КОД без коду, або як перемагати

Нині опозиція знову об’єднується, але чи довіряє їй суспільство після розчарувань 2002, 2005, 2006-2007років?

Опитування громадської думки показують, що з 2007 дві найрейтинговіші опозиційні сили – партія "Батьківщина" та "Фронт змін" мають сумарно лише 30% і це фактично на 15% менше, ніж результат опозиції на позачергових виборах до Верховної Ради.

Відсоток розчарованих дуже великий і це видно з бажання виборців або голосувати за нові більш радикальні сили (ВО "Свобода"), або взагалі проігнорувати вибори.

Відчувається розчарування і в біло-блакитному таборі, про що свідчить падіння рейтингу Партії регіонів з 35 до 20% і менше.

Власне, результати президентських виборів 2010 показали існування запиту на так звану "третю силу", що підтримує реформи та модернізацію і прагне захищати інтереси середнього класу.

Такою силою була на початку свого короткого існування "Сильна Україна", що доводять результати Сергія Тигіпка на президентських виборах-2010, коли він отримав 13% у першому турі.

Нині ця партія злилася з Партією регіонів і фактично зрадила своїх виборців, які згодом поділилися між двома таборами. За даними "Національного екзит-полу-2010", 42,7% виборців, котрі в першому турі голосували за Сергія Тигіпка, в другому віддали свої голоси Юлії Тимошенко. 41,7% виборців – Віктору Януковичу.

Сьогодні ці виборців так само прагнуть голосувати за "третю силу", але деякі з них розчарувалися в політиці, остаточно втративши довіру до існуючих партій і політиків.

На жаль, опозиція не робить жодних кроків назустріч цим виборцям, аби повернути собі їхню довіру, або принаймні заохотити їх не голосувати за партію Віктора Януковича.

Якщо запитати людей на вулиці, що таке КОД, то переважна більшість опитуваних не зможе розшифрувати цю назву – Комітет опору диктатурі. Тож що має вчинити Комітет, щоб розшифрувати свій код?

Взагалі-то, варто переглянути назву, бо КОД нікому нічого про себе не говорить. Натомість українці мають деякі важливі для себе орієнтири.

Так, більшість громадян позитивно ставляться до євроінтеграції, причому вражаючим є те, що навіть на Донбасі та в Криму молодь підтримує євроінтеграційний шлях.

(Нині навіть влада багато говорить про євроінтеграцію, робить переможні реляції з приводу парафування угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС).

З огляду на це, громадянам була б набагато зрозуміліша назва опозиційного об’єднання як от "Європейський шлях".

Сподіватися виграти вибори лише на тлі ідеї про "менше зло" – це хибний шлях, який закономірно веде до поразки, як в Обухові. Тож хочу запропонувати 15 пунктів, дотримання яких може, принаймні в пропорційній частині виборчої системи, забезпечити опозиції перемогу.

Центральною ідеєю моїх пропонувань є взаємоповага, повага до точки зору людини, що базується на принципі рівноправності людей та прозорість.

На превеликий жаль, Україна нині перебуває в стані фактичного феодалізму, де не вміння є найголовнішими, а те, звідки і від кого ти. Видно велику прірву між "сірою масою", званою народом, і кастою "визволених" багатіїв – депутатів, суддів, мажорів.

Сама опозиція, на жаль, демонструє велику закритість, непрозорий дерибан позиціями в партійних списках та в так званому об’єднаному мажоритарному списку.

Замість цього потрібні:

- максимальна відкритість в спілкуванні з електоратом. Треба організувати громадські форуми з можливістю вільного доступу до програмних та стратегічних напрацювань. Стратегію "Європейська Україна 2020" повинні сформувати найкращі фахівці з різних областей знань, молодь, студентство;

- максимальна прозорість прийняття рішень. Наприклад, через відеотрансляцію засідань об’єднуючої платформи;

- прозорий процес складання виборчих списків та прийняття інших кадрових рішень. Ухвалення загальних критеріїв щодо кандидатів списку, орієнтуватися можна зокрема на критерії руху "Чесно";

- всі кандидати в списку мають оприлюднювати свої декларації про доходи в добровільному порядку так, щоб ці дані були доступними для широкого загалу;

- всі кандидати мають підписуватися під кодексом честі публічної особи, який має бути опрацьований в найкоротший термін;

- узгодження кандидатур в одномандатних округах на базі публічно висловлених критеріїв та із залученням громадськості. Моделі щодо цього є різні, одна з них – це рейтингове передголосування, тобто праймеріз.

Хоча процедура праймеріз – річ дорога і організаційно складна. Окрім того в Україні немає таких традицій, тож потрібно застосувати інші моделі, які водночас забезпечать і прозорість процесу, і врахують українські реалії, тобто:

- після визначення критеріїв, які будуть оприлюднені в інтернеті та ЗМІ і які можна перевірити, партії в платформі або можуть публічно домовитись про таку кандидатуру, або будуть різні кандидати, які мають відповідати цим критеріям. Головне, щоб вони були з відповідного округу і мали бездоганну репутацію;

- якщо буде більше кандидатів в одному окрузі, тоді має бути чітка домовленість, що кандидат з найбільшим рейтингом, відповідно до соціологічного дослідження авторитетного інституту, проведеного за 40 днів до дати виборів, має стати в цьому окрузі головним кандидатом, а всі інші мають знятись з передвиборної "гонки" на його користь за місяць до виборів;

- налагодити співпрацю з громадськими організаціями на місцях та продемонструвати максимальну відкритість та відвертість в спілкуванні;

- треба знати, що вибори виграються не через віртуальну демократію по п’ятницях, але через наполегливу працю в районах, через професійну кампанію "Від дверей – до дверей";

- у передвиборчому списку має бути і квота для нових політиків, котрі ще не були депутатами, мають гарну освіту, перебували за кордоном, реалізували успішні проекти, є активістами громадських організацій та володіють іноземними мовами. Чечетовим треба протиставити нові обличчя нової європейської України;

- підвищити професіоналізм в політиці, сформувати загальнонаціональний кадровий резерв з молодих професіоналів та вчених, знайти найбільш кваліфікованих та найкращих людей для майбутнього уряду, який має здійснити системні реформи;

- публічно представити уряд майбутнього, обраний вищезазначеним шляхом;

- партії, які входять до платформи, і всі кандидати від платформи в одномандатних округах мають підписатися під угодою про співпрацю та формування більшості у наступній Верховній Раді ще до офіційного старту виборчої кампанії;

- виграти вибори та через мережу спостерігачів і всі наявні можливості захищати свій результат. А після виборів втілювати те, що було обіцяно виборцям, щоб не вийшло як завжди – обіцянка-цяцянка, а дурню – радість.

Натомість – яке насіння, таке й коріння.

Ян Ягіелло-Шонфельдер, політтехнолог, для УП

P.S.  Керівник Представництва Фонду Фрідріха Наумана в Україні Манфред Віхманн направив листа в УП, де він спростовує приналежність автора до фонду Наумана.

"Пан Ягіелло Шонфельдер не є менеджером міжнародних проектів Фонду, оскільки у Фонді взагалі немає такої посади. Думки, висловлені ним у зазначеній статті є його особистими думками, не відображають змісту діяльності Фонду в Україні й аж ніяк не повинні асоціюватися з Фондом Фрідріха Наумана за Свободу".