Маніпуляції з гуманізацією

Майже два місяці діє закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності", головною метою якого було істотне пом’якшення санкцій Кримінального кодексу за окремі злочини економічного характеру.

Однією з ключових новацій цього закону стала заміна в Кримінальному кодексі покарання за окремі злочини у вигляді позбавлення чи обмеження волі штрафом.

Однак, як свідчить детальний аналіз процедури ухвалення документу Верховною Радою, саме зі статтею 53 КК України, яка визначає поняття штрафу, його розмір, порядок призначення і заміни іншими видами покарання, відбулися дивні метаморфози, котрі, з одного боку, істотно нівелюють головну мету закону – гуманізацію відповідальності в цілому, а з другого – ставлять під сумнів його легітимність.

А як наслідок – і його конституційність загалом.

Насамперед слід зазначити, що зміст статті 53 Кримінального кодексу з самого початку викликав численні дискусії і серед народних депутатів і серед експертів. Так, відповідно до законопроекту № 9221 (від 27.09.2011), частина 2 статті 53 КК мала наступну редакцію:

"2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу".

Проаналізувавши вказаний законопроект поданий до першого читання, Головне науково-експертне управління Верховної Ради у своєму висновку абсолютно обґрунтовано зазначало, що: "… окремі зміни, запропоновані проектом, не тільки не пом’якшують відповідальність за вказані категорії злочинів, а, навпаки, посилюють її.

Зокрема, навряд чи можна визнати "гуманізацією" надання можливості суду замінювати несплачену суму штрафу позбавленням волі (частина п’ята статті 53 КК, стаття 410 КПК України у редакції законопроекту) строком аж до дванадцяти років. І це при тому, що частина п’ята чинної статті 53 КК дозволяє заміну штрафу лише громадськими або виправними роботами.

Законопроектом (нова редакція статті 53 КК) передбачено збільшення максимального розміру покарання у виді штрафу до 50 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – неоподатковуваний мінімум), "якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу".

Таким чином "стандартний" максимум штрафу як кримінального покарання в разі прийняття цих положень становитиме 850000 гривень.

З огляду на це існує велика вірогідність того, що через масову несплату засудженими накладених на них штрафів суди почнуть замінювати штраф позбавленням волі (як це передбачено у проекті частиною 5 нової редакції статті 53), а відтак кількість осіб, які відбувають позбавлення волі за економічні злочини, та тривалість строків позбавлення волі для таких осіб не тільки не зменшаться, а й зростуть.

Викладене свідчить про необхідність відмовитись від припису про накладення штрафу у розмірі, не меншому за розмір заподіяної злочином шкоди, який міститься у частині другій нової редакції статті 53 КК.

На нашу думку, розмір штрафу як кримінального покарання має точно визначатись законом, а суд повинен призначати такий штраф виключно у межах, передбачених відповідною статтею Особливої частини КК".

Процедура ухвалення Верховною Радою законів чітко визначена розділом IV закону про Регламент Верховної Ради. Зокрема, відповідно до статей 102, 113, 114 за результатами розгляду законопроекту в першому читанні, парламент може прийняти рішення "про прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання".

6 жовтня 2011 року 278 голосами народних депутатів законопроект № 9221 було прийнято за основу (у тому числі – й статтю 53 зазначеного змісту).

Відповідно до статті 118 закону про регламент, до другого читання законопроект подається в редакції, що пропонується головним комітетом. Такий документ подається у вигляді порівняльної таблиці.

Комітет ВР з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, який був визначений головним комітетом з цього законопроекту, визначив остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується для прийняття у другому читанні.

Зокрема, з врахуванням вищезазначеного експертного висновку Головного науково-експертного управління ВР, а також його зауважень про неможливість прийняття статті 53 Кримінального кодексу в редакції, запропонованій у першому читанні, профільним комітетом було запропоновано таку остаточну редакцію частини 2 статті 53 ККУ:

"2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу".

Порядок розгляду законопроекту в другому читанні закріплено статтями 119-123 закону про регламент ВР. Їх зміст зводиться до наступного: а) під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та голосування;

б) під час розгляду законопроекту в другому читанні проводиться обговорення кожної статті в порядку її нумерації в запропонованій головним комітетом редакції.

За наполяганням народних депутатів може бути проведено обговорення врахованої головним комітетом пропозиції, поправки з наступним голосуванням щодо її прийняття, виключення в цілому чи її частини.

У такому ж порядку може бути порушено питання про розгляд пропозиції, поправки до відповідного тексту статті законопроекту, прийнятого в першому читанні, але відсутньої у запропонованій головним комітетом редакції;

в) після завершення постатейного розгляду законопроекту Верховна Рада проводить голосування щодо прийняття законопроекту в другому читанні;

г) якщо до законопроекту немає зауважень народних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ради;

д) за результатами розгляду законопроекту в другому читанні, Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому.

Саме з безумовним дотриманням вказаних положень регламенту і мала б відбуватися процедура розгляду та ухвалення законопроекту під час другого читання 15 листопада 2011 року. Теоретично.

Однак насправді, як свідчить детальний змістовний аналіз процедури розгляду проекту в другому читанні, 15 листопада 2011 року на пленарному засіданні Верховної Ради, з редакцією частини 2 статті 53 КК відбулися дивні метаморфози, які не мають жодного логічного та правового пояснення.

Зміст стенограм свідчить, що Верховна Рада розглядала статтю 53 саме в редакції, запропонованій Головним комітетом, оскільки рішення про інший порядок розгляду законопроекту № 9221 парламентом не приймалося.

Під час двадцять дев’ятого пленарного засідання розглядалися поправки з 116 по 126 до статті 53 Кримінального кодексу, які не було враховано головним комітетом в редакції, поданій до другого читання.

Жодна з вказаних поправок за результатами голосування прийнята не була. Після розгляду всіх поправок Верховна Рада 268 голосами народних депутатів прийняла законопроект в другому читанні і в цілому як закон.

Таким чином, аналіз результатів розгляду та голосування за законопроект № 922 свідчать, що Верховна Рада ухвалила частину 2 статті 53 Кримінального кодексу в редакції, запропонованій головним комітетом.

Нібито все логічно, і зрозуміло. Теоретично.

Практика ж свідчить про інше. Закон було опубліковано в офіційному виданні – в газеті "Голос України" 17 грудня 2011. Аналіз офіційного тексту свідчить, що редакція частини 2 статті 53 КК абсолютно не відповідає редакції, проголосованій парламентом в другому читанні і остаточно.

"Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу".

Звідки чи завдяки кому частина 2 статті 53 Кримінального кодексу України набула саме такої редакції залишається таємницею.

Викладене переконливо свідчить про грубе порушення встановленої процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності".

А відповідно до статті 152 Конституції, це є безумовною підставою для визнання Конституційним судом такого закону неконституційним. Тим більше, що від редакції статей Кримінального кодексу істотно залежать долі, а часто – й життя багатьох людей.

Залишається лише сподіватися, що хтось з суб’єктів права на конституційне подання усвідомить це і найближчим часом звернеться до КС з відповідним поданням щодо конституційності закону.

Федір Веніславський, доцент кафедри конституційного права України Національного Університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого", для УП