Запитання без відповідей, або Післямова до президентського виступу
"Запитувати можуть про що завгодно, але й говорити у відповідь можна що завгодно, незалежно від змісту поставленого запитання", – саме так радять не дуже кваліфіковані PR-консультанти так само не дуже кваліфікованим політикам-початківцям. Бо нещира відповідь, замість відповіді по суті, раніше чи пізніше, неодмінно викличе недовіру. І як наслідок – відразу.
Можна з розумним виглядом говорити про речі правильні, але абстрактні. Та без реакції на реально існуючі виклики, у принципі неможливо проводити відповідальну політику.
Саме такі думки навіює виступ президента Віктора Януковича на відкритті чергової сесії Верховної Ради, зачитаний ним 7 лютого цього року.
Глава держави говорив мов з "чистого аркуша" – так, начебто прогресуюче зубожіння українців не залишається реальністю впродовж ось уже двох років його, президента, безмежного панування. Так, начебто Україна не опинилася віднедавна в міжнародній ізоляції. Так, ніби політичні діячі, яких підтримують десятки мільйонів громадян, не перебувають за ґратами.
На моє глибоке переконання, за будь-яких, навіть найбільш несприятливих політичних умов, глава держави повинен відповідати на реальні питання життя суспільства, намагатися зробити бодай крок до припинення конфронтації, утверджувати необхідність жити за правилами, демонструвати відповідальність за свої дії.
Натомість, виступ Януковича продемонстрував, на жаль, зовсім інші прикметні риси.
По-перше, практично відсутній будь-який змістовний аналіз процесу реалізації стратегічних задач держави, які містились у всіх його попередніх програмних виступах та посланнях.
По-друге, акцентування на здійсненні необхідних для держави реформ уже перетворилось в справжній ритуал, "процес заради процесу". При цьому в "реформаторській" лексиці президента відсутнє чи не головне – визначення конкретних параметрів очікуваного результату цих реформ.
Очевидно, суспільство зі значно більшою довірою ставилось би до реформ державної політики, якщо б чітко знало, яку користь анонсовані зміни принесуть конкретному громадянину.
Якщо ми підвищуємо пенсійний вік, то на скільки зросте пенсія через 1 чи 3 роки? Якщо ухвалюється новий Податковий кодекс, то який новий розмір та "асортимент" податків ми сплачуватимемо, і чим ці новації є кращими для суспільства? Якщо реформується сфера охорони здоров'я, то який обсяг медичних послуг зможе отримати киянин, мешканець райцентру чи села?
Такі запитання можна було б продовжувати, якби десь здалека на закрадалась недобра думка: а, можливо, цей зумисне очікуваний результат і не оголошується...
По-третє, у своєму посланні президент виголошував речі, які не можуть викликати нічого окрім обурення своєю нещирістю.
Так, Янукович закликав до діалогу влади та опозиції в парламенті. Але ж він, як головний керівник чинної влади, не може не знати, що весь "діалог" у парламенті обмежується лише командою, яку знаком руки дає один із моїх колег-депутатів представникам більшості: проголосувати чи відхилити той чи інший закон.
Доля практично всіх законопроектів, поданих депутатами від опозиції, однакова: відхилення, або ж просто не включення до порядку денного сесії. Депутати від Партії регіонів та інших фракцій більшості навіть не хочуть розглядати законопроекти опозиціонерів по-суті!
І мова йде не про якісь гострі політичні законопроекти, якими, до речі, люблять спекулювати депутати із провладних фракцій – лише законопроект про передачу Києво-Печерської та Почаївської лавр у власність Московському патріархату чого вартує!
Чому, скажімо, навіть "не удостоїлися" бути внесеними до порядку денного законопроекти автора цих рядків: про місцеву поліцію, про порядок обрахування та виплати пільг, ціла низка ініціатив у сферах аграрної політики та місцевого самоврядування, а також сотні інших законопроектів моїх колег із фракцій БЮТ та "Наша Україна"?
Наскільки щирими можуть бути після цього будь-які заклики до діалогу в парламенті?..
І, нарешті, четверте. Зовсім нещодавно украй жорстку резолюцію щодо України ухвалила Парламентська Асамблея Ради Європи. Сам Віктор Янукович майже насамоті відбув щорічний Давоський форум – про небажання лідерів європейських країн бачитись з українським президентом уже практично відкритим текстом говорять закордонні дипломати. У глухому куті діалог із Росією щодо газових питань.
Звичайно, іноземні політичні гравці переслідують, у першу чергу, свої власні цілі, і главі Української держави зовсім не потрібно виправдовуватись перед Москвою чи Брюсселем.
Але в той же час, очевидно, що Україна перебуває в глибокій геополітичній кризі, і президент просто не може ігнорувати цей факт, звертаючись через парламент до українського народу.
Бути президентом, серед іншого, означає бути відповідальним, не ігнорувати очевидні речі, і пропонувати відповіді на складні запитання.
Коли чинний президент це зрозуміє – усе ще сподіваюсь, що зрозуміє! – тоді, можливо, йому не доведеться здійснювати свої виступи серед безкінечних окриків опозиції.
Анатолій Матвієнко, народний депутат України, заступник голови партії Українська платформа "Собор", спеціально для УП
