Про поводирів і казкарів
Коли слухаю Арсенія Яценюка з приводу того, як він легко, немовби шовком шиє, розповідає про майбутню перемогу опозиції восени на парламентських виборах, про те, як фронда негайно влаштує імпічмент Януковичу, віра в правдивість сказаного в’яне, як цвіт на сонці.
Тим часом, Арсеній Петрович заливається, наче соловейко на калині. Приміром, він і оком не змигнувши, вже говорить про триста голосів опозиції в новій Верховній Раді. Про те, що їхню політичну силу підтримають навіть ті, "хто обирається по мажоритарці від влади".
Слухаєш це все і думаєш: він що, з хмари впав, чи так замріявся, що набудував повітряних замків, куди вже нас усіх розселяє?
Хіба пан Яценюк не знає, що владу йому так ніхто не віддасть. Недаремне ж донецькі братки заковували Україну впродовж двох із лишком років у кадровий залізобетонний кооператив, на чолі із своїм паханом-завгаром.
У державі практично не діють закони, судова влада на побігеньках у кримінальної камарильї. Виконавчою гілкою влади давно вже підмітають усі державні засіки на користь донецького клану.
Європа намагається щось заперечити, але на неї зважають, як на шамотіння беззубої бабусі на печі. І далі на свій лад братки правлять, як дідько болотом.
Іще де ті вибори, а вже на свій лад покроїли вони під себе виборчі округи. Пригодовують тих, хто у день виборів буде подавати автобуси під під’їзди будинків і на певні сільські вулиці, буквально з бияками зганятимуть усіх до салонів авто, вестимуть під виборчі дільниці.
Дорогою вручать по сотні-другій гривень на брата чи сестру, розкажуть, як і за кого належить голосувати. Проконтролюють, аби кожен ставив галочку саме там, де їм потрібно.
І все це буде називатися "вибором народу". Бо нинішня влада вже давно перейшла рубікон і моралі, і права. Вона добре засвоїла одне єдине правило на всі випадки життя: переможців не судять…
А Яценюк тим часом величається, як молода на весіллі. Мовляв, опозиція тепер така кріпка, як ніколи. Та ми їх… шапками закидаємо.
Однак, усе виходить поки що навпаки. Ось приклади з життя.
У березні нинішнього року відбувалися вибори голови Обухова, під самим носом в опозиції. Хто переміг? Регіонал. Набрав 38,6 відсотків голосів. Представник партії "Батьківщини" – 21,8.
Різниця в 16,8% включає в себе все – добір кандидата, ведення агітаційної роботи і, насамперед, використання владного ресурсу.
Хочуть в це вірити в "Батьківщині", "Фронті змін", чи ні, але, думаю, що в цілому такий результат може бути в більшості виборчих округів нині.
У влади, будьте певні, вистачить і синіх джемперів, і кубових спідниць, щоб за цими ознаками запускати "каруселі" та всякого роду інші підступні технології на виборчих дільницях із тим, аби неодмінно нав’язати лише своїх обранців. Яких Яценюк із Турчиновим ніколи не дочекаються в так званому опозиційному таборі.
Але коли врахувати, що там же, в Обухові, представник партії "УДАР", зайнявши третє місце, набрав 17,7 відсотків голосів, то це однозначно доводить незаперечну істину: владу можна і потрібно перемагати.
Що, до речі, залюбки могло б статися і в тому ж таки містечку, на південь від Києва. Якби опозиціонери заздалегідь домовилися про єдиного кандидата.
Іще більш переконливим аргументом за те, що влада буде йти напролом, ігноруючи будь-які правила й закони, доводять факти із виборів голови сільської ради Погребів Броварського району та голови міста Вишневого Київської області.
У першому випадку, як відомо, перемогу опозиціонера просто таки відмінили після підрахунку голосів, абсурдним, позбавленим будь-якої логіки рішенням суду, який не побоявся виписати в своєму вердиктові: вибори визнати такими, що не відбулися через те, що нібито "на деяких вулицях села було відсутнє зовнішнє освітлення…".
Це все одно, якби вказати, що вибори не чинні, через те, що на небі того вечора не було видно зірок…
У місті Вишневому – супутнику Києва, зусиллями влади волюнтаристськи, протиправно було знято з виборчих перегонів усіх кандидатів від опозиційних сил. У виборчому списку залишилися тільки представники Партії регіонів та ряд "технічних" кандидатів. Зрозуміло, хто тут знову прийшов до влади.
Подібне за цим же сценарієм відбувається в ці дні і на виборах сільського голови в Софіївській Борщагівці, яка межує з київськими висотними будинками.
Тут 2 травня з виборів зняли опозиціонера, давши "зелену хвилю" представнику Партії регіонів.
Чи не про це нині має в усі дзвони бити опозиція? А на заколисувати себе рожевими мріями про триста голосів у наступному парламенті, про блискавичний імпічмент для Януковича.
Де ґрунтовний аналіз того, що та як відбувається на проміжних виборах (довиборах) у регіонах? Які механізми використовує влада для того, щоб зухвало не допускати до виборів кандидатів опозиції? Хто цим займається? Які вони обіймають посади, як їхні прізвища?
Про це мають знати усі, щоб кожен наступний знав: порученцеві влади не вдасться нашкодити і залишитися невидимкою. Про його неправомірні діяння стане відомо всім. А завтра прийде нова влада і за це все його запитають сповна.
І подібне повинно стосуватися всіх – членів окружних і територіальних виборчих комісій, судів, юристів, які працюють на владу. Правоохоронців, які перевищують свої повноваження щодо неправомірних утисків опозиції.
Головна зброя фронди – гласність. І вона полягає не в тому, щоб оспівувати кожне чихання новоявлених вождів, а витягувати на світ Божий за вуха тих, хто грубо порушує закони і Конституцію, увіковічнюючи владу братків.
Чому народні депутати від опозиції, яких більше сотні, воронячими зграями літають лише під стіни Качанівської в’язниці й назад, начебто там нині вирішується доля України.
Якщо вони вже проморгали, дали змогу владі арештувати, доправити до тюремної камери свого лідера, то тепер навряд чи допоможе навіть цілодобова вахта під мурами острогу. Скигління про несправедливість теж не допомога справі.
Владу треба перемагати на кожному кроці. На кожній виборчій дільниці, у кожному селі і місті. Тільки тоді буде толк, лише це принесе перемогу.
В Обухові, наприклад, переможець набрав лише 4,6 тисяч голосів виборців. Якби опозиція за будь-яку ціну хотіла взяти верх в цьому ключовому райцентрі Київщини, її народні депутати за дві доби, не мандруючи на витрішки в Харків, а працюючи в цьому місті, могли б обійти всіх цих людей і в приватних розмовах переконати не голосувати за представника партії влади.
Але ж подібне потрібно було придумати, організовувати. Ще важливіше, щоб народні депутати навчилися елементарному – зустрічатися, розмовляти з людьми. Переконувати. І не грішми, ні, словами, аргументами.
Ви думаєте, вони вміють це?
Навіть ті, хто залишилися в обоймі БЮТу розучилися, відвикли спілкуватися з простими людьми. Ось перед мікрофонами, телекамерами, на трибуні – вони переконливі, як цуцик на прив’язі. А стають перед людьми – ганьба і сором.
Бо публічно можна говорити про все взагалі і ні про що реальне. А тут потрібно відповідати, та ще й око в око, на просте, але конкретне запитання: яка, приміром, у тебе, депутате, заробітна плата?
Ага, якщо загалом, із беззвітними, то виходить тридцять тисяч гривень на місяць? А ось у мене, скаже виборець, ледве-ледве дві виходить… А он у моїх сусідів, котрі мешкають і зліва, і справа – всі без роботи? То як нам, скажіть, будь ласка, жити? І за кого голосувати, кому вірити?
Я тому вже не раз кажу, що нинішня так звана парламентська опозиція, яка складається переважно з паркетних генералів, замаскованих бізнесменів, давно вже забула дорогу в народ. Одірвалася від нього. Боїться його. А тому і в людях немає ніякого авторитету.
Вона давно вже вся сидить під спідницею головної квочки – пані Тимошенко. А прибрали квоктуху – розсипалася рать. Не знає, як зорганізуватися.
А нові керманичі поки що творять казки про те, як вони будуть регіоналів перемагати, Януковичу імпічмент оголошувати.
Влада тим часом, робить своє – накатує технології проведення безальтернативних виборів, способом усунення конкурентів із виборчих округів.
Чи мають у так званій об’єднаній опозиції бодай найменшу уяву, як цьому зарадити? І чому не прийшли на поміч конкретним людям у Вишневому, Софіївській Борщагівці?
Що цьому завадило? Чи, нарешті, взяли тут під контроль усі наступні вибори, які ще мають відбутися? І вибори голови Києва насамперед?
…Брати участь у виборах – означає грати проти влади на її полі та за її судівства. Тут потрібна сильна команда і не казкарі на чолі.
Олександр Горобець, спеціально для УП
