Закінчення ери "проФФесіоналів"

Чергові кадрові ротації, ініційовані Банковою напередодні парламентської кампанії, продовжують вражати.

І справа не лише в швидкості, з якою владною вертикаллю просувається Валерій Хорошковський. Останній, змінивши за якийсь місяць одразу три відповідальні управлінські посади, впевнено прямує до своєї головної цілі – прем’єрського крісла.

Більше того, не відчуваючи на собі зайвого тягаря у вигляді необхідності виконувати паралельно ще й обов’язки міністра економічного розвитку і торгівлі, Валерій Хорошковський уже сьогодні має можливість все настирливіше дихати в спину своєму формальному керівнику.

Однак, не Хорошковському судилося стати головною інтригою останніх інтенцій режиму.

Призначення Петра Порошенка на посаду міністра економіки ще напередодні афішував глава держави. Навіть при всій казуїстичності й вмінні дивувати, навряд чи Віктор Янукович, а за ним й Олександр Єфремов, пішли б на такий крок, якщо б не мали для цього доволі міцних аргументів й звичайнісінької впевненості.

Втім, в останній момент Порошенко дещо неочікувано почав вагатися, поставивши тим самим обох у вельми "затруднительное положение".

Дії, а точніше відсутність будь-якої реакції Петра Порошенка і справді у все більшій мірі скидаються на звичайнісінький торг.

Адже посада міністра фінансів виглядає куди більш привабливою, аніж відповідальність за економіку в країні, де економічна ситуація й так далеко не найкраща, а об’єктивні передумови для її стрімкого й реального зростання відсутні.

Однак, навіщо людині, яку сяк-так ідентифікують із опозицією, вважають цілком адекватною, переходити на бік влади? Ба більше – робити це усього за декілька місяців до старту виборчої кампанії?!

Невже Петро Олексійович не переконаний в доцільності й не вірить в можливість зміни конфігурації після виборів? А чи, можливо, це усього чергова спецоперація опозиції й ближче до дня голосування політик планує голосно грюкнути дверима?

Ще кілька місяців тому Порошенко стверджував наступне: "Збагачуються представники влади. Всі, без виключення. Сьогодні люди ідуть у владу заробляти. Це надзвичайно тривожна, шкідлива ситуація".

Будучи більш аніж заможною людиною, іти в чинний уряд виключно з метою легкої наживи ціною бюджетних коштів й задля можливості лобіювати власні бізнес-інтереси, їх більшої (не факт!) захищеності було б дещо легковажно. Порошенко ж – досвідчений управлінець, менеджер із прозахідним типом мислення.

Йому, як уже відзначав Володимир Фесенко, могла б бути цікавою сама робота.

Новий виклик, інакше кажучи.

Не одні ж фонтани будувати й зводити власну участь у великій політиці до диспутів у телешоу та відписок в соцмережах…

Набагато цікавіше творити зсередини й у такий спосіб хоча б частково задовольнити власні амбіції.

Водночас, українська практика уже має приклад Сергія Тігіпка. Перейшовши на роботу в уряд, політик став не лише уособленням непопулярних соціальних нововведень, закономірно понісши при цьому електоральні втрати, але й практично розвінчав, сформований під час останніх президентських виборів позитивний імідж.

Схожа доля може очікувати і на Петра Порошенка.

Щоправда, позбувшись права на критику, майбутньому урядовцю доведеться формувати у виборця ілюзію покращення життя, чому сприятимуть звичні в умовах виборів дармові подачки й бюджетне проїдання.

І при цьому переконувати, що це не стільки заслуга Партії регіонів, як його особисто.

Забувати про уже майже рідний вінницький округ також не варто.

Сумнівів у тому, що політик виявить бажання брати участь у прийдешніх парламентських виборах не виникає.

Як він сам наголосив, має достатньо можливостей, достатній рівень підтримки і достатнє моральне право для того, щоби бути в наступному парламенті.

В той же час, якщо Петро Порошенко таки наважиться на роботу в уряді, автоматично позбавить себе можливості балотуватися від будь-якої опозиційної до режиму політичної сили.

Зокрема й за квотою "Фронту Змін", причетність до фінансування якого тривалий час приписували в тому числі й Петру Порошенку.

За таких умов єдиний варіант – самовисування.

Й міністерський портфель – безпосередня ознака досягнення порозуміння про відсутність перешкод для цього з боку режиму.

Водночас, саме призначення Петра Порошенка, людини епохи "помаранчевих", яка пліч-о-пліч пройшла із Ющенком Майдан, окрім чергового свідчення вшивості вітчизняної політики, означатиме ще й закінчення ери "проФФесіоналів" біло-голубого нашестя.

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, спеціально для УП