Верховенство права в контексті української ментальності
Висловитися з приводу української ментальності і права мене спонукала лекція Надзвичайного і повноважного посла США в Україні пана Джона Теффта, яку він проголосив у Києво-Могилянській Академії, на тему: "Встановлення верховенства права в Україні: розбудова модернового суспільства".
Точніше, не сама лекція, а реакція на неї, репліка, яку я почув виходячи із зали. У натовпі слухачів пролунало: "Чудні ці американці! Не розуміють, що українці не спроможні осягнути і, головне, неухильно дотримуватися не то що принципів верховенства права, але й звичайнісіньких правил переходу вулиці на перехресті, не говорячи вже про правові норми…".
До слова, сама лекція не відкрила для слухачів – студентів і викладачів правничого факультету Могилянки – чогось нового у філософії права, але доповідач зробив важливі акценти на глибинному та одночасно практичному розумінні основних засад верховенства права стосовно сучасного світу та України.
Аналізуючи історію, далеку і не дуже, і сучасний стан становлення та розвитку нашого суспільства і держави, політичної та державницької еліти доходиш невтішного висновку: мабуть таки той слухач лекції – правий.
Ми дійсно, у всі часи і віки, шалено мріючи про: правопорядок і справедливість, про чесну і не корумповану владу, про спокійне, красиве і заможне життя (як на Заході), намагаємось всіляко обійти, забути, не зрозуміти…тощо нами ж (або нашими представниками) встановлені правила та закони на користь власного інтересу і власної справедливості. А у кожного з нас інтереси і справедливість – свої!
Все починається з дитинства і триває все життя: коли "хочу" не співпадає з "можу", коли "добро для мене" не співпадає з "добром для тебе", коли "якщо дуже хочеться і не можна – все ж таки можна", коли "гроші – не пахнуть та їх багато не буває", "рука руку миє", "було б здоров’я, а все інше купимо", коли "моя хата з краю і нічого не знаю"…
Так формувалася і продовжує формуватися українська, як і російська та білоруська, щоправда зі своїми особливостями, ментальність – "слав’янський" характер.
Якщо ж до цих, на жаль, невмирущих постулатів додати такі людські якості як заздрість, помста, агресивність і байдужість – на серці та й в душі стає моторошно…
Нам потрібні закони, ми дуже хочемо безперешкодно реалізовувати свої права та інтереси в тих межах, що належать лише мені, і переважну більшість нас менш за все цікавлять межі прав та інтересів сусіда, колеги по роботі, просто незнайомої людини…
Якщо ж доля подарувала нам владу – моральну, управлінську, законодавчу, виконавчу, судову – над іншими людьми і подіями, то стережіться – ми її використаємо, як правило, на свою та своїх рідних і близьких користь у повній мірі, до кінця!
Тому відомі слова: "Влада – розбещує, а абсолютна влада – розбещує абсолютно" – актуальні як завжди! До влади всі, чи майже всі, намагаються дістатися з найкращими намірами – встановити всезагальний мир, спокій, благополуччя, справедливість.
Але діставшись до неї – хто вмить, а хто поступово – забувають про ці свої наміри і починають чи продовжують жити за суто власними правами та інтересами.
І верховенство права для кожного і всіх стають верховенством прав окремих людей та їх угрупувань (кланів). А з обов’язками – ще гірше.
Усі названі і не названі мною ознаки української ментальності знаходять свій прояв у сьогоденні: при досудовому розслідуванні і судовому розгляді так званих резонансних кримінальних справ та їже з ними: зґвалтувань та убивств, здійснених депутатами, прокурорами, суддями, мажорами.
А ще при розгляді та голосуванні законів у Верховній Раді; при корупційних відкатах можновладцям за повернення ПДВ чи отримання якогось дозволу; при складанні заліків, іспитів, тестів; при забудові історичних та заповідних територій; при переході вулиці у непозначених місцях, тощо…
Найсумніше, найприкріше, найжахливіше те, що всі ми чітко усвідомлюємо важливість функціонування принципу верховенства права, про який не говорить у нас хіба що лінивий, на рівні "кухонних розмов" і критики опонентів. Але починаємо сумніватися, а то й взагалі забувати про нього, коли переходимо від своїх роздумів і критиканства до реалій буденного щоденного життя…
Тоді ми починаємо знаходити незліченну кількість причин і мотивацій, щоб переконати себе і оточення в тому, що в наших, українських умовах неможливо дотримуватися цього самого "верховенства права", оскільки у нас народ – не той, влада – не та, історія – інша, сусіди – не дружні, а взагалі-то – така "наша ментальність…".
Так невже ж ми ніколи не виберемося з цього "клятого болота української ментальності"?!
Виберемося, якщо будемо всі разом і кожен окремо:
По-перше, мислити, аналізувати та узагальнювати власний досвід і досвід інших народів і держав.
По-друге, формувати у себе і свого ближнього оточення тверді переконання, що "ТАК" далі жити не можна і не треба.
По-третє, діяти у відповідності з цими (новими) переконаннями завжди, скрізь і в усьому.
Єдиною умовою дотримання верховенства права, а значить побудови дійсно правової держави і демократичного суспільства, є політична і людська воля, мужність і наполегливість еліти, принаймні тих, хто себе так називає, суспільства негайно і беззастережно подавати особистий приклад у реалізації вище перелічених трьох основних напрямів виходу з клятого болота.
Вислів Аристотеля: "У своїй довершеності людина – найблагородніша з тварин, позбавлена ж закону і справедливості вона – найгірша з них", наведений у лекції пана посла, має стати і бути одночасно і гаслом, і керівництвом в активних діях розбудови своєї країни для кожного з нас і для всіх разом.
Володимир Сущенко, виконавчий директор "Центру дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України", Національного університету "Києво-Могилянська Академія", для УП
