Резолюція ПАРЄ – Юлі волю!
Прийнята в четвер Резолюція ПАРЄ "Функціонування демократичних інститутів в Україні" особисто для мене не стала новиною. Стан справ у державі й поведінка влади дозволяли прогнозувати подібний перебіг подій ще після провального саміту Україна-ЄС у грудні минулого року. Власне кажучи, він був передостаннім попередженням українській владі: "Або ви схаменетеся, або ми будемо змушені вжити санкцій".
Реакція європейської спільноти не забарилася, адже приводів для неї, більш ніж достатньо.
Головна з них – політичні переслідування, котрі демократична Європа сприймає як політичне варварство, яке вона подолала після руйнування нацистського режиму в Німеччині в 1945 році. Мабуть, тому все, що відбувається в Україні із правами людини й втілене в політичних репресіях, нагадує їм сумні часи останнього тоталітарного режиму часів Гітлера, у дещо пом'якшеній формі.
На відміну від Німеччини часів III-го Рейху та Совєцького Союзу, в Україні немає концентраційних таборів, і політиків не розстрілюють за "інакодумство". Її теперішнім керманичам ближчий приклад сусідніх Росії й Білорусії, дотримання прав людини в котрих давно ставиться під сумнів міжнародними інституціями.
Дану резолюцію, безперечно, треба розглядати в порівнянні з попередньою резолюцією ПАРЕ, прийнятою в перший рік президентства Януковича, у жовтні 2010 року. Ще тоді Рада Європи звертала увагу на системні проблеми, які накопичились за декілька місяців існування нової влади й на той момент, резолюція була вже досить критичною.
Проте, навіть найбільш жорстка остання резолюція Європарламенту – це "небо й земля" порівняно з Резолюцією ПАРЄ, прийнятою в четвер.
Особисто я не пригадаю такої критичної резолюції щодо України . Уперше в Резолюції ПАРЄ щодо України вжито термін "санкції".
Ну й, звичайно, Асамблея звернула увагу на переслідування опозиції в Україні.
Разом із тим, сьогодні ми бачимо ширший список переслідуваних опозиціонерів – більше ніж у резолюції Європарламенту. Раніше називалося одне, максимум два імені. Тут маємо одразу чотири – Тимошенко, Луценко, Іващенко та Корнійчук.
Відзначу, що в Резолюції міститься системний підхід щодо оцінки ситуації з функціонуванням правоохоронних органів і судочинства в Україні – звертається увага на порушення, що існують і в судовій системі, у судочинстві, у діяльності прокуратури, функціонуванні системи судів.
Переконаний, що демократичну Європу лякає подібна "перспектива" в українському виконанні. Ще один, третій острівець авторитаризму в Центрально-східній Європі може спровокувати появу нової "залізної завіси", за лаштунками котрої ми поховаємо європейське майбутнє. Зрештою, народ не має відповідати за непрофесійні й недемократичні дії тимчасового керівництва держави.
Зараз ситуація свідчить саме про це. Адже резолюція ПАРЄ й санкції, котрими вона загрожує Україні, можуть відкинути нас, як мінімум, на кілька років назад і поставити в один, музейний ряд із недемократичними режимами.
Резолюція ПАРЄ – що зрозуміла влада
Реакція на Резолюцію з боку представників української влади, розписана в кращих традиціях трагікомедії.
Виявляється, ПАРЄ сказала не те, що зрозуміли всі, окрім влади і її "говорящих голів".
Виявляється, не має значення той факт, що її підтримала більшість ПАРЄ, котра, на відміну від нашої, відповідає за свої дії й свідома наслідків власної політики.
Виявляється, вона містить позитивні характеристики "українських реформ", зокрема, і політики влади, взагалі!
Але чомусь позитив бачать лише третьорядні спікери із числа ПР. Можливо, вони мають неправильний переклад? Або, ще гірше – прочитали не ту Резолюцію?
Говорити про те, що це, мовляв, перемога, означає видавати бажане за дійсне. Влада апелює до позитивних моментів, зокрема, до позитивної оцінки щодо закону про вибори народних депутатів. При тому не згадують, що значно більше місця Асамблея приділила критиці закону, зокрема, щодо заборони балотуватися блокам, підняття прохідного бар'єру.
Чим Резолюція ПАРЄ загрожує Україні?
У кращому випадку Україна може піти шляхом Вірменії, і буде загроза тимчасово позбутися права голосу. Потім, якщо Україна змінить ситуацію, котра полягатиме в звільненні політв'язнів, то санкція у вигляді тимчасової втрати права голосу застосовуватись не буде.
Чи готова влада до цього напередодні парламентських, а потім і президентських виборів, в умовах, коли її рейтинг тане швидше за сніги Кіліманджаро? Не впевнений. На думку керманичів, доцільніше пожертвувати міжнародним іміджем України, ніж позбутися влади.
На мою думку, до крайньої санкції – виключення з Ради Європи – не дійде. Проте серед можливих санкцій є призупинення членства в Раді Європи й більш м'яка – невизнання повноважень делегації, аж до того моменту, поки не будуть виконані вимоги Ради Європи.
Реакція нинішньої влади, очевидно нагадуватиме досвід реагування на критичні резолюції Європарламенту. Тобто – повне ігнорування.
Можливо, будуть здійснені якісь декоративні кроки, мовляв, "рапортуємо про виконання", проте, на реальні дії з вирішення системних питань навряд чи варто розраховувати. Почуття помсти та особисті фобії переважують усе інше, включно з міжнародними зобов'язаннями!
Окремої уваги заслуговує позиція МЗС, котру я, в силу етичних причин, коментувати не буду. Одне точно – замість вихвалятися й казати на чорне біле, представники МЗС мають чухати потилицю й думати про те, яким чином рятувати імідж України. Складається враження, що Міністерство закордонних справ перетворюється на "міністерство надзвичайних ситуацій" із гасіння спричинених владою пожеж на зовнішньополітичному фронті.
Чи можна виправити ситуацію?
Переконаний, що можна. Але своє слово повинен сказати український народ, який має домогтися двох принципових речей:
1. Звільнити політичних в'язнів і, у першу чергу, Юлію Тимошенко та Юрія Луценко.
2. Змінити владу, яка сама вже нічого не здатна вдіяти, окрім як нашкодити.
Борис Тарасюк, спеціально для УП
