Ще раз про проект КПК: правосуддя та авторські права
Нажаль, усі публікації в "УП" щодо президентського проекту КПК не викликають жодної публічної реакції, як офіційного, так і приватного характеру, з боку можновладців усіх гілок влади та рівнів державного управління. А коментарі постійних читачів цього поважного та цікавого видання, часто-густо не вирізняються ні компетентністю, ні толерантністю, ні культурою в усіх її вимірах...
Не зважаючи на це, дозволю собі в черговий раз висловити власну думку, що її спровокували останні публікації-коментарі щодо проекту нового КПК України й, зокрема, стаття, присвячена суду присяжних.
Дозволю собі нагадати читачам відомий постулат древніх правників-мислителів: "Одна неправомірно засуджена особа не варта навіть 100 неправомірно виправданих осіб". Це означає лише одне: покаранню має бути піддана лише та особа, винуватість якої у вчиненні правопорушення безсумнівно доведена в суді.
Суспільства з найвищим на сьогодні (!) рівнем розвитку демократичних засад державного устрою та управління поки що не винайшли більш об'єктивного й відносно незалежного способу встановлення вини особи у вчиненому правопорушенні, ніж суд присяжних засідателів!
Читаючи статтю, спочатку складається враження, що автор цілком поділяє ці постулати й збирається лише піддати критиці запропонований у проекті КПК варіант "українського суду присяжних". Виявляється – ні?!
Усе з точністю до навпаки: спочатку розповідь про американські процедури та традиції функціонування суду присяжних, а потім розповідь прокурора – чомусь, не адвоката, не судді, не неправомірно покараної особи? – про прикрий випадок підкупу членів такого суду, який у США недаремно називається "журі присяжних"!
Складається враження, що за мету поставлено не лише поділитися своїми враженнями від екскурсії до американської Феміди, а й "вкинути" у суспільну свідомість певні сумніви щодо інституту присяжних: тих складнощів, що пов'язані з їх відбором, та ще на додаток із можливістю потрапити до складу нечесних, продажних, психічно неврівноважених тощо – громадян такої супер-демократичної країни як США.
Як на мене, така позиція виявляється слабко аргументованою й взагалі-то хибною.
Тепер щодо українського варіанту суду присяжних, запропонованого в проекті КПК.
Безумовно, цей варіант є сурогатним за своїм змістом, і не відповідає основному принципу діяльності суду присяжних: неупередженості, не зацікавленості та максимальної об'єктивності в оцінюванні події правопорушення та винуватості обвинуваченої особи в його вчиненні.
Мотивація авторів проекту щодо пропозиції такого варіанту суду присяжних лежить на поверхні: "Суспільство ще дозріло й не готово до запровадження повноцінного суду присяжних, у держави немає грошей на його повноцінне запровадження, люди в нас майже всі підкупні та підступні, судді в нас професіональні, і взагалі – полишати українське правосуддя на розсуд громади – це занадто сміливо... і не надає можливостей владі контролювати цей процес... А безконтрольність, у свою чергу, породжує свавілля та хаос у суспільстві і немає ніякої стабільності, якої всі так прагнуть!?"
Декілька слів щодо самого проекту КПК.
Проект за своєю ідеологією для України, безумовно, інноваційний і прогресивний. Питання в іншому: чи всі закладені в проекті ідеї знайшли своє чітке відображення у відповідних правових нормах і механізмах їх реалізації? Слід констатувати: далеко не всі!
У проекті міститься величезна кількість оціночних понять і категорій, що можуть неоднозначно тлумачитися сторонами та учасниками кримінально-процесуальних відносин, а також суддями. У кінцевому результаті це призводитиме до плутанини в тлумаченні правових норм, їх неоднаковому застосуванні та ухваленні неправосудних рішень, що порушуватиме конституційний принцип верховенства права.
До речі, в українських реаліях сьогодення принципи "верховенства права" і "законності" є несумісними, оскільки в нас існує величезна кількість "не правових законів та окремих правових норм". До того ж, вкрай низький рівень правової свідомості й правової культури на всіх рівнях суспільства й особливо – на найвищому.
По великому рахунку, проект треба було б детально продискувати в середовищі професіоналів, перш ніж вносити в сесійну залу ВР. Але в цьому випадку є небезпека – "забалакати" і вкотре отримати "нульовий варіант".
Тож, скоріш за все – треба ухвалювати, а потім латати й удосконалювати. Тому що жити за законами піввікової давнини – соромно й страшно!
У той же час вважаю, що КПК повинен бути введений у дію не раніше ніж з 1 січня 2013 року, щоб встигнути провести хоча б первинну перепідготовку працюючих суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих та й суспільства в цілому, внести зміни до навчальних програм юридичних ВНЗ і почати викладати за новим КПК.
Крім того, неодмінно треба терміново ухвалити нові редакції законів про прокуратуру, про адвокатуру, про судоустрій, про СБУ, про міліцію тощо. І вводити в дію ці законодавчі акти пакетом одночасно.
Інакше... Не хочеться навіть уявляти, що "почнеться" на практиці...
Переконаний, що необхідно в нових редакціях зазначених законів передбачити звільнення з посад, без права поновлення будь-коли на роботі в судових і правозастосовних органах – тих суддів, прокурорів, слідчих, які навмисно або за наявності низького рівня своїх професійних знань, умінь і навичок припустилися відповідних помилок у застосуванні норм матеріального й процесуального права більш ніж у трьох випадках за весь період своєї професійної діяльності.
Такі помилки мають бути встановлені лише в судовому порядку. Інакше, нас чекатиме колапс діяльності органів правосуддя.
І наостанок, ще одне питання: чи дочекаємось ми того часу, коли під текстом закону, крім підпису ініціатора законодавчої ініціативи – нардепа, президента, уряду – будуть стояти всі підписи дійсних авторів тексту, науковців і експертів, які реально складали правові норми, що вносяться у Верховну Раду?
А то авторами законопроектів значаться часто-густо ті, хто не тільки не писав, але й не читав повністю документ, який вони підписали. Це напряму пов'язано з розв'язанням проблеми захисту авторських прав та інтелектуальної власності в нашій країні!
Стверджую цю думку, оскільки маю беззаперечні докази того, що основоположні ідеї, закладені в проекті КПК, та більшість правових норм були сформульовані та написані іншими людьми задовго до того, як його, так звані "теперішні автори", взагалі почали його "писати" та обіймати відповідні посади в АП і біля неї...
Володимир Сущенко, заслужений юрист України, доцент кафедри загальнотеоретичних і державно-правових наук Національного університету "Києво-Могилянська Академія", спеціально для УП
