Вибори в Обухові: демократичні декорації влади

Після позачергових виборів міського голови Обухова в мене залишилось двояке враження. І щоб вчергове привернути увагу законотворців та правоохоронців до проблем та вад чинного закону "Про вибори депутатів…" приведу декілька прикладів, як-то кажуть, "по гарячих слідах".

Щоправда, безпредєлом, що влаштувала влада на місцевих виборах у 2010 році, а згодом повторила цей сценарій у Вишневому на Київщині, їх не назвеш (звісно, якщо не брати до уваги дикунський пасаж регіонала Петра Мельника).

Але й до демократичних та прозорих виборів обухівським було ще далеко.

"Потепління" демократичності виборів в Обухові у порівнянні з Вишневим – головним чином заслуга іноземних спостерігачів, які своїм десантом висадились на кожній виборчій дільниці. Їх присутність накладала свій відбиток на роботу комісій і навіть створювала в її діях певну нервозність.

І все ж, замість практичної роботи по розбудові демократії, влада продовжує створювати антураж, видимість цієї роботи. Тому, інакше ніж "демократичними декораціями влади", таке потепління я назвати не можу.

Не вперше проводячи моніторинг виборів, можу констатувати наступне: за часи "біло-голубої" влади регіонали не спромоглися провести бодай одні чесні вибори. А якщо взяти до уваги 2004 рік, де кульмінацією фальсифікацій на президентських виборах був другий тур, а тодішні діючі особи й зараз при владі, то твердо переконаний, що по-іншому (по-чесному) регіонали проводити вибори не хочуть.

Бо у відкритій боротьбі бояться їх програти і втратити владу. Тому й підганяють закони під себе, а в крайньому випадку – залежні суди підстрахують…

Щоразу виборчий процес виштовхує на поверхню одні й ті ж проблеми чинного закону, на які влада мала б реагувати і виправляти їх. Нинішня влада саме так і робить. Але у її діях не видно намагання провести чесні та прозорі вибори, натомість проаналізувавши помилки, вона надалі готується більш ретельно, максимально відшліфовуючи виявлені фальсифікації.

Уже звичне брутальне використання адмінресурсу, в купі із зняттям опозиційних кандидатів ще до виборів, створює для провладного кандидата найсприятливіші умови, коли членами виборчої комісії стають залежні від влади особи.

Здебільшого – це вчителі та різного роду соціальні працівники, які в Обухові також склали левову частку членів комісій. У такому разі, про яке свідоме голосування може йти мова, якщо за чарівним помахом руки голови комісії рішення завжди приймаються одноголосно – інших думок не має бути в принципі.

Постійну проблему становлять всім добре відомі "каруселі". Мною особисто були помічені молоді люди похмурої зовнішності із певною (непомітною неозброєним оком) ознакою. Неодноразово спостерігаючи за виборами та виборцями, я вже навчився розрізняти людей, які прийшли на вибори "як на свято" та тих, хто прийшов виконувати свою "чорну роботу".

На кожних виборах я колекціоную фото таких "чорно робочих" і цього разу також мені вдалося поповнити колекцію декількома персонажами.

На всіх виборчих дільницях "своєю" для них була член комісії, представник провладного або "технічного" кандидата, одягнута в синього кольору вбрання. Тому не дивний для мене збіг обставин виявився у тому, що всі вони підходили до одного й того ж столика і брали бюлетень для голосування саме у неї.

Як представник преси, я, на жаль, не маю права перевіряти документи на виборчій дільниці, а при спробі стати поруч із членом комісії, яка видає бюлетень, тут же здіймається галас щодо перешкоджання роботі комісії.

Бюлетень в таких випадках відмічається на "мертву душу", яких завжди чимало значиться у списках, які, знов таки, формує влада.

"Чорноробочий", відпрацювавши, йде собі спокійно до іншої дільниці. Тому впіймати його під час вчинення злочину – це те ж саме, що впіймати кишенькового злодія із чужим гаманцем в руках. Тобто, майже нереально.

Щоб завадити цьому потрібні чіткі норми закону або роз’яснення, які б унеможливили маніпуляції зі списками виборців та дозволяли спостерігачам жорстко контролювати видачу бюлетенів громадянам за пред’явленими документами.

Апофеозом виборчого процесу є озвучення результатів голосування. Я неодноразово був свідком брутальної маніпуляції, коли жодного офіційного спостерігача, представника кандидата або ж преси не підпускали до столу для перевірки озвучених результатів.

Цього разу начебто допустили, але розгледіти детально можливості не надали.

Також мене вразив ще один момент. На виборчій дільниці №8 під час реєстрації мені показали роздрукований проект рішення виборчої комісії, згідно з яким для спостерігачів та представників преси відводилось спеціальне місце "для роботи", яке знаходилось далеко від центру подій і, залишаючи його, можна було наразитись на попередження.

Нагадаю, що за друге попередження вас видаляють за межі виборчої дільниці.

Добре, що це був лише проект, підготовлений на всякий випадок, який в будь-який момент міг перетворитись у готове рішення.

Таке самоуправство дільничної комісії взагалі неприпустиме, і говорить лише про те, що комісії формуються владою для виконання чітко поставленого завдання з метою отримання необхідного результату, а не для професійного виконання своїх обов’язків та чесного підрахунку голосів.

Як би прозоро не працювали члени комісії, довіри до виборів не буде доти, доки влада не перестане маніпуляціями формувати виборчі комісії і законодавчо не будуть гарантовані рівні умови для контролю за ними.

Показовий прецедент створив на виборчій дільниці №8 депутат ВР України Остап Семерак. За півгодини до закриття виборчої дільниці, він з'явився у залі для голосування, підійшов до голови комісії, показав посвідчення народного депутата і висловив намір залишитись в приміщенні до озвучення результатів голосування.

Несподівана поява опозиційного депутата перед закриттям виборчої дільниці викликала справжній переляк голови, заступника та секретаря виборчої комісії одночасно. Почались невідомо куди і кому дзвінки. Звідти порадили поставити питання знаходження сторонніх осіб на виборчій дільниці і ухвалити рішення про видалення.

Провівши "роботу" з членами комісії, голова саме так і вчинила, отримавши 100%-вий "одобрямс". На що депутат холоднокровно відповів: "Комісія створила прецедент і я хочу побачити як буде виконуватись рішення".

Справа в тому, що у діючому законі про вибори депутатів, а саме у пункті 9 статті 27 чітко виписані особи, які можуть знаходитись на виборчій дільниці. А оскільки народних депутатів серед них нема, то їх відносять до категорії "інші особи", щодо яких комісія окремо приймає рішення і може видалити їх за межі дільниці.

Остап Семерак, в свою чергу, посилався на закон "Про статус народного депутата України", стаття 17 якого надає йому широкі права у виконанні ним депутатських повноважень.

Міліція нічим не змогла допомогти голові комісії і, щоб розпочати нарешті підрахунок голосів, голова була вимушена поставити питання на переголосування, щоб все ж дозволити знаходитись депутату під час підрахунку.

Власне цей "законодавчий дуалізм" і став тією іскрою, яка викликала таку неадекватну реакцію регіонала Мельника щодо Ірини Геращенко.

Окремо хочеться сказати про міліцію. В Обухові, на відміну від Вишневого, склалася ситуація, коли міліція у виборчий процес не втручалась, а спостерігала лише за дотриманням правопорядку. Тому її майже не було помітно, і це, на мою думку, найкраща характеристика для правоохоронців.

Від виборів до виборів влада відшліфовує різні технології та шукає прогалини в українському законодавстві, маніпулює ними і використовує їх на свою користь.

Виконавці таких замовлень переважно місцеві пересічні жителі, бюджетники, яким складно відмовитись від участі, і вони, не оцінюючи можливих наслідків, змушені погоджуватись із вказівками згори.

Такими кроками влада штовхає залежних людей на злочин, чим поділяє суспільство на "своїх" та "інших".

Гадаю, фальсифікаторів після 2010 року, особливо в невеликих містах, більшає і їх добре знають в обличчя. Наприклад, у місті Буча на місцевому сайті про таких існує ціла рубрика…

Реалії такі, що надія залишається тільки на порядних журналістів. Саме вони частіше за інших чинять спротив режиму Януковича, від народу та опозиції реакція якщо і є, то не помітна і не така ефективна.

У зв’язку з тим, що в нинішній Україні пересічному українцю дедалі складніше захистити свої права, найкращим "щитом" я вважаю журналістське посвідчення, якого як "чорт ладану" бояться різного роду махінатори. А якщо у вас є ще й фото- або відеокамера, то в комплекті "мобільний телефон з Інтернетом", ви є озброєним до зубів ворогом цього режиму.

Висновок: якщо влада не хоче проводити чесні вибори, її необхідно цьому вчити. І активні, незалежні журналісти, фрілансери та просто небайдужі громадяни тут найкращі вчителі!

Для розбудови демократичного майбутнього просто прийти і віддати свій голос за якусь політичну силу чи кандидата вже не достатньо. Зараз українцям вкрай необхідно активніше долучатись до контролю за проведенням саме місцевих виборів, яких тільки цієї неділі в Україні пройшло 41.

Отримуючи на них неоціненний практичний досвід та опробовуючи свої технології (як це робить влада), у нас є шанс до парламентських виборів видресирувати і навчити владу чесності.

Самі вони чесними не стануть.

Іван Лисенко, журналіст, директор ІА "Правиця", спеціально для УП