Суд присяжних: pro i contra для України
Чим глибше занурюємося у проблематику суду присяжних, тим більше стикаємося із проблемами, які притаманні цій формі судочинства.
Так, об’єктивно різний рівень правової культури, а також принципово різний стан людей щодо сприйняття ними понять добра, милосердя, співчуття, призводять до того, що присяжними не завжди стають особи принаймні порівнюваного, в тому числі освітнього і професійного, "ґатунку".
Наприклад, у тих же Сполучених Штатах через відсутність будь-яких вимог до освітнього рівня присяжних висловлюються побоювання, що присяжні не здатні розбиратися у складних справах.
Як справедливо відзначають юристи, для вирішення питань віднесених до компетенції присяжних одного життєвого досвіду, інтуїції та бажання прийняти правильне рішення недостатньо.
Для їх вирішення необхідні також спеціальні знання, перш за все знання права, а також досвід правозастосовної практики, яких, очевидно, присяжні не мають.
В сучасному світі саме питання юридичної освіченості є причиною поступового скорочення кількості справ у судах присяжних, або ж переходу до континентальної моделі суду присяжних, коли вони розглядають справи разом із професійними суддями (саме так і пропонується у проекті нового КПК).
Ми вже згадували, що присяжні приймають рішення під впливом емоцій, а не фактів та їх юридичної оцінки. Добре це чи ні, можна буде судити лише після оголошення вироку.
З досвіду нашої сусідки – Російської Федерації – вбачається, що в окремих випадках виправдовувальні вироки були постановлені у зв’язку з тим, що присяжні, погоджуючись з доведеністю вчинення діяння, все таки визнавали підсудних невинними, пожалівши їх, тобто вийшли за межі своїх повноважень.
Наприклад, у одній справі громадянин, який обвинувачувався у вчиненні хабара, був визнаний колегією присяжних невинуватим, оскільки у нього хвора дружина, котра потребує лікування. Втім, перед цим присяжні погодилися з доведеністю того, що він одержав 1500 доларів США як хабар.
До речі, Німеччина відмовилася від запровадження суду присяжних англо-американського варіанту ще в 1924 році, заявивши, що державі потрібен суд не емоцій, а професіоналів.
Загалом, в історії юриспруденції відомі випадки, коли присяжні виносили виправдовувальні вироки злочинцям. Науковці називають це "нуліфікацією" закону.
Пам’ятаєте справу, до якої у 1995 році була прикута увага всього світу – справа О. Джей. Сімпсона, який обвинувачувався у вбивстві дружини та її приятеля?
У минулому зірка футболу і кіногерой популярної комедії "Голий пістолет" Сімпсон домігся виправдовувального вердикту за допомогою присяжних, зібравши для цього команду адвокатів із 12 осіб та підібравши з їх допомогою відповідних присяжних.
І це при беззаперечних доказах його вини у вбивстві. До речі, це не завадило визнати його винним під час цивільного процесу за позовом родичів жертв щодо відшкодування завданих збитків.
Сюди також можна віднести і нашумілу колись справу Родні Кінга, розглянуту ще у 1992 році. Присяжні суду штату виправдали поліцейських із Лос-Анджелеса, визнавши їх невинуватими у невиправданому застосуванні сили у відношенні до Кінга, не дивлячись на те, що існувала відеокасета із записом жорстокого побиття потерпілого.
А Верховний Суд РФ двічі був змушений відміняти вердикти присяжних з Ростова-на-Дону, які двічі поспіль виносили виправдувальні вироки спецназівцям Едуарду Ульману, Олександру Калаганському, Володимиру Воєводіну та Олексію Перелевському, обвинувачуваним у вбивстві у січні 2002 року на території Шатойського району Чечні шести мирних жителів.
Обидва рази присяжні визнавали той факт, що вбивство мало місце, але відмовлялися визнати підсудних винними у вбивстві, оскільки вони виконували наказ.
Слід відзначити, що здебільшого судді скептично ставляться до можливостей суду присяжних. Як справедливо колись зауважив нинішній голова Верховного Суду України Петро Пилипчук, – ніхто не довів, що у наших умовах суд присяжних буде здійснювати правосуддя на більш високому рівні, ніж суд суддів-професіоналів.
Взагалі, питання належного здійснення правосуддя – це найперше питання незалежності та неупередженості суду. Ніякі права та гарантії їх здійснення не зможуть захистити особу, якщо справа щодо неї буде розглядатися упередженим судом.
І не принципово — чи буде розгляд справи здійснюватись одним суддею, чи трьома суддями-професіоналами, чи суддею і двома народними засідателями, чи судом присяжних.
Скільки б не говорили про позитивні риси інституту присяжних, не можна замовчувати той факт, що цивілізований світ відмовляється від цієї форми судочинства як від архаїчної і неефективної.
Вчені та практикуючі юристи США, Англії, Італії вказують на такі недоліки суду присяжних – орієнтація на групові інтереси, необ’єктивність, чутливість до риторики і суспільних пристрастей, безпомічність у дослідженні доказів при розгляді складних справ, зниження відповідальності професійних суддів за результати розгляду справ, значна кількість необґрунтованих і незаконних вердиктів, значна тривалість судового розгляду.
Проте, одним із найголовніших аргументів противників суду присяжних є колосальні витрати на його утримання.
І мова йде не тільки про компенсацію добових, розмір яких у США, наприклад, становить 40 доларів за один судодень і може зрости аж до 70 доларів у випадку, якщо процес надто тривалий.
Кожен суд, в якому правосуддя здійснюють присяжні, повинен бути обладнаний відповідними приміщеннями, в яких вони відпочивають, обговорюють справу чи приймають рішення. Хоча б одним.
А на практиці кожен зал судових засідань передбачає наявність власної кімнати для присяжних. У такій кімнаті повинні бути мінімальні умови комфорту – як от телевізор, кавоварка або чайник тощо. Таке приміщення має бути сполученим із залою засідань та мати окремий вихід.
У автора виникає логічне запитання до кожного, хто хоч раз був у звичайному районному суді: ви багато бачили в цьому суді приміщень, що хоча б віддалено підходили б для облаштування під кімнату присяжних?
А залів судових засідань, здатних без проблем розмістити окрім вже знайомих нам учасників процесу ще і ціле журі присяжних?
А присяжних, що слухають справу треба ж іще годувати, необхідно також забезпечити щоб вони проходили до приміщення суду, уникаючи контактів із сторонами, свідками чи потерпілими.
У США з цією метою для присяжних під судами обладнують спеціальні автостоянки, присяжні користуються службовим входом до будівлі суду.
А ще буває, що у кримінальних справах присяжних необхідно ізолювати на деякий час від сім’ї. Для цього необхідні готелі, автомобілі, охорона.
"Ми найбільше не любимо, коли доходить до таких крайніх заходів, але інколи це буває просто необхідно для забезпечення неупередженого процесу", – розказував судовий клерк, відповідальний за присяжних у окружному суді Флориди.
За його словами, у таких випадках присяжний має право на той же рівень комфорту, який він відчуває у повсякденному житті. І уряд Сполучених Штатів надає за його бажанням і дороге авто, і номер люкс у готелі, і привозить йому стейк з улюбленого ресторану.
Погодьтесь, при самому позитивному ставленні до суду присяжних, цей інститут, у разі його запровадження, несе з собою доволі багато ризиків.
У зв’язку із розглядом Верховною Радою проекту КПК полеміка стосовно суду присяжних значно пожвавішала. З парламентської трибуни, з телевізійних екранів та в інтернеті лунають заклики про термінове запровадження суду присяжних, обов’язково у складі дев’яти чи навіть дванадцяти осіб, і лише це спасе суспільство і захистить громадян від корумпованих судів та прокурорів.
І як же знущається проект КПК із гарантованого права українських громадян бути присяжними, коли він обмежує склад такого суду лише трьома присяжними.
Цікаво, а громадян хтось запитував, чи готові вони бути присяжними? Чи є у них бажання кинути все і посидіти декілька тижнів (а може і місяців) у залі суду? Не у американському залі, обладнаному м’якими кріслами, комп’ютерами, а у залі засідань якогось районного суду. Наприклад, Сумської області?
А чи не згадають міцним слівцем таких ораторів присяжні, які будуть змушені щодня автобусом діставатись до суду в райцентри для виконання свого обов’язку (за умови, коли автобус через їхнє село проїздить лише раз на тиждень)?
Я більш ніж переконаний, що ті, хто на кожному кроці агітує за негайне введення в Україні суду присяжних у складі 12 осіб, ніколи б не погодились самі бути присяжними.
Як експеримент, пропоную до формування чіткої процедури відбору присяжних публічно запропонувати цим особам попрацювати присяжними, а список таких присяжних скласти за їх виступами з парламентської трибуни чи коментарями та інтерв’ю у ЗМІ. Вам уже весело? Ви наперед знаєте їх відмовки?
До речі. Пам’ятаєте, минулого року в Україні було скасовано обов’язкову участь народних засідателів у окремих кримінальних справах? Тоді теж кричали – відбираємо у громадян їхнє законне право, що гарантоване Конституцією!
Тільки змовчали чомусь, що цих громадян вдень з вогнем не могли знайти. І що саме із скасуванням цього інституту судді змогли розглядати такі кримінальні справи у визначені законом терміни, не порушуючи прав обвинуваченого.
Тому, вводячи інститут присяжних, ми повинні бути максимально обережними, адже для його повноцінного і головне – якісного функціонування необхідний час.
Необхідні також значні фінансові ресурси – для облаштування залів судових засідань, кімнат для присяжних… Треба також знайти можливості для належного рівня оплати витрат на виконання громадянами цих обов’язків. І найголовніше – необхідно, щоб у громадян сформувалась внутрішня готовність бути присяжними.
Маємо не стаханівськими темпами впроваджувати цей інститут у його класичній американській моделі, заробляючи собі бали в політичній боротьбі, а формувати належний рівень правової культури, створювати передумови для сприйняття суду присяжних серед широких верств населення, проводити велику просвітницьку роботу.
Із цієї позиції видається найбільш оптимальною та модель запровадження суду присяжних, що запропонована у проекті КПК і підтримана провідними європейськими інституціями.
До речі, саме така модель, коли суд присяжних складається із одного чи декількох професійних суддів та декількох присяжних (при чому – присяжних більше, ніж суддів), існує у більшості європейських країн – у Німеччині, Греції, Ісландії, Італії, Австрії та багатьох інших.
Мине не один рік, перш ніж ми зможемо відчути реальний позитив від запровадження суду присяжних. І перш ніж його відчуємо, маємо переконати наше суспільство у правильності того, що записано у маленькому посібничку для американських присяжних.
Цитую: "Виконання обов’язків присяжного є почесним громадянським обов’язком. Їх сумлінне виконання винагороджується задоволенням від добре зробленої роботи. Не існує більш цінної роботи, яку може виконати пересічний громадянин на підтримку нашої держави, аніж повне і чесне виконання функцій присяжного".
Лише тоді, коли ці слова не будуть викликати саркастичної усмішки, зможемо сказати, що готові до суду присяжних.
