Про що нагадує випадок Оксани Макар

10 березня в Миколаєві відбулася трагедія з однією вісімнадцятирічною дівчиною, яка стала жертвою мутованого елементу суспільства в особі трьох істот людської подоби. Молоду дівчину троє молодиків спочатку заманили у квартиру, потім зґвалтували, спробували задушити, і нарешті намагалися спалити живцем.

Але, завдяки дивовижному збігу обставин, крики обгорілої дівчини почув чоловік, який проходив повз закинуту будівлю, і тим самим подарував дівчині примарний шанс на життя. А правосуддю – можливість покарати злочинців.

Перший шанс був втрачений 29 березня. Після трьох тижнів страждань та марних зусиль лікарів по рятуванню дівчини, Оксана Макар померла.

Залишилось дочекатися другого...

Саме тому, що дівчина 20 днів залишалася живою після жорстоких тортур й інцидент набув широкого розголосу в суспільстві та викликав неабияке обурення серед громадськості всієї України, було повторно затримано двох, раніше відпущених "свідків", а винних у їхньому звільненні було знято із займаних державних посад.

Цього разу міліції та прокуратурі не вдалося із самого початку "відмазати" двох мажорів, попри те, що один із трьох садистів одразу взяв усю вину на себе.

Потрібно задуматися над тим, яким чином можна запобігти таким страшним злочинам. Для цього цей випадок слід розглянути в двох площинах: моральній та правовій. І саме моральний аспект має формувати ту законодавчу базу, яка буде здатна попередити та запобігти рецидиву таких вчинків.

Моральна сторона

Оскільки законодавчі норми мають, тією чи іншою мірою, спиратися на моральні орієнтири суспільства, то ці орієнтири мають відповідати певними критеріям.

Зрозуміло, що з точки зору моно-норм, стороною-агресором цієї сумної історії є три цинічних виродка, переконаних у своїй безкарності.

Проте не все так однобоко.

Ці три нелюди були такими не від народження. Їхня свідомість, характер, манера поведінки були сформовані в результаті багаторічного спілкування із собі подібними.

Першим чинником у формуванні моральних та духовних цінностей особи є сім'я.

Недарма в народі побутує твердження, що все починається із сім'ї. Саме батьки дитини перші закладають їй у свідомість поняття того, що можна робити, а що ні. Таким чином, дитина ще змалечку починає усвідомлювати, що за її протиправні чи аморальні вчинки вона обов'язково нестиме адекватну відповідальність.

Керуючись вищезазначеним, можна зробити висновок, що напрацювання схеми "дія/бездіяльність – рівнозначний наслідок" в сім'ях цих трьох злочинців не проводилось.

Більше того, діти державних чиновників, беручи приклад зі своїх батьків, звикають не нести відповідальності за свої дії, а натомість учаться обходити, заперечувати чи перекладати на когось свою вину.

У випадку Оксани, передчуття відповідальності в її трьох насильників виникло лише тоді, коли їм постраждала прямо вказала не невідворотність покарання за їх вчинок. Проте, через особливості їхньої спотвореної логіки, це лише послугувало мотивом для її фізичного знищення.

Другим чинником у формуванні моральних якостей людини – є загальноприйнята, допустима модель поведінки в суспільстві.

На жаль, сьогодні традиційні людські цінності в суспільстві втрачають свою вагу. Голлівудські фільми з їхнім повсякмісним насильством, московські бандитські серіали та вульгарні ТБ-передачі, аморальна реклама – одним словом, чи не увесь нинішній інформаційний простір сприяє якнайшвидшій деградації нації й формує свідомість тих соціальних монстрів, які несуть загрозу всьому, що їх оточує.

Джерела формування психотипу цих трьох злочинців ми з'ясували. Проте, для повнити картини, слід розглянути й особливості поведінки покійної дівчини в ту страшну ніч.

Жодним чином не применшуючи вину злочинців, слід зазначити, що негативні суспільні явища спричинилися до тієї події й з іншої сторони – у контексті їхнього впливу на жертву.

Пропаганда алкоголю та розпусного виду життя залишили свій відбиток у свідомості вісімнадцятирічної дівчини. А відсутність у її сім'ї вагомої противаги цій пропаганді, у вигляді батьківських роз'яснювань, лише посилювало наслідки.

Проте прикрий парадокс полягає в тому, що якщо б, навіть після численних знущань, Оксана Макар лишилася живою й була б відпущена додому – то навряд чи б справа набула такого резонансу в суспільстві.

На це вказує й те, що лише після того, як справа набула широкого розголосу по всій країні, коли підключилися громадські активісти, центральні ЗМІ, та й звичайні громадяни, які були готові здійснити власний суд над нелюдами – тільки тоді державні структури, притиснуті фактом беззаперечного вчинення особливо тяжкого злочину, змушені були почати реальні слідчі дії.

Отже, поєднавши всі ці фактори впливу на світогляд та поведінку учасників інциденту, отримуємо пекельний рецепт, який і призводить до таких фатальних наслідків.

Правова сторона

Судячи з останніх подій в країні, стає зрозуміло, що законодавча база в Україні потребує не якихось косметичних змін в окремих галузях права чи його інститутах.

Вона потребує кардинальних, базових реформ, особливо в таких нормативно-правових актах, як Конституція та Кримінальний кодекс.

В Україні потрібне впровадження смертної кари на законодавчому рівні.

Але тут слід зробити деякі важливі ремарки.

По-перше, внесення цих змін до КУ та ККУ повинна ініціювати й втілювати в життя не сьогоднішня влада, яка сама погрузла в криміналі.

Адже сьогодні державні структури, які зобов'язані затримувати злочинців – відпускають їх на волю. А керовані суди – виносять майже виправдовувальні вироки різноманітній мажорній, і не тільки, наволочі.

По-друге, повинен існувати вичерпний перелік злочинів, за які наступає смертна кара. Цей перелік повинен бути обговорений та узгоджений із громадськістю, можливо й шляхом плебісцитів, або всеукраїнським референдумом.

По-третє, найвища міра покарання повинна застосовуватись лише до тих осіб, вину яких доведено на всі 100% і ніякого сумніву у вчиненні ними злочину не існує. Зокрема, для цього потрібен реальний суд присяжних. А красномовним прикладом такого злочину є зґвалтування Оксани Макар та нанесення їй фізичних травм, несумісних із життям.

Епілог

Можливо комусь здасться, що смертна кара – це перебір. Мовляв, "у демократичному суспільстві не місце найвищій мірі покарання".

Але давайте посудимо логічно.

Сволоти, які наважуються на вчинення особливо тяжких злочинів із корисних матеріальних чи фізичних мотивів – або взагалі уникають покарання, або отримують незначні тюремні терміни з подальшим достроковим звільненням. Після чого, відчувши свою безкарність, вони з новим натхненням продовжують свій кривавий шлях.

Звісно, навіть у нашій державі, іноді злочинці отримають заслужений пожиттєвий термін.

Але тут постає інше питання – чому, наприклад, бабуся повинна з'їдати на одну буханку хліба менше, через те що ці гроші йтимуть на утримання якогось маніяка чи педофіла-ґвалтівника?

Гроші, які можуть іти на допомогу сиротинцям, інвалідам, безпритульним та іншим незахищеним верствам населення – йдуть на утримання різноманітних "істот", яких і тваринами назвати складно.

Безперечно, смертна кара не є запорукою вирішення всіх проблем зі злочинністю. Смертна кара повинна бути крайньою інстанцією правосуддя, до якої потрібно звертатися в останню чергу.

Разом із впровадженням найвищої міри покарання слід задіяти широкий комплекс соціальних програм, які будуть виховувати здорове суспільне мислення та зупинять деградацію нації.

Проте, нарешті, усім слід зрозуміти, що всі вищеперераховані зміни не будуть ефективними в принципі, за нинішньої влади. Адже ця влада є дзеркальним відображенням усіх мажорів-насильників – вона згнила зсередини, і ліки тут безсилі.

Безсилі, бо не лишилось чого лікувати.

Ігор Степанченко, аналітична служба ВО "Свобода", депутат Сквирської райради, спеціально для УП