Ініціативи чи обов’язок?
У статті 102 Конституції України йдеться про те, що президент є гарантом, зокрема, прав і свобод людини і громадянина. Ці права і свободи окреслені статтями 21-64 Основного Закону.
Тому закономірним є запитання до тих помічників очільника держави, котрі готували разом із фахівцями тексти так званих "ініціатив". Чи знайомі вони із Конституцією? І якщо знайомі, то чому прямий обов’язок гаранта вони назвали словом "ініціативи"?
Схоже, ті, хто розробив так звані "ініціативи" президента і ті, хто їх із гучністю рекламує, мають за мету перевершити рівень "презентації" оголошених в 2011 році реформ. І це не є дивним і чимось новим. Гасла у нас люблять, незважаючи на реалії життя.
Вони ж, ці реалії, – дуже різноманітні і здебільше непривабливі. Серед них виокремлюються дві. Перша реалія – це підготовка до парламентських виборів, які відбудуться незабаром.
Друга – сумнівна ефективність, а деякі аналітики вживають інші слова – "пробуксовка" і навіть "провал" оголошених минулоріч президентом України реформ.
Тож для того, щоби завоювати електорат, влада нічого не придумала, крім озвучення з притаманною їй пишнотою, не хочеться вживати слово "тріскотня", тих намірів, які фактично окреслюються функціональними обов’язками її представників. Ці функціональні обов’язки чомусь вже почали вважатися ініціативами.
Звичайно ж, збільшення на 100 гривень виплати українцю, який отримує пенсію на рівні прожиткового мінімуму, не є зайвим. Доречною є і та тисяча гривень компенсації за знеціненими вкладами Ощадбанку СРСР, яку влада обіцяє видати до кінця року.
Та чи вирішать ці мізерні виплати проблему розриву у показниках рівня життя окремих груп населення – розриву, який свідчить про соціальну несправедливість?
І невже 100, ба, навіть 1000 гривень спроможні хоч на крок наблизити нинішній рівень життя середньостатистичного українця до тих стандартів, котрі розглядаються владою як взірець і називаються європейськими?
І чи вирішать ці виплати іншу величезну проблему – проблему корупції? Адже те, що ця проблема стає вже нестерпною, відчувають усі українці, навіть діти.
(Подія, що відбулася 20-го березня, коли до стін будинку урядовців прийшли діти з багатодітної сім’ї, яку намагаються висилити з квартири, – тому підтвердження).
Як відомо, соціальний захист, достатній життєвий рівень, ефективне і доступне медичне обслуговування належать до прав громадянина української держави відповідно до статей 46, 47, 48 Конституції, котрі гарантуються, згідно із статтею 102 Основного Закону, президентом України.
Чи можна вважати життєвий рівень українців достатнім в той час, коли відносна бідність в країні знаходиться на рівні 27-28%, що більше ніж вдвічі перевищує показник в Білорусі?
Про який гідний соціальний захист може повідати мінімальна пенсія у 822 гривні, якої, за умов високих цін на комунальні послуги, продукти, ліки та інші речі першої необхідності, явно не вистачає?
І чи свідчать про ефективне медичне обслуговування показник середньої тривалості життя, який в Україні становить близько 68 років і на 13 років відстає від 27 європейських країн із найнижчими рівнями смертності?
Відповіді на ці запитання – очевидні, що означає одне: в Україні не все гаразд із гарантуванням українцям їхніх прав, зокрема у соціальній сфері.
Слово "ініціатива" означає початок. Тож так звані соціальні ініціативи президента можуть розглядатися як намагання гаранта прав і свобод громадян України почати виконувати свій прямий обов’язок. І не більше! А от чи вдасться йому це зробити – покаже майбутнє.
Любов Чуб, для УП
