"Річ в собі" Грищенка-Януковича
Якщо в пресі з’являється програмна стаття міністра закордонних справ, це означає, що він має намір пролити світло на принципи зовнішньої політки держави, які будуть актуальними найближчим часом. І, очевидно, мова йде не про його особисті погляди, а про ідеї, які сповідує та планує реалізовувати на практиці вище керівництво країни.
Публікація голови вітчизняного МЗС Костянтина Грищенка "Стратегічна рівновага як шанс України у багатополярному світі" в газеті "Дзеркало Тижня" в цьому відношенні більш ніж показова. По суті, міністр в ній роз’яснює, можливо не стільки читачам в Україні, скільки закордонним партнерам, як Янукович буде виходити з численних глухих зовнішньополітичних кутів, в які він себе загнав, де братиме потрібні країні ресурси, на які моделі розвитку буде орієнтуватись.
Залишимо прогнози пана Грищенка щодо змін у глобальному лідерстві фахівцям-міжнародникам. В кінці-кінців, зростаюча потуга Китаю, економічний стрибок Бразилії та інших країн, фінансові проблеми США та Європи, питання європейської єдності як таке - це речі достатньо відомі, і, в цілому, не дискутивні. Набагато цікавішими є висновки, які з цієї глобальної картини начебто випливають для України.
Ідея розширити коло зовнішньополітичних партнерів та реалізувати таким чином свій потенціал, яку озвучує пан Грищенко, виглядає абсолютно природною. Ось тільки, читаючи його текст, важко дати раду з питанням: що в першу чергу спонукає до корекції зовнішньополітичного курсу - глобальні зміни, чи те, що діалог з традиційними найбільш близькими партнерами України знаходиться сьогодні в катастрофічному стані?
В статті декларується небажання витрачати час "на патові ситуації в українському політичному дискурсі". Що це за патові ситуації, цілком ясно - справи Тимошенко і Луценка. Але завтра, ймовірно, ними можуть стати результат і сам перебіг парламентської кампанії.
Саме звідси, очевидно, намір проводити європейську модернізацію без євроінтеграції, і пошук "поваги" до "прагнень" України в тих регіонах світу, що динамічно розвиваються.
Так само звідси, слід розуміти, теза, що рефреном проходить скрізь всю публікацію - ми самодостатні, українська влада консолідована і, увага, деідеологізована, Україна володіє продовольчими ресурсами, на які зростає попит. Відповідно - сприймайте нас такими, якими ми є, "з власним набором пріоритетів".
Можна, звичайно, шукати підтримку в Пекіні, якщо не вдається домовитись а ні з Брюсселем, а ні з Москвою. Можна утворити "тандем" з Туреччиною і, навіть, взяти її за зразок. А ще краще тоді вже перенести Україну в Азію, де, в сьогоднішньому вигляді, їй і місце.
Бо економічну модернізацію, на європейському континенті принаймні, не розглядають у відриві від модернізації політичної. Але про це в статті пана Грищенка жодного слова.
Та й хто в Україні сьогодні здатен повірити в "масштабність президентського порядку денного реформ" і в успіх цього псевдомодернізаційного проекту, якщо навіть сам "гарант" визнає, що за два роки Україна замість реформ отримала дірку від бублика.
Задекларована паном Грищенком стратегія - це спроба знайти вихід з ізоляції, до якої все більше скочується Україна. І, справа в тому, що така ізоляція якщо не вигідна чинній владі, то принаймні цілком її влаштовує. "Сіра зона? Нехай, але моя", - міг би з впевненістю сказати Янукович. А в МЗС вже готове під це обгрунтування.
Повторюючи мантри про "консолідовану" владу і про економічну модернізацію, в своєму огляді глобальної ситуації пан Грищенко пропустив декілька моментів. А саме - що окрім "просто пожрать" людей цікавлять ще якісь сутнісні, ціннісні речі, що в цілій низці країн, де десятиліттями функціонувала "консолідована" влада, невдоволені громадяни за шкірки витряхують цих правителів з їхніх палаців.
Україна, як і будь-яка інша держава, може бути "річчю в собі", про що згадує пан міністр. Але саме в певному ідейному, культурному значенні.
Втеча ж від складного діалогу з західними партнерами, та очевидне побоювання діалогу с сучасною Росією - це прояв слабкості, а не сили. І це неприховане бажання Януковича та його команди перетворити Україну з "речі в собі" в "річ для себе".
Євген Булавка
