у школі, а особливо під час контактів із державними органами, починаючи від жеків і закінчуючи податковою.
Поїздка у пристойному нічному поїзді за стерпні гроші, із відправленням і прибуттям у зручний час та можливістю нормально поспати на умовно чистих простирадлах, була одним із небагатьох випадків, коли людина могла відчути повагу до себе з боку державної установи.
Тепер до необхідності платити хабарі, вислуховувати хамство, гаяти час у безглуздих чергах за ідіотськими бюрократичними цидулками, доводити всюди, що ти не верблюд, додався ще один пункт.
Фокус із "заведи козу – виведи козу", який так любить наша влада, цього разу не спрацює.
Можливо, в перші кілька разів демонстративне скасування щойно впроваджених ідіотських законів чи обмежень "на догоду громадській думці" справді додавало очок команді Януковича-Азарова, але після епопеї з переведенням часу це лише смішить.
Позаяк революційне "покращення" у пасажирських перевезеннях було якимось чином приурочене до "Євро-2012", найрозумніше було б по завершенні чемпіонату повернути старий розклад і зайнятись, наприклад, спорудженням якісної колії, яка б витримала справді швидкісні сучасні поїзди.
Що буде, якщо обіцянка Миколи Яновича "доручити вивчити це питання" не потягне за собою жодних дій, і новий розклад руху поїздів залишиться в силі? Нічого не буде. Просто чергова прикрість, якої більшість не помітить, а меншість переживе.
Чинна влада таки віртуозно навчилась дозувати капості, зупиняючись або швидко даючи задній хід щоразу, коли чергове "покращення" загрожує їй негайними негативними наслідками.
Чуйка на ці наслідки в неї видатна. Зате щодо всього, що стосується довготермінової перспективи, – цілковита сліпоглухота. Можливо, це тому, що ця влада не має довготермінової перспективи?
Отар Довженко, для УП
