Сімейна технократія
Суспільство та медіапростір не залишає поза увагою кадрову політику Віктора Януковича. Президент переставляє фігурки на шахівниці уряду.
Проте нові офіцери й тури витягаються не зі звичного біло-блакитного набору – а люб'язно подаються "сім'єю".
З початку своєї каденції Янукович не мав головного болю своїх попередників – коаліційного уряду. Звичних за період президентства Ющенка інтриг та скандалів щодо переділу портфелів також не було – міноритарні партнери Литвин і Симоненко задовольнилися невпливовими міністерствами та кількома посадами у виконавчій владі поза кабміном. Потенційні перемовини велися хіба що всередині ПР, де внутрішні групи розподіляли сфери впливу.
Однак із першими кроками адміністративної реформи відбулося переформатування такого поділу.
З 29 осіб на борту залишилося 16, які отримали більшу відповідальність, але й значно більший вплив. Рефреном звучали фрази щодо професіоналізму, досвіду чиновників та успіхів "донецької школи кадрів". Практики урядів "помаранчевого" періоду відходили в минуле: в уряді ставало все менше політиків, усе більше відданих та відносно компетентних чиновників.
Партія регіонів пишалася собою: нарешті, замість "розладу й хитання" урядових політиків, наступила стабільна партократія. Громадськість перестала чути про конфлікти міністрів із прем'єром; голова партії впевнено роздавав указівки своїм партійним підлеглим у кабінеті міністрів.
І все було добре, допоки президенту не набридло ділити владну булаву із власною політичною силою. Партократи почали отримувати "почесні заслання". Натомість їхні портфелі підхопили маловідомі молоді позапартійні функціонери – "потішні полки" Олександра Януковича.
І тут хотілося б змалювати утопічну картину: уряд втрачає останні нотки популізму, молоді фахівці модернізують та реформують застарілу систему держуправління, кабмін стає колегією професіоналів, а не політиків...
Така собі технократія – влада досвідчених фахівців – для втомленої від загальмованої політичної кризи України.
Зовнішні ознаки тому начебто наявні: і жінкознавець Богатирьова нарешті очолює МОЗ, і перший віце-прем'єр на міжнародній конференції виступав англійською, і фінансові потоки регулюються людьми, які принаймні розбираються в цьому. Та й Петра Порошенка запрошують на посаду не як політика, а як компетентного фахівця.
Але ж зрозуміло, що подібні "технократичні" новації в урядуванні не говорять про реальні наміри влади реформувати систему.
Країна сприймається як особистий бізнес, де на ключові посади треба ставити ефективних менеджерів. Економічна логіка управління не допускає сторонніх впливів. І очевидно, що президентські "білі комірці" в уряді сприйматимуть саме його як великого боса – а не спраглий до відповідальної влади український народ.
Більше того – уряд дедалі більше втрачає публічність.
Досі політики з міністерськими портфелями не соромилися використовувати посаду заради власного розкручування та впливу на суспільну думку. Однак чинним олов'яним солдатикам Януковича це навряд чи потрібно – їм важливий свій імідж в очах "сім'ї", разом з якою вони прагнуть керувати корпорацією Україна.
А публічний дискурс щодо державної політики – хіба що в соціальних мережах.
Кількість міністрів без значка ПР збільшується. Андрій Клюєв, відповідальний за штаб біло-блакитних, спочатку втратив віце-прем'єрський пост, згодом президент фактично відсторонив його від виборчої кампанії.
Регіональні партократи здивовані й обурені. Сімейна технократія тріумфує. Новий урядовий менеджмент закріпився в силовому блоці. Майже закритий фінансово-економічний блок.
Тож, чи отримають незабаром молодих професіоналів і гуманітарні відомства?
Стас Соколов, аналітик Фундації "Відкрите суспільство", спеціально для УП
