Нестандартна арифметика: як віднімати додаючи
Незабаром я відпочиватиму на морі. Лежатиму на золотому пісочку, зігріватимуся на сонечку, а довгоногі красуні…
Здавалося б, лежи собі, насолоджуйся життям. Ні, це ж я відпочиваю, а в цей час Микола Азаров працює.
Раненько на роботу, пізно ввечері безлюдними вулицями додому. Ніхто не привітає, ніхто не пожаліє. А не для себе ж людина старається. Для мене і для мільйонів таких як я, простих українців.
Відповідно до планів уряду, у 2012 році підвищуються посадові оклади (тарифні ставки) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.
Наприклад, мій оклад у березні збільшився на 411 гривень порівняно із жовтнем минулого року. Здавалося б, радій собі і надалі працюй на благо науки та рідної держави. Але не все так просто…
На засіданні вченої ради директор Інституту математики НАН України (де я працюю) повідомив, що грошей не вистачає, треба економити. На фінансування Національної академії наук із загального фонду Державного бюджету України на 2012 рік передбачено 2 мільярди 438 мільйонів 974 тисячі 300 гривень.
Згідно з постановою президії академії "Про бюджетне фінансування НАН України у 2012 році", це на 6% більше, ніж у минулому році, але це лише близько 72% від бюджетного запиту академії, який становить 3 мільярди 401 мільйон 300 тисяч гривень. Тому президія рекомендує керівникам установ здійснити заходи для "раціонального та економного використання бюджетних коштів".
Зокрема, "вжити дієвих заходів із забезпечення належного рівня виробничої та виконавської дисципліни, посилити контроль обліку робочого часу" – трапляється, науковці цілісінький день теревенять про хвильові функції; і нічого їх більше не хвилює, а робочий час минає.
"Обмежувати кількість відряджень в межах України, а зарубіжні відрядження здійснювати переважно за рахунок сторони, що запрошує, або коштів спонсорів", "обмежити проведення конференцій, симпозіумів, семінарів із залученням бюджетних коштів" і так далі… Але ж спілкуватися з колегами і ділитися своїми результатами — це основна діяльність науковців, після власне наукових досліджень; хоча на бюджетні кошти тут і раніше не надто можна було розраховувати.
Але найцікавіше, що сказав директор,— ми нарешті можемо скористатися своїм правом на безоплатну відпустку (15 днів протягом року, а пенсіонери — 30 днів). У бухгалтерії порахували, що заборгованість із виплати зарплатні у березні становить майже 70 тисяч гривень, а ще є борги за попередні місяці.
Це різниця між тим, що інститут має заплатити співробітникам, і тим, що може заплатити. І якщо не заплатить повністю, то і директор, і головний бухгалтер матимуть можливість провідати Юлію Володимирівну.
На щастя, вихід є. Якщо всі співробітники інституту лише на 5 днів погодяться добровільно піти у неоплачувану відпустку, то ми зможемо всю свою зарплатню отримати, а інститут зможе з усіма боргами розрахуватися. І, можливо, далі все буде добре. Скоро вже справжня весна почнеться, травичка піде…
Ви розумієте тепер, що на море я їду зовсім не тому, що в мене постійно зростає зарплатня. Ні за 411, ні навіть за 4110 гривень на Мальдіви не доїду. Але в мене буде відпустка! Я відразу запитав директора, чи може так статися, що вимушена відпустка не допоможе і в квітні ситуація повториться.
Звичайно, ніяких гарантій немає, у квітні знову заплановано підвищення посадових окладів, але ми будемо шукати й інші способи економії, крім неоплачуваної відпустки. Можливо, когось звільнимо. "Або когось з’їдять акули", — подумав я.
70 тисяч — це така мізерна сума, що навіть смішно говорити. Я не говоритиму про те, що це вартість приблизно 100 хвилин польоту на президентському вертольоті.
І про те, що Національний банк України нещодавно здійснив першу виплату Міжнародному валютному фонду за позикою, отриманою в кінці 2008 року.
Промовчу й про те, що незабаром вибори, і Віктор Янукович пообіцяв до кінця року повернути громадянам борги Ощадбанку СРСР. Цікавіше поговорити про інше.
Отже, з одного боку, уряд підвищує тарифні ставки, що автоматично приводить і до підвищення платні науковцям. З іншого боку, недостатнє фінансування Академії наук з держбюджету автоматично вимагає економити світло, воду, зарплатню і звільняти співробітників.
Окремо ці два підходи цілком можна зрозуміти. Перший показує, як уряд піклується про громадян. Хто ж іще про них потурбується перед виборами?
Другий теж розумний: економія ніколи зайвою не буває. Але треба бути, мабуть, доктором геолого-мінералогічних наук, щоб придумати, як одночасно підвищити зарплатню і зменшити витрати.
Через збільшення окладу на 411 гривень я можу отримати у березні за приблизними розрахунками на 375 гривень менше, ніж у жовтні. Ось така нестандартна арифметика.
Що робить директор інституту, коли отримує постанову про збільшення тарифних ставок? Доручає бухгалтерові зробити відповідні розрахунки і надалі проводити виплату зарплатні за новими ставками.
Але завтра він отримує розпорядження економити, бо Академії наук бракує коштів. Що робити? Звільнити співробітників? Забрати доплати за наукові ступені та вчені звання? Вигнати співробітників у неоплачувану відпустку?
Директор і головний бухгалтер порушують закон, якщо не виплачують зарплатню у повному обсязі. Співробітники незадоволені, якщо в них забирають гроші. От і крутиться директор, як вуж на сковорідці.
Співробітники кажуть: "Не підемо в неоплачувану відпустку". Директор відповідає: "Я не хочу цього робити, але буду змушений посилити контроль обліку робочого часу, або й атестацію наукових працівників провести і виявити ознаки недостатньої кваліфікації".
Співробітники кажуть: "Будемо скаржитися, у газету напишемо". А бухгалтер: "Напишіть, прийдуть перевіряти інститут, з’ясують, що ми не можемо платити зарплатню такій кількості співробітників, ми будемо змушені когось звільнити".
Ось так і крутимося: пенсіонерів звільняємо, щоб зекономити, — молодь вчити немає кому, молодим зарплатню зрізаємо — вони самі з інституту тікають. Інститут ставлять у таку ситуацію, що куди не повернися, скрізь неприємності.
Зрештою в інституті залишаються директор і сторож. Тепер розумієте, навіщо це робиться? О, так у вас і співробітників немає? Реорганізувати інститут!
Така ситуація не є унікальною для мого інституту. Це відбувається в усіх академічних установах: у когось почалося раніше, когось зачепило тільки тепер.
В Інституті теоретичної фізики імені Боголюбова (Київ) зарплатня тепер виходить така сама, як була у листопаді минулого року. У лютому співробітники були у відпустці 5 днів. Академія не має фінансової можливості передплатити такі важливі журнали як "Science", "Nature", "Physical Review Letters".
Інститут прикладних проблем механіки і математики імені Підстригача (Львів) для виплати посадових окладів співробітникам витрачає понад 90 % отриманих бюджетних коштів, а на доплати за наукові ступені та вчені звання і за керівництво аспірантами грошей не вистачає.
Немає коштів на купівлю витратних матеріалів (паперу, картриджів), заміну обладнання, наукові відрядження. У вимушену неоплачувану відпустку у першому кварталі не просили, але якщо покращень не буде, то уже з квітня доведеться це робити.
Співробітники Інституту гідромеханіки (Київ) вже брали відпустку за свій рахунок по 2 дні 2 місяці у минулому і в цьому році. Можливо, звільнятимуть пенсіонерів без наукового ступеня.
Аналогічна ситуація в Інституті технічної механіки та Інституті геотехнічної механіки імені Полякова (Дніпропетровськ): людей відправляють у відпустку за свій рахунок на 2 дні в місяць.
Причому, дехто продовжує ходити на роботу, навіть написавши заяву. Треба, як в анекдоті, плату за вхід в інститут зробити.
А може, і непотрібна Україні ніяка наука? Он Дмитро Табачник ще в листопаді минулого року заявив, що Національна академія наук є неефективною, її структура закостеніла і не дає можливості науці повноцінно розвиватися.
Можна зрозуміти, навіщо табачникам, наприклад, Інститут українознавства – маючи своє українознавство, легше вирощувати правильних хохлів.
Але навіщо їм, скажімо, Інститут зоології? Вирощувати правильних свиней? Чи для чогось іншого? Як відомо, інтереси братів Табачників лежать у сфері будівництва, банківського, страхового, рекламного і туристичного бізнесу.
Тому будинок чи земельна ділянка у центрі Києва завжди стане у пригоді. Замість інституту може бути новий бізнес-центр, банк, казино, ригалівка чи хоча б міністерство освіти. Оце й уся ефективність науки.
А ми мовчимо і терпимо. Як каже народна мудрість, бачили очі, що купували, — жеріть тепер, хоч повилазьте. Чи, може, я помиляюся? І є ще в українців інші приказки?
Олександр Барановський, кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник Інституту математики НАН України, для УП
